Адвокат Морозов (судовий захист)
Витребування додаткових документів для підтвердження задекларованої
митної вартості товарів декларанта.
23 жовтня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 816/921/17, адміністративне провадження
№К/9901/709/18 (ЄДРСРУ № 77361202), справа №
820/1761/17, адміністративне провадження №К/9901/3094/17 (ЄДРСРУ №
77361257) та справа №815/137/17,
адміністративне провадження №К/9901/2327/17 (ЄДРСРУ № 77361266) … досліджував
питання додаткового витребування документів від декларанта для підтвердження митної вартості товарів.
Відповідно до статей 49, 50 Митного
кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон
України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка
базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування
митних платежів.
Згідно з частиною першою статті 51,
частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що
переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно
до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється
декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у
порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
(!!!) Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант
зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі
за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу
достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на
об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести
всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням
митному органу додаткової інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті
53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з
митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують
заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які
підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та
документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на
підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний
договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі
їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є
об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні
документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні
та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять
реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Відповідно до частини третьої статті 53
Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї
статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують
числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що
була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або
уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом
10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Згідно з положенням частини четвертої
вказаної статті у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави
вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену
декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову
вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій
та третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до частини першої статті 54
Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості
товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного
контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої
митної вартості.
ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органи доходів і
зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом
митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом,
зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої
митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих
сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути
зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної
вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих
документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної
вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів,
митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу
обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування
додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право
вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Таке правозастосування узгоджується з
висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у
справі № 21-127а15 та від 02.06.2015р. у
справі № 21-498а15.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції
про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має
право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна,
інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або
загальними принципами міжнародного права.
Так, в п.71 рішення ЄСПЛ у справі
«Звежинський проти Польщі» (заява №34049/96), європейський суд зазначив, що позбавлення
майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно
відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім
того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію
пропорційності. Суд звертає увагу, що під час втручання необхідно дотримуватися
«справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами
захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та
інші проти Бельгії» від 20.11.1995р., п.38). Цю рівновагу буде порушено, якщо
людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі
«Спорронга і Льонрота»). При цьому, в п.73 Є/Суд підкреслює, що, розглядаючи
питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти
коректно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).
Також необхідно зауважити, що ЄСПЛ
прийняв низку рішень і у справах щодо України, в яких було встановлено
порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, в яких причиною визнання
порушення, серед іншого, було порушення справедливого балансу, нечіткість та
неузгодженість законодавства.
Так, зокрема, згідно рішення у справі
«TOB «Полімерконтейнер» проти України» (заява №23620/05), будь-яке втручання,
включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати
податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних
інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного
балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено
індивідуальний та надмірний тягар.
У справах «Щокін проти України» (заяви
№23759/03 та №37943/05) від 14.10.2010р. та «Серков проти України» (заява
№39766/05 від 07.07.2011р.) ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне
законодавство не було чіткім і узгодженим та не відповідало вимозі «якості
закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у
майнові права заявника; по - друге, національними органами не було дотримано
вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш
сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство
припускало неоднозначне трактування.
Підсумовуючи зазначене вище вбачається,
що по-перше: витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість
пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості;
по-друге: визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді,
коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не
спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
В свою чергу, витребування додаткових
документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у
достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення
складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично
сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є
обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні
ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення
складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично
сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
ВИСНОВОК: Чинне законодавство зобов'язує митницю зазначити конкретні обставини, які
викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі
наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки
спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у
їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх
відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця
повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими,
чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи
необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Теги:
митне оформлення товарів, витребування додаткових документів, сумніви у
вартості товарів, сумніви митниці, достовірність інформації, метод
визначення митної вартості, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар