Адвокат Морозов (судовий захист)
Доцільність та
обґрунтованість заяви і рішення (ухвали) суду про забезпечення позову в порядку
КАС України
29
січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
640/9167/19, адміністративне провадження №К/9901/29716/19,
№К/9901/24960/19 (ЄДРСРУ № 87237964) досліджував питання щодо доцільності/обґрунтованості
заяви про забезпечення позову в порядку КАС України.
Так,
у відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 КАС України
суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити
визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення
позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії
розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або
має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності
рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав,
свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або
бездіяльністю.
Подання
позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють
дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував
відповідні заходи забезпечення позову.
Види
забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої
якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта
або нормативно-правового акта (пункт 1 цієї частини статті).
Частиною
другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька
заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними
із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення
прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів
забезпечення позову для заінтересованих осіб.
(!!!) Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті
лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними
вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків
від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які
можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності
права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду,
майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується
судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він
вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з
урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник,
з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного
адміністративного акта.
Заходи
забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в
майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.
Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї
з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як
наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу
обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист
прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті
129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII
"Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС
України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах
"Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§
40).
Згідно
роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №
9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального
законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв
про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих
позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між
сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення
виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг
позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду
забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою
заявою, позовним вимогам.
Відповідно
до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції,
було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному
органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої
офіційні повноваження.
ЄСПЛ
у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України"
зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так
і за законом.
Своєю
чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти
Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття
"ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню
порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного
права.
При
чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі
"Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб
відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія,
наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші
проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав
людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала
право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким
чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно
з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних
справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року,
рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо
виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування
якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо
вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє
вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності
чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно
вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на
рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного
акту.
(!!!) Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються
судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та
підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні
відповідати критеріям адекватності та співмірності.
При
вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку
обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з
урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника
щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а
також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним
заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи
спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі
задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення
суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям
таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками
даного судового процесу.
Аналогічна
правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018
(справа № 826/8556/17), від 25.04.2019
(справа № 826/10936/18).
Слід
також враховувати, особливості забезпечення позову в адміністративному процесі,
зокрема наявність ознак протиправності оскаржуваного нормативно- правового акту
може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин
справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного
доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах
справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в
цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
До
подібних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного
Суду в постанові від 10.04.2019 по справі №
826/16509/18 та підтверджена в постанові ВС від 20 листопада 2019
року по справі №640/2298/19.
Велика
Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 також дійшла до подібного висновку,
зазначаючи, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови
до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням
рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування
правового інституту забезпечення позову.
В
той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа № 705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно
з якою, в ухвалі про
забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про
існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам
позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати
дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих
дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Для
забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини
справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та
інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з
об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок
невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту
1 частини другої статті 150 КАС України.
ВИСНОВОК: Рішення (ухвала) суду про забезпечення
позову повинно враховувати наступне:
- Зміст рішення суду про забезпечення позову повинен ґрунтуватися на висновках (оцінках ступеню ризику) в залежності від дослідження аргументів викладених стороною, а не бути ідентичним доводам, наведеним у позовній заяві.
- Мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову, повинні свідчити про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору за умови, якщо невжиття таких заходів, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся;
- Обов`язковою умовою для застосування заходів забезпечення позову є порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду;
- Позиція заявника, покладена в основу мотивації заяви про забезпечення позову, не повинна ґрунтуватися на припущеннях, а повинна бути підтверджена відповідними доказами, які б достовірно і беззаперечно свідчили про існування обставин, що можуть зумовити застосування судом повноважень, передбачених у главі 10 Розділу І КАС України.
Теги:
ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову,
определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона,
відчуження, заходи зустрічного забезпечення, оскарження, обмеження прав,
судовий захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар