Адвокат Морозов (судовий захист)
Застосування слідчим суддею тимчасового арешту до
громадянина іноземної держави до вирішення витання екстрадиції
Екстрадиційний арешт — це тимчасовий запобіжний захід
у вигляді тримання під вартою, що застосовується в Україні для забезпечення
видачі (екстрадиції) особи іноземній державі, яка розшукує її за вчинення
злочину, згідно з КПК України.
П. 2 ч. 1 ст.
541 КПК України вказує, що видача особи
(екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа
розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання
вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця
перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та
видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі;
прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію
запитуючої держави;
Відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 541 КПК України,
тимчасовий арешт - це взяття під варту особи, розшукуваної за вчинення злочину
за межами України, на строк, визначений КПК України або міжнародним договором
України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України
№16 від 08.10.2004 року "Про деякі питання застосування законодавства, яке
регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань,
пов`язаних з екстрадицією" при вирішенні питання про тимчасовий арешт
особи з метою її видачі іноземній державі суд повинен перевірити наявність
запиту та відповідних документів, визначених договором, на підставі яких
вирішується питання про екстрадицію, а також відсутність обставин, що
перешкоджають видачі або передачі.
Відповідно до вимог ст. 583 КПК України, тимчасовий
арешт може бути застосовано до особи, затриманої за вчинення злочину за межами
України, на підставі відповідного клопотання прокурора, яке має відповідати
вимогам ч. 4 ст. 583 КПК України, в тому числі і в частині долучення
документів на підтвердження обставин, якими прокурор обґрунтовує своє
клопотання.
Відповідно до ст. 583 КПК України до затриманої особи,
яка вчинила злочин за межами України, застосовується
тимчасовий арешт до сорока діб або інший встановлений відповідним
міжнародним договором України строк до надходження запиту про її видачу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 597 КПК України, за
клопотанням компетентного органу іншої держави особа, щодо якої буде
направлений запит про перейняття кримінального провадження, може триматися під вартою на території
України не більше ніж сорок діб.
Згідно ч. 2 ст. 597 КПК України, тримання під вартою
особи здійснюється в порядку та згідно з правилами, передбаченими статтею 583
цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 583 КПК України, до затриманої
особи, яка вчинила злочин за межами України, застосовується тимчасовий арешт до
сорока діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором України
строк до надходження запиту про її видачу.
Згідно ч. 3 ст. 583 КПК України, прокурор звертається
до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено
затримання, із клопотанням про застосування тимчасового арешту.
Згідно листа Міністерства закордонних справ України
від 29.12.2023 Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних,
сімейних та кримінальних справах 1993 року (Мінська конвенція) та Протокол до
неї 1997 року припинили свою дію для України, що унеможливлює застосування їх положень не лише у відносинах з росією та
білоруссю, але й з іншими державами - членами СНД {Про вихід з Конвенції
див. Закон № 2783-IX від 01.12.2022}.
Так, 22 грудня 2022 року відбулося зупинення дії
Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993
року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та
Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних,
сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені
України у м. Москві 28 березня 1997 року та ратифікованого Законом України від
03 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та
Республікою Білорусь.
Однак, незважаючи на те, що на даний час дія
вищезазначеної Конвенції та Протоколу припинені, продовжує діяти
основоположна Європейська Конвенція про видачу правопорушників 1957 року,
учасниками якої є як Україна так і Російська Федерація, а отже дані
правовідносини регулюються чинним законодавством.
Однак, видача особи, державі, яка здійснює військову
агресію проти України, - може призвести до негативних наслідків для особи,
зокрема до загрози її життю, здоров`ю чи застосування тортур, оскільки ця особа
не є громадянином цієї країни, про це зазначено Верховним Судом у Постанові ККС
ВС у справі №757/56198/21-к (провадження
№51-1776км22), - якою суд відмовив в задоволенні касаційної скарги прокурора в
«екстрадиційній справі».
Кримінальний процесуальний закон не надає права суду
при вирішенні питання про можливість тимчасового арешту особи оцінювати
законність, правомірність чи обґрунтованість дій компетентних слідчих органів
іншої держави.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 583 КПК України, прокурор
в своєму клопотанні до слідчої судді про застосування тимчасового арешту
зобов`язаний надати 1) протокол затримання особи, 2) документи, що містять
данні про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання
щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави, а також 3)
документи, що посвідчують особу затриманого.
ВАЖЛИВО: При розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє
законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної
держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (ч. 8 ст.
584 КПК України)
Крім того слідчий суддя не вирішує питання про
звільнення особи від покарання призначеного вироком суду іноземної держави, а лише перевіряє наявність відповідних документів
органів досудового слідства іноземних держав, які підтверджують факт
підозри або обвинувачення особи у вчиненні злочину, а також її перебування у
розшуку.
Відповідно до вимог ст.16 Європейської конвенції про
видачу правопорушників, у термінових випадках компетентні органи запитуючої
Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи.
Компетентні органи запитуваної Сторони вирішують це питання відповідно до свого
законодавства. У запиті про тимчасовий арешт повідомляється про існування
одного з документів, зазначених у пункті 2а статті 12 (оригіналом або завіреною
копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне
затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і
видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої
Сторони), і намір надіслати запит про видачу правопорушника. В ньому також
зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і коли таке
правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості, опис зовнішності
розшукуваної особи. Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним
органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами, або безпосередньо
поштою, або телеграфом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол),
або у будь-який інший спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або
який визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань
інформується про результати розгляду його запиту.
Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання
про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців (ч. 10 ст. 584 КПК України).
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в
апеляційному порядку особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її
захисником чи законним представником, прокурором, крім ухвал слідчого судді про
затвердження згоди особи на її видачу (екстрадицію) та застосування
екстрадиційного арешту, про затвердження згоди особи на її видачу
(екстрадицію), відмови особи від застосування спеціального правила щодо меж
кримінальної відповідальності та застосування екстрадиційного арешту, які
оскарженню не підлягають (ч. 8 ст. 584 КПК України).
ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається, що обов’язком слідчого судді є лише
встановити особу затриманого, дослідити протокол затримання та перевірити
наявність відповідних документів органів досудового слідства іноземних держав,
які підтверджують факт підозри або обвинувачення особи у вчиненні злочину, а
також її перебування у розшуку
