Звільнення, не звільнення
спрощенця від сплати земельного податку … судова рулетка???
15
лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/9948/16, адміністративне провадження №К/9901/42287/18 (ЄДРСРУ №
79846292) в черговий раз досліджував питання щодо звільнення спрощенця від
сплати земельного податку.
На
думку суду платник податків не звільнений від сплати земельного податку,
оскільки, будучи суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування, фактично використовує в господарській
діяльності належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки
...
У
відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на
час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в
Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю
справляється відповідно до закону.
За
змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній
на час виникнення спірних відносин) плата
за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що
справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки
державної і комунальної власності.
Як
визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України,
земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників
земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних
землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи
(резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування
земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах
оренди.
Згідно
підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний
сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом
та законами з питань митної справи.
Відповідно
до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками
земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі.
Згідно
з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування
є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно
до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного
податку є дані державного земельного кадастру.
За
пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок
(у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками
та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з
дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору
оренди будівель (їх частин).
Згідно
з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у
багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими
приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової
території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У
частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття
права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у
власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право
користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка
набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на
земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право
власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни
її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на
земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права
власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною
ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що
були у попереднього землекористувача.
За
статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також
право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з
моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону
України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень».
Аналогічним
чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право
власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду,
унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
(!!!) Тобто власник нежилого приміщення у
багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими
приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати
державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник
нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного
податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно
до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа -
підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така
особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником
єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За
пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та
звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і
зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених
пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та
на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та
звітності.
У
пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти
господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому
главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку
та звітності).
За
підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку
звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності
із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за
земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої -
третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного
податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У
значенні наведених норм права спрощена
система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання
податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини
297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм
їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних
підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
(!!!) Умовою несплати земельного податку за зазначеною
системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи
користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення
господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за
інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи
нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена
нерухомість, не встановлена.
Тобто
у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14,
підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів
270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4
пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник
земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична
особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту
набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну
ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу)
цього права.
Правове
відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком
сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи
користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним
виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають
використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта
господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи
користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати
земельного податку.
Надання
в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично)
разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну
ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна
правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була
висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року
(справа №21-2352а15), а також Верховним
Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а
відповідно).
Також
у платника податку наявне право передачі орендованої земельної ділянки у
суборенду, однак наявний і обов'язок, визначений податковим законодавством,
щодо сплати земельного податку у формі орендної плати, без делегування такого
фактичному користувачу земельної ділянки, у разі передачі її в суборенду (12
лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
822/3241/15, адміністративне провадження №К/9901/19171/18 (ЄДРСРУ №
79758909 )).
P.s.
Разом з тим, 13 березня 2018 року по справі №
815/2146/17, адміністративне провадження №К/9901/1698/17 (ЄДРСРУ
№72745329) та 26 червня 2018 року в рамках справи № 826/18899/16, адміністративне провадження № К/9901/49214/18
(ЄДРСРУ № 74989031) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду зробив
протилежний висновок та назвав умови коли пільга повинна бути застосована…
Теги:
земельний податок, орендна плата, пільги, звільнення від сплати земельного
податку, статус платника єдиного податку третьої групи, спрощене
оподаткування, використання майна у господарській діяльності, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар