Адвокат Морозов (судовий захист)
Чи повинен платник
податків сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої не є,
після відчуження частини об’єкта нерухомості та його реєстрації за іншими
особами?
12.09.2017
р. судові палати в адміністративних та у господарських справах Верховного Суду
України в контексті справи № 21-3078а16 досліджували
питання щодо правомірності сплати земельного податку позивачем, який відчужив
об’єкт нерухомості на якій він розташований.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК
земельним податком визнається обов’язковий платіж, що справляється з власників
земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і
нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки
державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1
статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок,
земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК
об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або
користуванні.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду
земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх
частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в
оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з
дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
ВАЖЛИВО: Необхідно вказати, що усуваючи розбіжності у
застосуванні судом касаційної інстанції положень статті 287 ПК, Верховний
Суд України дійшов висновку про те, що незважаючи на те, що позивач не
зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними
йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу
пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який
закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку
виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме
майно (постанова ВСУ від 7 липня 2015 року № 21-775а15).
У частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що
у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що
перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право
власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці
об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або
споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи,
переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони
розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або
споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі
набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування
земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж
обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на
земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди
земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну
ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім
багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті
377 ЦК.
(!!!) Так, 12.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи
справу № 6-2225цс16 підтвердив
раніше висловлену позицію та серед іншого вказав, що за змістом статті 377 ЦК
України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду,
переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без
зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
За частиною третьою статті 7 Закону № 161-ХІV до
особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду,
що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди
на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на
житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної
ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій
розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто
саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого
моменту виникає (набувається, переходить) обов’язок сплати цього податку, подію
(явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього
платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її
частиною), які на ній розташовані.
У даній справі після завершення будівництва об’єкта
нерухомості право власності на частки цього нежилого приміщення було
зареєстровано за кількома власниками, які у подальшому змінювались, тобто
об’єкт нерухомості знаходиться у спільній частковій власності.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту
14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті
269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті
287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або
землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати
цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в
установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права
користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Розглядаючи питання неоднакового застосування судом
касаційної інстанції статті 120 ЗК, у постанові від 13 квітня 2016 року (справа №
6-253цс16) колегія суддів Верховного Суду
України дійшла висновку про те, що при застосуванні положень статті 120 ЗК у
поєднанні з нормою статті 125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу
права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право
власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із
виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило
стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване
одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак
об’єкта права власності. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у
частині першій статті 120 ЗК, особа, яка набула право власності на будівлю чи
споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона
належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження
нерухомості.
Отже, якщо певна фізична чи юридична особа набула право
власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній
ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на
якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у
попереднього землекористувача.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним
Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №
21-804а16) та від 11.02.2015 року по справі №
6-2цс15 (№ в ЄДРСРУ 42763573).
Таким чином, до нового власника об’єкта нерухомості
переходить і встановлений податковим законом обов’язок зі сплати податку за
земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.
ВИСНОВОК: після відчуження частини об’єкта нерухомості та його
реєстрації за іншими особами позивач не повинен сплачувати орендну плату за
земельну ділянку, користувачем якої не є.
Більше того, ухвалюючи рішення, суд повинен
враховувати, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю
або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється
право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці
об'єкти нерухомості.
Аналогічна правова позиція закріплена у Постанові
Верховного суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №
6-2099цс16.
Теги: земля, податок на землю, налог на землю, земельный
налог, відчуження частини об’єкта нерухомості, податок за земельну ділянку,
користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар