Підсудність справ у спорах щодо оскарження рішень органів АМК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель

24 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11892/25 (ЄДРСРУ № 134308039) досліджував питання щодо підсудності справ та об’єднання позовних вимог у спорах щодо оскарження рішень органів АМК.

Орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 та від 14.05.2019 у справі № 918/843/17).

За таких обставин, справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Більше того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за змістом норм процесуального права порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Також не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій та п`ятій вказаної статті (об`єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 Господарського процесуального кодексу України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

Отже, суд з урахуванням конкретних обставин має право застосувати приписи частини шостої статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Отже, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Схожі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 28.03.2023 у справі № 910/4501/22.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Таким чином, наведені норми передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції.

Разом з цим предметом розгляду у цій справі є оскарження рішення комісії АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Це рішення винесено АМК за наслідками оскарження ТОВ процедури проведення тендеру (публічних закупівель), замовником якого виступило ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 27 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

ВИСНОВОК: Справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Об`єднання позовних вимог, які відносяться до різних юрисдикцій з огляду на частину четверту статті 173 ГПК України заборонено, а тому застосування судами приписів пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України (повернення заяви) є правомірним.

 

 

Матеріал по темі: «Поновлення строків на оскарження рішення антимонопольного комітету»

 

 

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Повноваження Верховного суду щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду касаційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо повноважень суду касаційної інстанції щодо перегляду судових рішень ухвалених за нововиявленими обставинами.

Відповідно до статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Тобто на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можна оскаржити рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду зазначеного рішення. На підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку підлягають оскарженню ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у пункті 23 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами).

Крім того, на підставі пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені у статті 400 ЦПК України, якою передбачено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги визначені у статті 409 ЦПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Таким чином, одним із процесуальних повноважень суду касаційної інстанції за результатом касаційного перегляду судового рішення за статтею 409 ЦПК України є визначене у цій нормі право прийняти рішення про направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду.

Підстави, за яких справа може бути направлена на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або для продовження розгляду урегульовані статтею 411 ЦПК України, у частині першій якої визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частин третьої, шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Стаття 411 ЦПК України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких справа може бути направлена судом касаційної інстанції на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або для продовження розгляду.

Повноваження суду касаційної інстанції в процедурі перегляду рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду зазначеного рішення не мають особливостей порівняно з такими повноваженнями при перегляді судового рішення, ухваленого не у процедурі перегляду за нововиявленими обставинами.

Скасування судом касаційної інстанції ухваленого судами (першої чи апеляційної інстанції) судового рішення за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з направленням справи на новий розгляд або для продовження розгляду обмежене підставами передбаченими статтею 411 ЦПК України.

При цьому положення статті 409 ЦПК України не містять жодних обмежень чи застережень щодо неможливості суду касаційної інстанції прийняти нове рішення за результатом касаційного перегляду судового рішення, яким задоволено заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Cуд касаційної інстанції не позбавлений можливості надати правову оцінку нововиявленим обставинам (перевірити правильність кваліфікації обставин як нововиявлених) для мети перегляду, порядок якого визначає процесуальний закон (тобто перевірити дотримання судами норм процесуального права, не вдаючись до оцінки чи переоцінки доказів, поданих стороною на підтвердження обставин, які вона вважає достатньою підставою для перегляду). У такому випадку Верховний Суд не вдається до оцінки доказів, якими підтверджуються обставини, на які сторона посилається як на нововиявлені, а лише надає оцінку відповідності критеріям нововиявленості як підстави для перегляду судового рішення.

ВИСНОВОК: Отже, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд касаційної інстанції під час касаційного перегляду ухвалених судами судових рішень щодо задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може надавати оцінку наявності / відсутності цих обставин та відповідно постановити нове судове рішення щодо розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами й відмовити у її задоволенні.

  

 

Матеріал по темі: «Повноваження апеляції щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Повноваження апеляції щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо процесуальних повноважень судів вищих інстанцій за результатом перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені у статті 367 ЦПК України, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Нововиявлені обставини (як підстава для перегляду за статтею 423 ЦПК України) мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, є судом фактів, тобто тією судовою інституцією, завданням якої є встановлення конкретних відносин сторін, подій, обставин, і застосування до них конкретних норм права.

В апеляційному порядку може бути оскаржене як рішення суду, ухвалене за наслідком задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та скасування попереднього судового рішення (на підставі статті 352 ЦПК України), так і окремо від рішення суду - ухвала про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами або ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (за пунктом 23 частини першої статті 353 ЦПК України).

При цьому суд наділений повноваженнями суду апеляційної інстанції, передбаченими статтею 374 ЦПК України, та як суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову відповідно до статті 381 цього Кодексу.

Апеляційний суд, перевіряючи (в апеляційному порядку) законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, в тому числі вирішує питання про те, чи мали місце нововиявлені обставини, чи є вони підставою для перегляду, і якщо суд першої інстанції зробив неправильні висновки щодо наявності нововиявлених обставин - має виправити відповідну судову помилку (зокрема, у спосіб ухвалення власного рішення щодо заяви, що відповідатиме пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України).

Переглядаючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість ухвал про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, апеляційний суд на підставі пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України може скасувати відповідну ухвалу з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, у силу положень статті 374 ЦПК України, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, апеляційний суд наділений повноваженнями скасувати це рішення і ухвалити нове судове рішення на загальних підставах та в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених у статті 367 цього Кодексу. За наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвал, визначених у пункті 23 частини першої статті 353 ЦПК України, апеляційний суд може їх скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 цього Кодексу або застосувати інші процесуальні наслідки, визначені у цій статті, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги.

ВИСНОВОК: Процесуальним законодавством чітко визначені межі та повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

 

 

 

Матеріал по темі: «Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами»

 

 

 

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

 

Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: порядок, межі та повноваження щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Відповідно до частини тринадцятої статті 33 ЦПК України розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті. Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою, якщо рішення, що переглядається, ухвалено відповідно палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою.

Статтею 34 ЦПК України унормовано, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально).

Відповідно до статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

Таке законодавче регулювання обґрунтовується тим, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами вважається видом перегляду, в якому немає помилки суду при первісному розгляді справи, а нововиявлені обставини мають об`єктивний характер, саме тому й повноваження щодо перегляду належать не суду вищої інстанції, як це матиме місце при апеляційному та касаційному видах перегляду, а суду, який ухвалив рішення по суті справи.

Суд, що ухвалив рішення, має можливість на підставі ЦПК України визначити помилковість чи правильність свого судового рішення у результаті оцінки впливу нововиявлених обставин.

Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду (абзац перший).

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац другий).

У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду; 3) приймає постанову - якщо переглядалася постанова (частина четверта статті 429 ЦПК України).

(!!!) З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах (частина сьома статті 429 ЦПК України).

Таким чином, цивільне процесуальне законодавство містить у відповідній главі процесуального кодексу «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» положення, яке окремо регламентує та прямо передбачає право на оскарження судового рішення, ухваленого за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, встановлюючи, що таке судове рішення (рішення, ухвала, постанова) може бути переглянуте на загальних підставах, тобто через процедури апеляційного (касаційного) оскарження.

За наслідком розгляду судом першої інстанції заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з огляду на встановлення судом наявності / відсутності таких обставин предметом апеляційного та касаційного перегляду виступатимуть, зокрема: ухвала, якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (або відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами); судове рішення, ухвалене за результатом перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (про скасування попереднього судового рішення за нововиявленими обставинами з ухваленням нового рішення).

ВИСНОВОК:

Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення та у такому ж самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально);

Заява про перегляд судового рішення  подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення;

Суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляд;

Рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, може бути переглянуте через процедури апеляційного (касаційного) оскарження.

 

 

Матеріал по темі: «Нововиявлені обставини: неподання та/або неприйняття доказів стороною/судом»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Перевірка судом цілісності електронного документу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перевірка незмінюваності електронного документа підписаного за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором або КЕП (кваліфікованого електронного підпису) або УЕП (удосконаленого електронного підпису) 

04 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/14925/23, провадження № 61-4523св25 (ЄДРСРУ № 133947146) досліджував питання щодо перевірка цілісності електронного документа. 

Використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення. 

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. 

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. 

(!!!) За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. 

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи. 

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»). 

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався. 

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором. 

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). 

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність. 

Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою. 

Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП - у статті 19 цього Закону. 

Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача. 

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор. 

Верховний Суд вважає, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим справі, оскільки від нього залежить те, чи може договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово. 

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України). 

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду. 

Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними. 

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. 

Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації. 

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. 

Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться. 

(!) Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством. 

Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої. 

ВИСНОВОК: Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. 

 

 

Матеріал по темі: «Протизаконність підписання тендерної пропозиції  електронним підписом»

 

 

 

Теги: ЕЦП, кеп, уеп, електронний документ, одноразовий ідентифікатор,  кваліфікований електронний підпис,  удосконалений електронний підпис, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов