Стягнення інфляційних
втрат та 3 % річних за невиконане судове рішення майнового характеру.
31
січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
761/4878/16-ц, провадження № 61-1625св18 (ЄДРСРУ № 79543643) досліджував
питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за майнове зобов’язання.
Відповідно
до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в
якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати
гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
Згідно
з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав,
встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно
до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами
цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення
суду.
За
змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене
у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті
зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника
сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника
виконання цього обов'язку. Тобто грошовим
є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати
коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці
висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду,
висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно
з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Стаття
625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І
«Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І
книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1
розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2
розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що
виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять
цивільно-правовий характер.
ВАЖЛИВО: Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені
загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового
зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто
приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не
передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема
окремі види зобов'язань.
Таких
правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16
травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц
(провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України,
зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що
правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані
Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися
норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання
грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
За
змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та
трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою
мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання,
оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає
у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів
унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за
користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати
кредиторові.
Зазначене
відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України
від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15,
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в
постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у
справі № 461/479/16-ц, від 22
листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц,
а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і
застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо
застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ВИСНОВОК: На будь-яке грошове зобов'язання
поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України в тому числі і на
зобов’язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.
Аналогічні
висновки підтверджені Верховним судом у постановах від 24 січня 2019 року по
справі № 758/5545/16-ц, від 23 січня 2019
року по справі № 320/7215/16-ц, від 15 січня
2019 року по справі № 910/17566/17 та ін.
Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар