Адвокат Морозов (судовий захист)
Удаваний правочин:
набуття, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків.
04 жовтня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 521/6687/17, провадження №
61-3026св18 (ЄДРСРУ № 76945205) досліджував питання укладання удаваного
правочину.
Суд вказав, що відповідно до статей 16,
203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним
необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою
заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення,
чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або
інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину
недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це
підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України
(зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі №
6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі №
6-806цс16).
Відповідно до статті 202 ЦК України
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних
прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК
України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним.
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить,
що удаваним є правочин, що
вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту
внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини:
один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від
якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від
07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16
зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один
правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну
від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін
виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час
розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на
підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей
правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення
про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Заявляючи вимогу про визнання правочину
удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку,
є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення
інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим
правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати
насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та
обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно роз'яснень викладених в п. 25
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про
судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за
удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один
правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну
від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін
виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час
розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на
підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей
правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення
про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних
правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть
застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді
вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Аналогічна правова позиція викладена у
постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 335/8252/14-ц, провадження № 61-6516св18 (ЄДРСРУ
№ 76859895), від 13 червня 2018 року у справі №
435/1109/12-ц, провадження № 61-31491св18 (ЄДРСРУ № 75395222) та від 11
квітня 2018 року у справі № 707/1541/16-ц,провадження
№ 61-7118св18 (ЄДРСРУ № 73369088).
Немає коментарів:
Дописати коментар