Верховний
суд: виключні випадки представництва прокурором інтересів держави.
В продовження теми: «Представництво
прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування»
протилежна позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду від 06 лютого 2019 року по справі
№ 927/246/18 (ЄДРСРУ № 79687723).
Предметом судового розгляду у даній справі були позовні
вимоги прокурора щодо внесення змін до договору оренди землі комунальної
власності стосовно розміру орендної плати внаслідок збільшення нормативної
грошової оцінки землі.
При зверненні з даним позовом в обґрунтування
необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на тривалу бездіяльність
селищної ради, яка полягала у невжитті останньою заходів із
урегулювання спірних орендних правовідносин в судовому порядку, що, на думку
прокурора, свідчить про неналежний захист цим органом інтересів держави.
Верховний Суд наголосив, що прокурор може представляти
інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для
представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу
змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій
частини другої статті 129 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу
на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може
впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова
особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу,
стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в
однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти
Франції" від 31.03.2005).
Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції
України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у
виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під
"виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній
справі.
Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати
представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення
інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є
поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють
широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються
точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної
оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави",
особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого
обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де
це дійсно потрібно.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від
27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному
суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів
прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено
важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися
сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і
вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему
відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій
були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
(!!!)
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає
підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді
лише у двох "виключних" випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним
чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший
суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні
повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
ВАЖЛИВО: Перший
"виключний випадок" передбачає наявність органу, який може
здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого
органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох
випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на
представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює
захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту"
виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних
повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні
повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не
звертається.
"Здійснення захисту неналежним
чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та
рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту
може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави,
який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів
держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав
позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед
відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не
залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому
провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог
закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку
прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту
інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення
прокурора до суду.
(!!!)
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і
замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати
інтереси держави.
Більше того, саме лише посилання в
позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином
здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.
У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до
вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру
досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі
статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо
службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних
службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та
здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне
виконання службових обов'язків тощо).
Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими
висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного
господарського суду від 07.12.2018 у справі №
924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у
справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.
Одночасно Верховний Суд наголошує, що обставини
дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України
"Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду
з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має
місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки
відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури
унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час
відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої
функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту
інтересів держави.
ВИСНОВОК:
Верховний Суд наголошує про відсутність у даному випадку законних підстав для
представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка
не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без
розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.
Теги: представництво інтересів держави прокурором, виключні підстави,
звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах
міської ради, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар