Проведення обшуку до, а не після отримання дозволу слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість слідчого, дізнавача, прокурора до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках з метою віднайти і вилучити об`єкти, які можуть бути речовими доказами

07 жовтня 2024 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 466/525/22, провадження № 51-7310кмо23 (ЄДРСРУ № 122272945) досліджувала питання щодо правової можливості слідчого, дізнавача, прокурора до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках з метою віднайти і вилучити об`єкти, які можуть бути речовими доказами.

 

1.    Щодо поняття «майно» у розумінні ч. 3 ст. 233 КПК

Виходячи з положень КПК, термін «майно» вживається в розумінні, яке є ширшим за обсягом порівняно з відповідним цивільно-правовим поняттям, і включає в себе матеріальні об`єкти, що мають або можуть мати ознаки речових доказів.

Так, у КПК вказано, зокрема:

- … гроші, цінності та інше майно … одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення … або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення (п. 6 ч. 1 ст. 91);

-  майно, що було ... вилучене з обігу; підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегло на собі його сліди; яке не має ніякої цінності і не може бути використане (ч. 9 ст. 100);

- тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3)  є  предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (ч. 2 ст. 167);

- арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів (ч. 2 ст.  170);

- арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за  наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170);

- у ч. 3 ст. 234 зазначається про «індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна»;

- предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236). Тобто тимчасово вилученим «майном» є, серед іншого, «предмети, які вилучені законом з обігу». Це характерно і для ч. 7 ст. 237 КПК.

Системний аналіз положень КПК також свідчить, що поняття майно, з одного боку, та речові докази, з іншого, можуть розглядатися як ціле і частина відповідно. Такі заходи забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна та арешт майна, виходячи навіть з їх назви, взагалі застосовуються до різних категорій майна, але  серед іншого - безпосередньо до речових доказів.

Взаємопоєднане тлумачення приписів кримінального процесуального закону недвозначно свідчить, що в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК поняття «майно» охоплює своїм змістом речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об`єкти, серед яких, предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів. 

 

2.   Щодо поняття «врятування» в аспекті застосування ч. 3 ст. 233 КПК

Право на повагу до житла як складова права на приватність належить до  основоположних прав людини, закріплених на національному та міжнародному рівнях. Конституційний Суд України в Рішенні від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 наголосив на тому, що гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950  року (далі - Конвенція), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Конвенції, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини).

У згаданому Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства, а також задля запобігання кримінальним правопорушенням. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в  Конституції України і міжнародно-правових актах, за відповідних обставин, може визнаватися легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

Приписи ст. 30 Конституції України гарантують кожному недоторканність житла. Не  допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду й обшуку.

Отож, із положень ст. 30 Конституції України слідує таке:

- допускається наявність невідкладних випадків, коли дозволений інший, за відсутності вмотивованого рішення суду, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку;

- невідкладність випадків законодавець обумовлює врятуванням життя людей, майна чи  безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Зазвичай підставою для обмеження права на недоторканність житла в позасудовому порядку здебільшого є екстремальні випадки природного чи техногенного характеру.

Так, невідкладним випадком, серед інших, є той, що визначений у ч. 6. ст. 80 Кодексу цивільного захисту України, де йдеться про те, що під час гасіння пожежі працівник пожежно-рятувального підрозділу має право на безперешкодний доступ до всіх житлових, виробничих та інших приміщень, а також на застосування будь-яких заходів, спрямованих на рятування населення, запобігання поширенню вогню та ліквідацію пожежі. Цей порядок доступу не вимагає попереднього судового контролю або його здійснення post factum.

У статті 38 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII йдеться про те, що поліція в невідкладних випадках може проникнути до житла чи іншого володіння особи без вмотивованого рішення суду, зокрема, і post factum. Про  застосування такого поліцейського превентивного заходу складається протокол, а  невідкладні випадки пов`язані: із рятуванням життя людей та цінного майна під час надзвичайних ситуацій; безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення; припиненням кримінального правопорушення, що загрожує життю осіб, які знаходяться в житлі або іншому володінні.

Інакший, установлений законом порядок, передбачений ч. 3 ст. 233 КПК, згідно з якою слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до  житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках, пов`язаних із  врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які  підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний після здійснення таких дій невідкладно звернутися post factumдо слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Наявність єднального сполучника «та» між словосполученнями «врятування життя людей» і «врятування майна» ОП ККС ВС сприймає як законодавче визначення альтернативних випадків щодо невідкладного проникнення, де слово «людей» у формулюванні відповідної підстави, у розумінні ч. 3 ст. 233 КПК, уособлює необхідність врятування життя хоча б однієї особи.

Немає підстав у контексті приписів ст. 30 Конституції України та ч. 3 ст. 233 КПК заперечувати допустимість проведення в житлі чи іншому володінні особи огляду й обшуку після проникнення до такого житла чи іншого володіння особи за наявності невідкладних випадків.

По-перше, йдеться про кримінальну процесуальну діяльність слідчого, дізнавача, прокурора до постановлення ухвали слідчого судді щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку (ст. 30 Конституції України), яка реалізується на підставі ч. 3 ст. 233 КПК. Отже, очевидною є підпорядкованість законодавчо визначеної мети невідкладного обшуку - врятування майна вирішенню і розв`язанню тих завдань, про  які йдеться в ст. 2 КПК.

По-друге, в аспекті виконання завдань кримінального провадження термін «врятування» означає усувати загрозу смерті, знищення; захищати існування; оберігати, укривати від шкідливого, небажаного, небезпечного впливу життя людей та майна. Телеологічне тлумачення безсумнівно вказує на такі підстави невідкладного обшуку, як реальна загроза того, що предмет, який розшукується та підлягає вилученню, може бути знищено через зволікання з його відшуканням, відповідно - метою такого відшукання є  запобігання знищенню об`єктів, що можуть мати значення речових доказів.

Приписи ч. 3 ст. 233 КПК передбачають можливість проникнення до житла (іншого володіння) в процесі здійснення кримінальної процесуальної діяльності для розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, під час проникнення можуть проводитися необхідні процесуальні дії, спрямовані на рятування майна, серед іншого, об`єктів матеріального світу, які мають або можуть мати ознаки речових доказів під час проведення обшуку. У  ситуації, коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються положення ч. 3 ст. 233 КПК щодо його врятування, які є підставою для  невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).

 

3.   Щодо невідкладності випадку в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК

Проведення обшуку (огляду) житла чи іншого володіння особи без рішення суду в невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей чи майна чи  безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з  дотриманням обмежень і умов, передбачених законодавством (статтями 214, 233, 237 КПК), не  порушує засади недоторканності житла чи іншого володіння особи.

З метою належного вирішення завдань, визначених у ст. 2 КПК, їх розв`язання, а також нейтралізації загроз з боку суб`єктів протиправної поведінки чи інших осіб, які діють на їх користь, у ч. 3 ст. 233 КПК з метою реалізації правоохоронюваних інтересів установлено спеціальні правила. Неможливість забезпечити збереження доказів без їх негайного відшукання і вилучення обумовлює невідкладну необхідність вжиття передбачених КПК процесуальних заходів з метою врятування (збереження) відповідного майна, зокрема шляхом проведення обшуку до отримання ухвали слідчого судді. При цьому висока ймовірність протягом короткого часу знищення таких доказів зумовлює невідкладність вжиття заходів з  метою їх збереження.

Про наявність у сторони обвинувачення обґрунтованих побоювань того, що майно може бути знищеним, може свідчити як наявність у слідчого та прокурора відповідних даних, що воно може бути знищене, з огляду на відомості, отримані оперативним шляхом, з  повідомлень свідків, потерпілих, підозрюваних чи з інших належних та допустимих джерел, які вказують, що майно може бути знищено, так і  специфіка розвитку подій у  розслідуванні кримінального провадження, коли, наприклад, один із співучасників кримінального правопорушення був затриманий, то побоювання того, що його затримання може змусити інших співучасників знищити речові докази, стають досить реальними. Викриття кримінального правопорушення створює очевидну і реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в  унеможливленні ефективного розслідування. Водночас дотримання порядку попереднього отримання дозволу слідчого судді на проведення обшуку (який включає складання та подання до суду вмотивованого клопотання, його розподіл автоматизованою системою, прийняття до провадження слідчим суддею, проведення судового засідання та складання за його результатами ухвали) зумовлює відповідні можливості для знищення доказів особами, яким відомо про факт затримання правопорушника, у проміжок часу, витраченого на виконання передбачених у законі ординарних процедур. Зазначена обставина з високою вірогідністю може позбавити сторону обвинувачення можливості належно реалізувати передбачені ст. 93 КПК повноваження щодо збирання доказів задля виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

(!!!) ОП ККС ВС виходить із того, що проникнення до житла чи іншого володіння особи є  альтернативою попередньому отриманню ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук у ситуаціях, коли існують обґрунтовані побоювання, що за цей час майно буде знищено в разі дотримання ординарного порядку. Необхідність віднайти і вилучити об`єкти, які  можуть бути речовими доказами, в контексті ч. 3 ст. 233 КПК є виправданою, якщо існують обґрунтовані підстави до припущення про наявність реальної загрози знищення майна.

У клопотанні, доданих матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій post factum, має йтися про мету (намагання, прагнення) зберегти речові докази від прогнозованої втрати, за наявності обґрунтованого припущення про існування реальної загрози їх знищення. У  клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, доданих матеріалах, має бути вказано, які саме обставини до моменту проникнення свідчили, що  дотримання ординарного порядку може спричинити втрату майна, що існує реальна конкретна загроза такої втрати, знищення, зазначено, чому загроза небезпідставно сприймається як реальна.

В контексті проведення обшуку без попередньо отриманого судового дозволу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує в низці своїх рішень, зокрема в справах Kuzminas v. russia (заява № 69810/11 від 21 грудня 2021 року, § 22), K.S. and M.S. v. Germany (заява № 33696/11 від 6 жовтня 2016 року, § 42), Tortladze v. Georgia (заява № 42371/08 від 18 березня 2021 року, § 57), що мета виявити речові докази, які  можуть бути корисними для кримінального розслідування серйозного злочину послідовно визнається Судом законною, позаяк вона переслідує інтереси громадської безпеки і пов`язана із запобіганням злочинам та захистом прав інших осіб.

Разом із тим, ЄСПЛ вважає вагомим те, аби невідкладні обставини, на які посилалися органи влади, вирішивши провести обшук без рішення суду, дійсно підтверджувалися матеріалами справи та конкретними обставинами, й в цілому виправдовували таку терміновість з боку правоохоронних органів. Крім того, важливим є як дотримання процесуальних гарантій під час проведення такого обшуку та судовий контроль за його законністю post factum, так і забезпечення заявникові можливості оскаржувати докази, здобуті в такий спосіб, в межах кримінального провадження проти нього. Недотримання таких вимог має наслідком констатацію ЄСПЛ відповідного порушення статей 6 та / або 8 Конвенції.

Відсутність попереднього судового ордеру може бути компенсована наявністю судового перегляду post factum законності та необхідності відповідного заходу. Перегляд національними судами заходу, що порушує статтю 8 Конвенції, забезпечує відповідний засіб правового захисту для зацікавленої особи за умови, що суддя ефективно перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного заходу і, за необхідності, виключає з  кримінального провадження зібрані докази(див. рішення у  справі Brazzi v. Italy, no. 57278/11, §§ 44-45, від 27 вересня 2018 року).

(!!!) Вимога про наведення мотивів для проведення обшуку саме невідкладно, безпосередньо пов`язана з ефективністю наступного судового контролю. Якщо слідчим суддею в порядку судового контролю або судом під час перевірки допустимості доказів не буде встановлено (підтверджено) наявності підстав для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, результати відповідного обшуку (без попереднього дозволу суду) слід вважати такими, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частиною 2 ст. 235 КПК передбачено, що ухвала про дозвіл на проведення обшуку повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим цим Кодексом. Приписами ст. 234 КПК визначені обставини, які підлягають дослідженню слідчим суддею під час вирішення питання про обшук, який ще не було проведено органами досудового розслідування.

Водночас під час розгляду питання про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 вказаного Кодексу слідчий суддя, крім зазначених обставин, має перевірити, чи дійсно були наявні підстави для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, деталізувати у своєму рішенні питання про необхідність проведення обшуку за невідкладних обставин та вилучення конкретних предметів. Недотримання таких стандартів ЄСПЛ сприймає як ситуацію, коли відсутність попереднього судового дозволу на проведення обшуку не була компенсована наявністю судового перегляду ex post facto (див., рішення в справі Tortladze v. Georgia (no. 42371/08, § 65, 18 березня 2021 року).

Також ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність ефективного ретроспективного судового перегляду у справі Gutsanovi v. Bulgaria (№ 34529/10, § 223, ECHR 2013 (extracts), оскільки суддя, який розглядав протоколи обшуку і виїмки, просто підписав їх, не вказавши жодних конкретних причин для свого схвалення. Серед іншого, ці обставини призвели до висновку, що обшук і виїмка не були проведені відповідно до закону, а отже, порушили вимоги ст. 8 Конвенції.

В справі Kuzminas v. russia (№ 69810/11) від 21 грудня 2021 року (§ 25) ЄСПЛ зазначив, що, оскільки окрім постанови слідчого про проведення обшуку та протоколу обшуку, жодних інших документів з матеріалів слідства не було надано судді, який здійснював перегляд, суддя не мав можливості оцінити ані ступінь обґрунтованої підозри, яку органи влади мали відносно заявника до проведення обшуку в його квартирі, ані терміновість та необхідність проведення обшуку без попереднього судового рішення.

Отже, вмотивування ухвали про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК наявністю підстав, які не передбачені вказаною нормою та не підтверджуються матеріалами справи, не може вважатися обґрунтованим у розумінні п.  1 ст. 6 та п. 2 ст.  8 Конвенції.

 

4.   Щодо невідкладного судового контролю post factum

Довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об`єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об`єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК

ВАЖЛИВО: Саме собою виявлення та фіксація під час проведення обшуку відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 КК, не  є достатньою підставою для його легалізації слідчим суддею ех post factum, якщо у  відповідному клопотанні відсутнє належне обґрунтування підстав, які відносяться до переліку невідкладних, отже слідчий суддя не мав підстав дійти висновку, що слідча дія була невідкладною.

ОП ККС ВС зазначає, що підстави до проведення слідчої дії як невідкладної, за наявності відповідних процесуальних приводів, можуть бути предметом перевірки під час судового розгляду. Водночас, за відсутності у відповідному клопотанні, матеріалах на яких воно ґрунтується, в ухвалі слідчого судді, постановленої ех post factum щодо легалізації слідчої дії, проведеної як невідкладної, обґрунтованого висновку про наявність підстав для невідкладного проникнення до  житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, відшукання і  встановлення таких підстав під час судового розгляду чи апеляційного перегляду не відповідає приписам статей 233, 234 КПК.

 

ВИСНОВОК щодо застосування норми, передбаченої ч. 3 ст. 233 КПК:

1. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у  кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.
2. У контексті ч. 3 ст. 233 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які  саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що  відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.
3. В аспекті реалізації правил ч. 3 ст. 233 КПК, недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з  клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об`єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех  post  factum.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Внесення відомостей до ЄРДР із завищеною правовою кваліфікацією»
 

 

 

 

 

обшук, проведення_обшуку, без_ухвали_слідчого_судді, слідчий, прокурор, адвокат, легалізація_обшуку, проникнення_у_приміщення, судова_практика, Верховний_суд, Адвокат_Морозов

Витребування майна шляхом віндикації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування майна шляхом віндикації незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами

17 жовтня 2024року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/24398/19, провадження № 61-3785св23 (ЄДРСРУ № 122407082) досліджував питання щодо можливості витребування майна шляхом віндикації незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами.

Вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) є способом захисту права власника при порушенні його правомочності володіння своїм майном володіючим невласником.

Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічна правова позиція висловлена 04 квітня 2024 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 606/711/22, провадження № 61-9347св23 (ЄДРСРУ № 118193812).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи (06 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 750/254/22, провадження № 61-11764св22 (ЄДРСРУ № 117624217).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

ВИСНОВОК: Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Наслідки пред`явлення віндикаційного позову зі спливом позовної давності»

 

 

 

Теги: негаторний, віндикаційний позов, правочин, нікчемний, оспорюваний, недійсність, власник, титульний власник, сделка, сторона, иск, нотариус, последствия, недействительность, вред, истец, ответчик, защита, Адвокат Морозов

Невід`ємні поліпшення за договором оренди нерухомого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування вартості невід`ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна

17 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/1423/20 (ЄДРСРУ № 122272769) досліджував питання щодо особливостей відшкодування вартості невід`ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна.

За змістом статей 13, 41 Конституції України власність гарантує не лише права власників, а й зобов`язує, покладає на них певні обов`язки. Зокрема, власник зобов`язаний не лише використовувати майно за його цільовим призначенням та без шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршення екологічної ситуацію і природних якостей землі, але й утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою, другою статті 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. При цьому Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Водночас відповідно до частини першої статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частина перша статті 776 ЦК України визначає, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 776 ЦК України унормовано, що якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Положеннями Цивільного кодексу України також передбачено як регулювання правовідносин щодо здійснення капітального ремонту (стаття 776 ЦК України), так і щодо поліпшення речі (стаття 778 ЦК України).

Положення статей 776 ЦК України та 778 ЦК України регулюють різні за своєю правовою природою відносини, а саме стаття 776 ЦК України регулює питання здійснення капітального ремонту речі, переданої у найм, що є необхідним для експлуатації такої речі за призначенням, а положення статті 778 ЦК України стосуються поліпшення речі, яка є предметом договору найму, тобто проведення певних її змін, завдяки яким покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві.

Відповідно до вимог статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Цивільний кодекс України не містить визначення поняття "невід`ємні поліпшення". Разом з тим, з урахуванням статті 8 ЦК України, колегія суддів звертається до визначення такого поняття, зазначеного у Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377.

Так, невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості та згода на які надана орендодавцем (абзац 3 пункт 1.1. Розділу 1 "Загальні положення").

При цьому, невід`ємні поліпшення можуть бути здійснені як в межах поточного, так і в межах капітального ремонту, оскільки законодавством обмежень щодо вчинення невід`ємних поліпшень в межах окремо визначеного виду ремонту не передбачено.

24 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/435/19 (ЄДРСРУ № 95133599?) наголосив, що предметом доведення у аналогічній справі є юридичний склад, що включає факт збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень, а не загальна вартість відновлювального ремонту (реконструкції) майна. При цьому зазначена вартість має бути визначена в установленому законодавством порядку.

Розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту, реконструкції не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов`язаний компенсувати у разі розірвання договору оренди. У силу положень Закону компенсації підлягає лише збільшена в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна. Вартість майна визначається ринковими показниками на подібне майно у певний час. Складовою такої вартості є витрати на поліпшення майна. Поряд з цим на вартість майна можуть впливати інші показники, наприклад, пропозиція і попит.

(!!!) Тобто, розглядаючи справу по суті, суди, окрім наявності згоди орендодавця на здійснення поліпшень, мали встановити початкову вартість орендованого майна на момент його прийняття позивачем та його вартість на момент розірвання договору оренди і відповідно вирішити питання про наявність підстав компенсувати орендарю різницю між зазначеними показниками.

Наведені правові висновки щодо застосування положень щодо порядку компенсації поліпшень орендованого державного майна є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та, зокрема, викладені в постановах від 14.11.2018 у справі № 910/4923/14, від 20.02.2020 у справі № 916/685/17.

ВИСНОВОК:  Отже, головною ознакою невід`ємних поліпшень є те, що такі поліпшення не лише змінюють загальний фізичний стан та споживчі якості нерухомого майна, а прямо впливають на його ринкову вартість, тому здійснення таких поліпшень передбачає надання згоди власника майна.

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення коштів за нікчемним договором оренди нерухомого майна»

 

 

Теги: оренда, аренда, нерухомість, оренда нерухомого майна, нотаріальне посвідчення договору, держреєстрація, пролонгація, додаткова угода, невизначено майно, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Внесення відомостей до ЄРДР із завищеною правовою кваліфікацією

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність внесення органом досудового розслідування відомостей до ЄРДР із завищеною правовою кваліфікацією

15 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 303/1425/18, провадження № 51-4852км18 (ЄДРСРУ № 122333175) досліджував питання щодо правомірності внесення відомостей до ЄРДР із завищеною правовою кваліфікацією.

Сторона захисту стверджує, що первинна кваліфікація цього кримінального провадження за ч. 3 ст. 368 КК не відповідає тим об`єктивним обставинам кримінального правопорушення, які стали підставами для внесення відомостей до ЄРДР.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

За правилами пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК (в редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР) до ЄРДР вносяться відомості щодо попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених, зокрема заявником чи виявлених з іншого джерела.

Дії органу досудового розслідування по зміні правової оцінки діяння є виправданими, адже спершу до ЄРДР вноситься лише попередня кваліфікація щодо вчиненого, і лише після проведення низки слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій (за умови внесення відомостей щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину) можна надати остаточну кримінально-правову оцінку тим чи іншим діянням.

Окрім цього, конкретизація органом досудового розслідування ролі, яку виконувала особа не впливає на ступінь тяжкості інкримінованого особі злочину.

Перевірити наявність або відсутність кваліфікуючої ознаки, як і складу злочину в цілому, можливо лише за результатом збирання доказів та їх оцінки під час досудового розслідування та судового розгляду, а не простим аналізом законодавства і даних, таких як займана посада, посадова інструкція, функціональні обов`язки, статут тощо (постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі №991/492/19).

ВИСНОВОК: До ЄРДР вноситься лише попередня кваліфікація щодо вчиненого кримінального правопорушення, і лише після проведення низки слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій (за умови внесення відомостей щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину) можна надати остаточну кримінально-правову оцінку тим чи іншим діянням.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на  апеляційне оскарження ухвали слідчого судді»

 

 

Теги: ЄРДР, правова кваліфікація злочину, кримінальне правопорушення, внесення відомостей, завищена кваліфікація злочину, досудове розслідування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Межі втручання суду при укладанні трудового договору (контракту)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Межі втручання суду при укладанні трудового договору (контракту), якщо відсутня обопільна згода щодо його умов між працівником та роботодавцем

15 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/13969/23, провадження № 61-5286св24 (ЄДРСРУ № 122333130) досліджував питання щодо особливостей укладання трудового договору (контракту), якщо відсутня обопільна згода щодо його умов між працівником та роботодавцем.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Системний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що  трудовий контракт є угодою виключно між роботодавцем та працівником.

Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

ВИСНОВОК: Таким чином, у суду відсутні правові підстави для визнання укладеним в судовому порядку контракту поза волевиявленням однієї із сторін контракту, який сторонами або однією із сторін не підписується з підстав відсутності такого волевиявлення на його укладення.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці»
 

 

 

 

Теги: контракт, трудовий договір, примушення укладання контракту, незгода з умовами, протокол розбіжностей, волевиявлення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Єдине клопотання на участь в судовому процесі в режимі відеоконференції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Єдине клопотання на участь в судовому процесі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 

23 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  905/2371/21 (ЄДРСРУ № 109773266) досліджував питання щодо звернення до суду з єдиним клопотанням щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції. 

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11.09.1997 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Верховний Суд звертає увагу на те, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Беллє проти Франції»). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. 

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. 

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. 

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. 

Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін. 

За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. 

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення. 

Згідно зі статтею 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. 

Частинами першою, третьою та одинадцятою статті 197 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. 

Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). 

(!!!) Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов`язки. 

Суд наголошує, що процесуальне законодавство не містить приписів, які унеможливлювали б звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання. 

Верховний суд зазначає про те, що оголошення перерви у судовому засіданні - це процесуальна дія суду стосовно перенесення часу продовження судового засідання на інший чітко визначений час. 

Оголошення перерви у судовому засіданні не впливає на розвиток господарського процесу по справі, оскільки наступне судове засідання не починається спочатку, а провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву (стаття 216 ГПК України). 

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»). 

Конституційне право на участь у судовому розгляді не може бути формальним. 

ВИСНОВОК: Учасник судового провадження не позбавлений право подати єдине клопотання на участь в судовому процесі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду і не зобов’язаний подавати окреме клопотанням (заяву) щодо кожного судового засідання.

 

 

 

Матеріал по темі: «Проведення судового засідання у режимі відеоконференції»

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов

Направлення копії позовної заяви при обов’язку відповідача зареєструватися в системі електронного суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з відсутністю доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви при обов’язку відповідача зареєструватися в системі електронного суду

14 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/19592/23 (ЄДРСРУ № 122302353) досліджував питання щодо правомірності повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з відсутністю доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення при обов’язку відповідача зареєструвати в системі електронного суду.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 вказав на те, що статус учасника справи особа має ще до моменту звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі (по суті з моменту складення позивачем остаточного тексту позовної заяви і визначення у ньому певної особи відповідачем).

Сторони втрачають свій процесуальний статус у зв`язку із відмовою у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 6  ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною 6 ст. 6 ГПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи» від 19.10.2023) передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 вказав на те, що єдина судова інформаційно-комунікаційна система може ефективно та повноцінно функціонувати, якщо всі учасники справи будуть мати електронні кабінети, це дозволить значно пришвидшити процес обміну документами та робить його менш витратним як для учасників справи, так і для суду. Саме тому законодавець після певного перехідного етапу, коли реєстрація електронного кабінету була добровільною, перейшов до запровадження обов`язкової реєстрації електронних кабінетів для певних категорій осіб.

Зміни до ст. 6 ГПК України дозволяють зрозуміти логіку законодавця, спрямовану на те, щоб зробити комунікацію з судом та учасниками господарського процесу через ЄСІКС обов`язковою, а це можливо лише якщо всі юридичні особи та фізичні особи - підприємці матимуть електронні кабінети (як обов`язковий реквізит, наприклад, рахунок у банку).

(!!!) Електронний кабінет є сервісом, який розроблений та запропонований державою всім учасникам судових процесів. Особливістю повноцінного онлайн судочинства (електронного суду) є те, що особа - учасник справи повинна мати можливість вчинити будь-які процесуальні дії онлайн, у режимі 24/7, без необхідності фізичного відвідування пошти, банку чи суду.

Отже, судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що з 04.11.2023  (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи» від 19.10.2023) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Тобто у разі відсутності електронного кабінету в учасника справи відповідні копії документів мають бути надіслані такому учаснику у паперовій формі листом з описом вкладення, лише якщо такий учасник справи відповідно до закону не зобов`язаний його реєструвати.

Отже, права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі не направлення йому позивачем паперової копії позовної заяви при поданні позову з використанням підсистеми «Електронний суд». Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК України, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що покладення на позивача, який виконав належним чином вимоги закону про реєстрацію електронного кабінету, подав позов з використанням ЄСІКС, додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка такий обов`язок не виконала, є невиправданим.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення особи до суду в електронному вигляді без використання ЄСІТС»

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов