Вилучення у боржника предмета застави та передачу його в управління

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вилучення у боржника предмета застави - автомобіля та передачу його в оперативне управління заставодержателю-банку, як захід примусового виконання судового рішення. 

06.09.2017 р. в рамках справи № 6-1136цс17 Верховний суд України досліджував питання, щодо вилучення у боржника предмета застави - автомобіля та передачу його в оперативне управління заставодержателю-банку, в якості заходу примусового виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів те реєстрацію обтяжень» боржник повинен своєчасно повідомляти обтяжувача про загрозу втрати, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави  в  разі,  якщо  в  момент  настання  терміну  виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано,  якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення  стягнення  на  заставлене  майно  здійснюється  за рішенням  суду  або  третейського  суду,  на  підставі виконавчого напису  нотаріуса,  якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна,  на  яке  звернено  стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого   листа  суду  або  наказу  господарського  суду,  або виконавчого  напису  нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором (ч. 6 та ч.7 ст. 20 Закону України «Про заставу»).

Більше того, нормами чинного законодавства заставодержателю надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі й продаж предмета такого обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах (постанова Верховного Суду України від 6 березня 2013 р. у справі № 6-10цс13).

В контексті даної справи згідно з умовами договору застави, укладеного між сторонами, звернення стягнення та предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним зі способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі – покупцю.

Статтею 41 Конституції України встановлено право громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У статті 321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена ​​права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Необхідно пам’ятати, що реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (постанова Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-7цс13).

За положеннями п. 3 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду мають зазначатись, зокрема, заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні суду, є одним із заходів примусового виконання цього рішення.

ВИСНОВОК: Тобто суди не врахували, що вимоги банку про вилучення предмета застави та передачу в управління на період до його реалізації є заходами примусового виконання рішення.

Між тим, незважаючи на те, що в договорі застави передбачені повноваження заставодержателя щодо вилучення у відповідача предмета застави та передачі його в управління банку, однак, щоб державний виконавець при виконанні рішення суду (відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження») вилучив у боржника транспортний засіб та передав його на зберігання стягувачу, це повинно бути зазначено в рішенні суду.

Теги: застава, вилучення предмету застави, реалізація застави, кредитний договір, заборгованість, виконавче провадження, примусове виконання, судове рішення, передача застави в управління, банк, заемщик, судова практика, Адвокат Морозов