Строк на оскарження рішень
ДВС становить шість місяців у випадку, якщо позивач не є учасником виконавчого
провадження
07
лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
640/7987/19, адміністративне провадження №К/9901/25883/19 (ЄДРСРУ №
87453891) досліджував питання щодо строку на оскарження рішень ВДВС, якщо
заявник не є стороною виконавчого провадження.
Відповідно
до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний
Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість
положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку
своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади,
посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У
цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої
суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив
бездіяльність, має право на захист.
У
статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють
виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та
будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди
розглядають також інші справи.
Згідно
з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства
є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб`єктів владних повноважень.
Відповідно
до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку,
встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає,
що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її
права, свободи або законні інтереси.
Звернення
до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується передбачено статтею
6 цього Кодексу.
(!!!) Виходячи з вищевикладених обставин та норм закону
слідує, що особи, які не залучалися у справі можуть оскаржити рішення, дію та
бездіяльність державного виконавця, якщо вважають, що ними зачіпаються їх
права, а тому позивач має безперечне право звернутися до суду за своїм
захистом.
У
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04
листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №
475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція),
закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під
доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини
розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до
незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на
засадах верховенства права.
У
своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного
характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на
потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати
законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму
сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти
Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).
У
рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya
v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права
заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка
є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася
у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на
одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх
судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у
судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».
Щоб
право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну
можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04
грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).
Проте
Верховний Суд не погодився з позицією суду апеляційної інстанції щодо
необхідності застосування до спірних правовідносин приписів статті 287 КАС
України, відповідно до яких учасники виконавчого провадження (крім державного
виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення
виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною
заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця
чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного
виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не
встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності
таких осіб. Позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу
державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у
десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно
до матеріалів справи позивач не є ані стороною, ані учасником виконавчих
проваджень, а тому не є особою, яка входить у коло осіб, визначених у статті
287 КАС України, у зв`язку з чим не наділений процесуальним правом щодо
оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в порядку
статті 287 КАС України.
Верховний
Суд зауважує, що у випадках не передбачених законом та відсутності у особи
процесуального права на звернення до господарського та цивільного суду або в
порядку, передбаченому статтею 287 КАС України, з позовом до органів державної
виконавчої служби щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності необхідно
враховувати, що особа має право звернутися до адміністративного суду в
загальному порядку, встановленому КАС України для оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб`єктів владних повноважень, а тому відповідно до частини
другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду застосовується шестимісячний строк.
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 640/9729/19 (ЄДРСРУ № 86988778).
Немає коментарів:
Дописати коментар