Наслідки неналежного оформлення наказу про проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо наказ або витяг до наказу на податкову перевірку не містять, зокрема перевіряємого періоду платника податку, то він є нечинним та підлягає скасуванню.

11 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14478/17, адміністративне провадження №К/9901/56090/18 (ЄДРСРУ № 76418749) досліджував питання правових наслідків відносно неналежного оформлення наказу про проведення податкової перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 Податкового кодексу України, відповідно до якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених у пункті 80.2 цього Кодексу.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно з статтею 81 цього Кодексу (пункту 80.5 статті 80 цього Кодексу).

Спірним питанням у межах даних правовідносин є належне оформлення копії спірного наказу про проведення фактичної перевірки, а також наявність у ньому вичерпного переліку відомостей, з урахуванням положень пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

ВАЖЛИВО: За змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України умовою допуску посадової особи контролюючого органу до проведення фактичних перевірок за наявності підстав для її проведення є пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема такого документу як копія наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

У цій справі між сторонами немає спору з приводу того, що Додаток №1 до спірного наказу є його невід'ємною частиною. Відтак, до Додатку №1 повинні ставитись такі ж вимоги, як і до спірного наказу.

Разом з тим, з встановлених у справі та підтверджених її матеріалами обставин вбачається, що ні спірний наказ, ні Витяг з Додатку №1 до наказу не містять зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов'язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу.

Посилання в Витягу з Додатку №1 на статтю 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності Товариства, Суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю відносно нього.

Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту.

(!!!) Стосовно дотримання законодавчих вимог щодо форми наказу, Суд звертає увагу, що Витяг з Додатку №1 до спірного наказу, який є невід'ємною його частиною, не містить печатки (ні гербової, ні печатки без зображення герба), наявність на ньому підпису уповноваженої особи судами не встановлена, внаслідок чого Витяг з Додатку №1 до наказу оформлено з порушенням вимог законодавства, які ставляться до наказу.

Зазначене є підставою для визнання спірного наказу таким, що не відповідає пункту першому частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в частині способу виконання відповідачем владних управлінських функцій.

ВАЖЛИВО: Крім того, Суд зазначає, що ніщо в положеннях Інструкцій з діловодства, на які посилаються сторони (кожна - з метою обґрунтування власних доводів), не може тлумачитись як таке, що відміняє вимоги Податкового кодексу України щодо змісту і форми (підпис уповноваженої особи і печатка контролюючого органу) наказу про призначення податкової перевірки.

Оскільки згідно Витягу з Додатку №1 до спірного наказу, цей Додаток містить відомості, передбачені абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Кодексу, які є обов'язковими, то за відсутності обов'язкових реквізитів ні Додаток, ні Витяг з нього (який оформлений неналежно) не можуть оцінюватися як такі, що прийняті (вчинені) у передбачений законом спосіб.

Суд також відхилив як безпідставні доводи відповідача про те, що окремі дефекти наказу про призначення податкової перевірки не можуть мати вирішального значення, за умови допуску господарюючим суб'єктом посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та встановлення в результаті такої перевірки порушень законодавства таким суб'єктом - оскільки видання наказу про проведення податкової перевірки є способом реалізації владних управлінських функцій, недотримання якого спростовує доводи податкового органу щодо правомірності наказу.

ВИСНОВОК: Якщо спірний наказ або витяг до наказу контролюючого органу на податкову перевірку платника податків не містить обов’язкових реквізитів  передбачених абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Кодексу, то спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту, а отже є нечинним та підлягає скасуванню.

А оскільки податкове-повідомлення рішення приймається на підставі порушень, що повинні бути встановлені посадовими особами органів ДФС в ході перевірки та бути відображені в акті такої перевірки, то визнання протиправним і скасування в судовому порядку наказу про проведення такої перевірки, а також визнання неправомірними дій посадових осіб органів ДФС щодо проведення перевірки та складання акту перевірки - автоматично нівелює правове значення прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № 826/442/13-а, від 12.06.2018 № 821/597/17 та ін.

Матеріал по темі: «Оскарження наказу про проведення перевірки не є спором про право»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Отримання повідомлень про податкову перевірку під час ліквідаційної процедури

Адвокат Морозов (судовий захист)

Під час ліквідаційної процедури направлення та наказ на податкову перевірку повинні бути отримані виключно ліквідатором, як керівником підприємства.

Необхідно вказати, що норми податкового законодавства, а саме п. 97.4.1.  ст. 97 Податкового кодексу передбачають, що особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків стосовно платника податків, який ліквідується є ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України.

В свою чергу, відповідно до п.11.1 розділу XI «Порядок зняття з обліку платників податків у контролюючих органах» Порядку обліку платників податків і зборів затверджених наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011  № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462) платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу.

Також необхідно зазначити, що наказ про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, зазначених у цьому підпункті, видається, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків; (пп.78.1.7 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України).

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, визначених, зокрема, підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, приймається керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою) та оформлюється наказом (пункт 78.4 статті 78 Кодексу).

01 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №821/1667/16, адміністративне провадження №К/9901/41407/18 вказав, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), а також Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року (справа №802/1241/17-а) та від 21 лютого 2018 року (справа №821/371/17).

Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N1570/7146/12).

Тобто у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у ряді своїх рішень, зокрема від 17.01.2018 провадження № К/9901/1895/18 по справі  №1570/7146/12 (ЄДРСРУ № 71692623) та від 16.01.2018 р. у справах № 2а/1570/4582/11, провадження № К/9901/924/18 (ЄДРСРУ № 71630461) та № 826/442/13-а, провадження № К/9901/898/18 (ЄДРСРУ № 71630409) підтвердив вищевказане.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Між тим із направлень на перевірку вбачається, що вони отримані головним бухгалтером підприємства, а не ліквідатором Товариства, як керівником.

Відповідно до Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань й інформаційними системами Державної фіскальної служби України затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 18 березня  2016 року № 759/5/371   Державна фіскальна служба України забезпечує доступ своїх територіальних органів до відомостей про проведені реєстраційні дії, документів в електронній формі, отриманих з Реєстру.

ВИСНОВОК: Таким чином, податковий орган не мав можливості проводити позапланову перевірку, оскільки у нього були відсутні належні докази отримання направлення про проведення перевірки уповноваженою на те особою (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року по справі № 812/2100/17, адміністративне провадження №К/9901/56348/18, ЄДРСРУ № 76418762).

Теги: податкова перевірка, ліквідаційна процедура, отримання направлення на податкову перевірку, наказ про проведення перевірки, платник податку, ліквідатор, банкрутство, порушення справи про банкрутство, боржник, кредитор, судова практика, Адвокат Морозов

Присічний строк по нововиявленим обставинам у адміністративному судочинстві

Адвокат Морозов (судовий захист)

Присічний строк по нововиявленим обставинам у адміністративному судочинстві.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 2н-821/597/15-а, адміністративне провадження №К/9901/28414/18 (ЄДРСРУ № 74645839) встановлено, що необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:

- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;

- на час розгляду справи ці обставини об'єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;

- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Не можуть бути визнані нововиявленими обставинами такі обставини, які виникли або змінилися після прийняття судового рішення. Нова обставина, що з'явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ.

(!!!) Не вважаються також й нововиявленими обставинами зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Більше того, як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини  від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27–28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46). процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Разом з цим, неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами (Постанова ВС від 21 лютого 2018 року справа № 454/3003/14-ц, ЄДРСРУ № 72378039).

ВАЖЛИВО: В той же час обмеження строком можливості подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами застосовується для досягнення стабільності судових рішень та з метою дотримання принципу юридичної визначеності, що є однією зі складових верховенства права.

Отже, законодавець закріпив положення про те, що у випадку, якщо така заява подана до адміністративного суду після закінчення трирічного строку, адміністративний суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку. У даному випадку не оцінюються причини пропуску строків і для відмови у відкритті провадження у справі достатньо встановити, що пройшло три роки з дня набрання законної сили судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву. Тобто, цей строк є присічним. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року по справі №2а/1270/7521/2012, адміністративне провадження №К/9901/38198/18, ЄДРСРУ № 76380738).

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Розшук майна боржника в рамках виконавчого провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості підтвердження безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника в рамках виконавчого провадження.

07 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках  справи № 905/1918/15 (ЄДРСРУ № 76326043) досліджував питання розшуку майна боржника в рамках виконавчого провадження.

Законом України "Про виконавче провадження" врегульовані питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)  звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)  вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

(!!!) Так, відповідно до наданих законом виконавцю повноважень під час здійснення виконавчого провадження останній має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"  виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічний правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року по справі №  910/25970/14 (ЄДРСРУ № 75825051).

Зокрема вказана вище постанова передбачає, що згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIIІ виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

ВИСНОВОК: Якщо органом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення місцевого суду, а саме не надано доказів направлення запитів до контролюючих органів щодо наявності зареєстрованих катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, цінних паперів, належних на праві власності відповідачу, то висновок ВДВС щодо повернення виконавчого документу стягувачу з підстав відсутності майна у Боржника є передчасним.

Теги: розшук майна боржника, державна виконавча служба, повернення виконавчого документу, виявлення рахунків боржника, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Не перерахування коштів до бюджету з вини банку: відповідальність платника?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Платник не несе відповідальність за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету.

07 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 823/1985/17, адміністративне провадження №К/9901/50540/18 (ЄДРСРУ 76307055) досліджував питання відповідальності платника за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету.

Однак з першу необхідно звернути увагу на лист ДФС від 24.01.2017 №1575/7/99-99-12-03 «Про порушення строків зарахування податків і зборів до бюджетів», якій передбачає наступне.

В ситуації коли при достатній наявності грошових коштів на банківському рахунку відкритому в фінансовій установі, в якій введено тимчасову адміністрацію і рух по поточних рахунках призупинено на невизначений термін, підприємство не може ними скористатися для сплати податків і зборів, платнику податків необхідно надати контролюючому органу підтверджуючі документи, що вказані обставини щодо неперерахування податків і зборів до бюджету виникли з вини банку. Такими документами, зокрема але не виключно, можуть бути листи-звернення до адміністрації банку з проханням перерахувати податки, платіжні доручення оформлені в паперовому вигляді тощо.

(!!!) Водночас, слід зазначити, що податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету.

Тобто, незважаючи на причину несплати податкових зобов’язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, від стягнення такого податкового боргу та/або від зарахування платежів, здійснених через установи інших банків, у передбаченій пунктом 87.9 статті 87 Кодексу черговості погашення податкових зобов’язань та податкового боргу.

В той же час судова практика йде по іншому шляху…

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.02.2018 р справа №808/9458/14, провадження № К/9901/8524/18 (ЄДРСРУ № 72089383) суд вказує, що визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.

ВАЖЛИВО: Наприклад, відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку, а тому відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.

Повертаючись до досліджуємої справи суд вказав, що відповідно до пунктів 5, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 № 2464-VI окрім іншого передбачено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Згідно до пункту 7 статті 9 Закону № 2464, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно з ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу, загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III).

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Вимоги пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III узгоджуються з положеннями пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, згідно з яким за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

ВИСНОВОК: З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку платник податків не несе відповідальність.

Отже, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, якщо є підтвердження перерахування грошових коштів з вказаною датою, яка не є порушенням встановленого терміну сплати обов'язкового платежу.

Матеріал по темі: «Податкові спори: не перерахування податків до бюджету з вини банку»

P.s. Платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Зазначені норми встановлено пунктом 129.6 статті 129 Кодексу (Лист ДФС від 16.10.2015 р.  № 9647/Б/99-99-10-03-02-14 ).

Теги: податки, налоги, збори, не перерахування коштів з вини банку, звільнення від відповідальності, банк не здійснив платіж, платіжне доручення, переказ коштів, судовий захист, Адвокат Морозов

Доцільність оскарження акту перевірки (ревізії)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Акт перевірки (ревізії) не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України і не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків.

31 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/11213/15, адміністративне провадження №К/9901/11615/18 (ЄДРСРУ № 76196161) досліджував питання доцільності оскарження акту перевірки (ревізії).

Верховний Суд підкреслює, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

(!!!) Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18772), положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

За змістом частини першої статті 13 Закону №2939-XII дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

ВАЖЛИВО: Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Отже, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону №2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13, а також Верховним Судом у постанові від 10 травня 2018 року у справі №811/119/13-а.

Окрім цього, у пункті 1 резолютивної частини Рішеня Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що «конституційне  право  на  оскарження  в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».

Аналіз наведених положень та правових позицій свідчить про те, що необхідною передумовою судового захисту прав та інтересів особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень є порушення такими суб'єктами відповідних прав та законних інтересів особи. Водночас, саме лише твердження особи про те, що дії чи рішення суб'єкта владних повноважень порушують її/його право, не можуть бути підставою для скасування рішення чи визнання дій протиправними, якщо вони прийняті/вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-12, визначає правові та організаційні засади здійснення такого контролю, встановлює, серед іншого, завдання, функції та права органу державного фінансового контролю.

Цим Законом фінансовий контроль визначений і як головне завдання (стаття 1), і як основна функція (стаття 2) органу державного фінансового контролю.

Відповідне завдання реалізується компетентним органом через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону), а відповідна функція полягає у здійсненні фінансового контролю, зокрема, за усуненням виявлених недоліків і порушень (абз.7 пункту 1 частини першої статті 8 Закону).

Суб'єктом вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та суб'єктом притягнення до відповідальності винних осіб, що пунктом 3 частини першої статті 8 Закону віднесено до основних функцій контролюючого органу, є контролюючий орган.

Функція вжиття контролюючим органом заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства є похідною (вторинною) функцією порівняно із функцією контролю, в тому разі, якщо вона передбачає надання підконтрольній установі в порядку закону можливості належного реагування на вимогу компетентного органу.

З метою виконання окреслених Законом завдань і функцій контролюючий орган в силу положень статті 10 Закону наділений правами, зокрема пред'являти підконтрольним суб'єктам обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 7 частини першої статті 10), порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини першої статті 10), звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини першої статті 10), при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13 частини першої статті 10).

За змістом статті 4 Закону №2939 ревізія є формою інспектування і полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок), акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Вимоги до форми і змісту акта ревізії детально регламентовані у пунктах 35-44 Порядку проведення інспектування, зокрема він повинен містити наряду із обов'язковими реквізитами (підписи посадових осіб об'єкта контролю, візи ревізора) опис виявлених порушень законодавства (пункт 35 Порядку).

З огляду на вказані норми, акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб'єкта інспектування, але документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб'єкту або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави (пункти 8, 10 частини першої статті 10 Закону).

Відповідно до пункту 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

З урахуванням того, що суб'єкти владних повноважень, в тому числі контролюючі органи, можуть приймати управлінські рішення двох видів: нормативно-правові та акти індивідуальної дії, лише обов'язкові до виконання рішення компетентного органу (наприклад вимога) можуть породжувати правові наслідки для відповідних осіб. Акт ревізії таких наслідків не породжує, оскільки містить лише опис певних обставин, які можуть бути покладені в основу майбутніх дій та рішень контролюючого органу, аналіз правової природи яких є обов'язковим при визначенні того, чи породжують вони правові наслідки для особи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/5608/17, адміністративне провадження № К/9901/46948/18, ЄДРСРУ №74870586).

ВИСНОВОК: Самі по собі акти ревізії, документи перевірок, тощо не породжують жодних правових наслідків чи обов'язків, а тому не мають ознак рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), оскарження яких здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України, такі документи стверджують факт проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства і є лише носіями доказової інформації.

Аналогічна  правова позиція висловлена  у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 822/2087/17.

Матеріал по темі: «Акт податкової перевірки контрагента, як основний доказ ДФС»

Теги: акт ревізії, акт перевірки, оскарження акту, внесення змін, інформаційні бази, доказ, проведення перевірок, доказова інформація, ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов