Адвокат Морозов (судовий захист)
Визначення юрисдикції спорів за зверненням податкових органів про визнання
недійсними правочинів за наявності вироку суду про відсутність господарської
діяльності підприємства
08 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 420/12471/22, провадження
№ 11-114апп24 (ЄДРСРУ № 127423333) досліджувала питання щодо визначення
юрисдикції спорів за зверненням податкових органів про визнання недійсними
правочинів, укладених усупереч інтересам держави та суспільства і без мети
реального настання правових наслідків за наявності вироку суду про відсутність
господарської діяльності підприємства.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за
таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між
сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК
України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге,
спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі
норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
На такі ознаки підвідомчості спору господарському суду Велика Палата
Верховного суду вказала в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18.
У податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні
управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241
пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у
значенні КАС України.
Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.
Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі
органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до
підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних
правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів,
пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід
держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт
владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у
публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення
виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція
України), тобто для забезпечення публічного порядку.
При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України
правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований
на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення,
пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки
Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує
публічний порядок, є нікчемним.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги
щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним
засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом
недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання
правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої
сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все
належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності
умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути
повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно
враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок
сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду,
постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи
незаконного заволодіння ним тощо.
При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних
правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів,
пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення
статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не
перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями
власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його
сторін.
Із цього короткого викладу можна підсумувати, що до юрисдикції
адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами
стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт
законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта
(суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати
вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень [такі самі висновки щодо
предмета адміністративної судової юрисдикції сформульовані, зокрема, у
постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25),
від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72),
від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 28)].
Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого
органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених
законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також
щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами,
призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів,
проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та
інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих
правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції
під час податкового контролю відповідно до ПК України.
(!!!) Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України,
пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з
процедур банкрутства (далі - КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними
правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію
статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів,
пов`язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів,
спрямовані на приховування об`єктів оподаткування.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати
суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів
Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами
ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм
цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би
призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між
контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між
учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину
порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює
об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби
України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку,
унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля
належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд
прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб
забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.
ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що справи
за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених
підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено
вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх
недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС
України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної
податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а
отже, є публічно-правовими.
Матеріал по темі: «Кримінальне провадження контрагента – ще НЕ
доказ фіктивності»
Теги:
фіктивність, фіктивний директор, фіктивне підприємництво, нікчемний правочин,
фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы,
акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові
спори, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар