Адвокат Морозов (судовий захист)
Особливості встановлення порядку
спільного користування квартирою.
Право власності має фундаментальний
характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з
урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод.
Держави-учасниці Конвенції зобов’язані
поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його
захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні
закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст.
41 Конституції України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України
кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
В той же час згідно ст. 15 ЦК України,
кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,
невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,
який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, право
власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону
за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права
володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє,
користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно статті 321 ЦК України, право
власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні.
Статтями 386, 391 ЦК України
визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення
свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про
заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про
вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження
своїм майном.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що
громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру
користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і
мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ст. 63 ЖК України,
предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського
житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що
складається з однієї чи кількох кімнат, а також однокімнатний жилий будинок.
Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму
Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що
виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» - в силу ст.
104 ЖК суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого
приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної
угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді
ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір
якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого
приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване
жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього.
4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках
справи № 333/3048/16-ц, провадження №
61-3994св18 (ЄДРСРУ № 73368996) вказав, що відповідно до статті 358 ЦК України
право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою
згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та
користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці
у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право
вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном,
відповідної матеріальної компенсації.
Окремо необхідно зробити наголос на тому,
що згідно з правовим висновком Верховного суду України, викладеного в Постанові
від 03.04.2013 р. у справі № 6-12цс13
вбачається: «Виходячи з аналізу зазначеної правової норми (ст.358 ЦК України)
слід дійти висновку, що ця
норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок
користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком
якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема
при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників
передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в
праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування
приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним
співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не
припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками
порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не
припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не
перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
У тих випадках, коли в результаті поділу
(виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його
частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні
про зміну часток в праві власності на будинок».
Ця стаття свідчить про те, що первинне
значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним
є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при
виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку
користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування
може встановити суд.
При здійсненні права власності
співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої
власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві
власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в
обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не
частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за
кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить
припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при
поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового
режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358
ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном
в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
(!!!) Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з
метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним
майном.
У цьому випадку спірні правовідносини
стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування
нею. Тому критерій необхідності виділення в користування кожному зі
співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо
забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
ВИСНОВОК: Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для
припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим
зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки,
адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому
допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних
часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.
Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на
спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Такий же висновок застосування норм
матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 17 лютого
2016 року в справі № 6-1500цс15.
P.s. Проблемні питання оплати комунальних
послуг співмешканцями:
Згідно з п.п.3, 5 Постанови КМУ від
26.07.1999р. №1357 «Про затвердження Правил користування електричною енергією
для населення» у разі коли об'єкт побутового споживача перебуває у власності
(користуванні) декількох осіб, електропостачальник укладає договір з одним із
співвласників (користувачів) за умови наявності письмової згоди всіх інших
співвласників (користувачів), про що робиться відповідна відмітка в договорі. У
разі розташування об'єктів побутового споживача за різними адресами побутовий
споживач повинен укласти окремий договір щодо кожного об'єкта.
Правилами надання послуг з
централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення,
затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2003 р. взагалі не передбачено
можливості встановлення декількох засобів обліку наданих послуг в один об'єкт
споживання.
Згідно з п.10 Правила постачання
природного газу, затвердженого Постановою КМУ за однією поштовою адресою
укладається один договір постачання природного газу. У разі коли об'єкт
побутового споживача перебуває у власності кількох осіб, договір укладається з
одним із співвласників, за умови письмової згоди усіх співвласників, про що
робиться відмітка в договорі.
Відповідно до п.п.41, 42 «Правил
користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями»,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року №572
розподіл загальних витрат на освітлення, опалення, ремонт підсобних приміщень
квартир, в яких проживає два і більше власників, провадиться за узгодженням
мешканців квартири. Спори між власниками у квартирах, в яких проживає два і
більше власників про розподіл витрат на оплату комунальних та інших послуг
розв'язуються судом.
У разі пред’явлення позовної вимоги щодо
розподілу комунальних рахунків до участі у справі необхідно обов’язково
залучати підприємство, яке є постачальником житлово – комунальних послуг у
якості третьої особи без самостійних вимог.
Теги:
спільна часткова власність, спільне користування квартирою, розподіл
комунальних рахунків, поділ майна, частики при поділі майна, спільне
користування, співмешканці, судова практика, Адвокат Морозов
Ок.
ВідповістиВидалити