Ставки судового збору за подання позовної заяви/скарги починаючи з 01.01.2017 р.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ставки судового збору за подання позовної заяви/скарги починаючи з 01.01.2017 р. (Закон України «Про судовий збір»).

Найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору	Ставка судового збору	з 01.01.2017 (ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік")
		1 600,00 грн.
1. За подання до суду:		Мінімум	Максимум
1) позовної заяви майнового характеру, яка подана:
юридичною особою	1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	не обмежено
фізичною особою або фізичною особою - підприємцем	1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	8 000,00
2) позовної заяви немайнового характеру, яка подана:
юридичною особою або фізичною особою - підприємцем	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
фізичною особою	0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	640,00
3) позовної заяви:
про розірвання шлюбу	0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	640,00
про поділ майна при розірванні шлюбу	1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	4 800,00
4) заяви про видачу судового наказу; заяви у справах окремого провадження; заяви про забезпечення доказів або позову; заяви про перегляд заочного рішення; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про роз’яснення судового рішення, які подано:
юридичною особою або фізичною особою - підприємцем	0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	800,00	800,00
фізичною особою	0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	320,00	320,00
5) позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме:
позовної заяви немайнового характеру	0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	640,00
позовної заяви про відшкодування моральної шкоди	1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	не обмежено
6) апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами	110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	352,00 - 1 760,00	не обмежено
7) касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду	120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	384,00 - 1 920,00	не обмежено
8) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України	130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	416,00 - 2 080,00	не обмежено
9) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду:
юридичною особою або фізичною особою - підприємцем	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
фізичною особою	0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	320,00	320,00
2. За подання до господарського суду:
1) позовної заяви майнового характеру	1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	240 000,00
2) позовної заяви немайнового характеру	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
3) заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; заяви про роз’яснення судового рішення	0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	800,00	800,00
4) апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами	110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	1 760,00	не обмежено
5) касаційної скарги на рішення суду; касаційних скарг у справі про банкрутство	120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	1 920,00	не обмежено
6) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України	130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	2 080,00	не обмежено
7) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
8) заяви про затвердження плану санації до порушення провадження у справі про банкрутство	2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб	3 200,00	3 200,00
9) заяви про порушення справи про банкрутство	10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб	16 000,00	16 000,00
10) заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною	2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб	3 200,00	3 200,00
3. За подання до адміністративного суду:
1) адміністративного позову:
майнового характеру, який подано:
суб’єктом владних повноважень, юридичною особою	1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	не обмежено
фізичною особою або фізичною особою - підприємцем	1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	8 000,00
немайнового характеру, який подано:
суб’єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
фізичною особою	0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	640,00	640,00
2) апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами	110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги	704,00 - 1 760,00	не обмежено
3) касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду	120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви	768,00 - 1 920,00	не обмежено
4) заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України	130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги	832,00 - 2 080,00	не обмежено
5) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду	1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб	1 600,00	1 600,00
6) заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення	0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	480,00	480,00
4. За видачу судами документів:
1) за повторну видачу копії судового рішення	0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш паперу	4,80	не обмежено
2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа	0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	48,00	не обмежено
3) за роздрукування технічного запису судового засідання	0,01 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш тексту на папері формату А4	16,00	не обмежено
4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання	0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб	48,00	48,00
5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень"	0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії	4,80	не обмежено
6) за виготовлення копій документів, долучених до справи	0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії	4,80	не обмежено
5. У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення	0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;	320,00	320,00

P.s. відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Теги: Судовий збір, ставки судового збору, судебный сбор, ставки судебного сбора, 2017, позовна заява, исковое заявление, жалоба, скарга, оплата, пошлина, Адвокат Морозов

Податкові спори: проведення зустрічних звірок-відповідні висновки ДФС

Адвокат Морозов (судовий захист)

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів ДФС, як підстава для податкових зобов’язань та правових наслідків для платника податків.

Відповідно до статті 71 ПК Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 ПК з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається акт, який надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232.

З метою впровадження єдиного порядку направлення запитів на проведення зустрічних звірок, а також оформлення, передачі та накопичення матеріалів зустрічних звірок органами державної податкової служби розроблені Методичні рекомендації, які затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року № 236, згідно з підпунктом 4.4 пункту 4 яких (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання <…>.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

ВАЖЛИВО: Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що акт, який є відображенням дій працівників податкових органів, а так само висновки, що зазначені в такому акті не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушують його прав.

Внесена до інформаційних систем інформація на підставі акту використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Наведене відповідає правовій позиції, що викладена в постановах Верховного Суду України від 03.11.2015 № 21-99а15, від 11.11.2015 справа № 21-778а15, від 17.11.2015 справа № 21-1852а15, від 17.11.2015 справа № 21-2944а15, від 01.12.2015 № 21-3133а15, від 03 лютого 2016 року у справі №826/11720/14  – (Ухвала ВАСУ  від "30" листопада 2016 р. по справі № К/800/2628/15 (ЄДРСРУ № 63257435).

Надалі, статтею 83 ПКУ встановлений перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, в якому міститься «податкова інформація» (пп.83.1.2 п.83.1 ст.83).

Проте використання перевіряючими для викладення своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства у якості податкової інформації висновків викладених на підставі аналізу даних ЄРПН інших ДПІ щодо не підтвердження реальності реалізації товару та послуг контрагентами позивача, не відповідає поняттю податкової інформації у розумінні ст.83 ПКУ.

Відповідно до пп.14.1.171 п.14.1 ст.14 ПКУ термін податкова інформація використовується у ПКУ  у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Статтею 16 Закону України «Про інформацію» визначено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПКУ. Правовий режим податкової інформації визначається     ПКУ та іншими законами.

Порядок отримання та збору податкової інформації визначений ст.72,73 ПКУ. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вказана інформація відображена у відповідних документах, наданих платником податку або іншими особами. Відповідно до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю.

Оскільки способами здійснення податкового контролю відповідно до ст.62 ПКУ є у тому числі інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів, то у співвідношенні ст.72,73,62 ПКУ до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ відноситься інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, а саме: ведення обліку платників податків; перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 86.7 ст.86 ПКУ щодо оформлення результатів перевірок визначено, що контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Крім того, необхідно враховувати висновок Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений у постанові № 21-511а14 від 9 грудня 2014 р., про те, що висновки, викладені у акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, а інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.

  Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

У своєму рішенні від 12 січня 2006 року у об'єднаних справах C-354/03, C-355/03 і C-484/03, Оптіджен Лтд. (C-354/03), Фулкрам Електронікс Лтд. (C-355/03) і ОСОБА_1 Системс Лтд (C-484/03) проти Комісарів Митного та акцизного управління, на запит про видачу попереднього висновку, що був поданий Канцлерським відділом Високого Суду Англії та Уельсу, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (Збірка рішень Європейського Суду за 2006 р., с. I-00483), Суд ЄС постановив: «Операції, аналогічні тим, що розглядаються в основному слуханні, що самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2 (1), 4 та (1) Шостої Директиви 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. про гармонізацію законодавства країн - членів ЄС в частині податків з обороту - Загальна система податку на додану вартість: єдина база оподаткування, з урахуванням поправок, внесених Директивою Ради ЄС 95/7/ЄС від 10 квітня 1995 р., де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції, попередньої чи наступної по відношенню до здійснюваної операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, первинні документи, судебная практика, оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита

Звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Верховним судом України 14.12.2016 р. висловлена правова позиція по справі № 6-890цс16 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення.

Так, суд вказав, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

ВАЖЛИВО: Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

ВАЖЛИВО: Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Аналогічне положення містяться в рішенні Верховного суду України від 28.09.2016 р. по справі № 6-1680цс16.

ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа № 6-103цс16), від 27 квітня 2016 року (справа №6-54цс16), від 13 квітня 2016 року (справа № 6-349цс16), від 30 березня 2016 року (№ 6-3004цс15) та від 13.06.2016 р. (справа № 6-315цс16).

ВАЖЛИВО: Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Треба відмітити, що за вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».  

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15) та у постановах від 13 травня 2015 року   (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого  2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).

ВАЖЛИВО: Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Між тим, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Так,  постановами Верховного суду України від 23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.»

ВИСНОВОК: Суть іпотеки, як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань,  полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Установивши факт переходу права власності на заставне (іпотечне) майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, Верховний суд України чітко вказав про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на покупця заставного майна, тобто іпотека є дійсною і набувач (покупець) відповідає перед кредиторам за виконання боржником своїх зобов’язань, але в межах предмету іпотеки.

Більше того, ВСУ зазначив, що суди не повинні розглядати зняття обтяження на спірне майно, як підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном.

Таким чином, навіть якщо предмет іпотеки придбаний у спосіб передбачений ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя) та навіть під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, однак в подальшому торги були скасовані (в силу процедурних порушень) або відповідне судове рішення набрало законної сили, то ІПОТЕКА ПОНОВЛЮЄТЬСЯ,  а власник придбаного заставного майна залишається як без грошей так і без заставного майна.

P.s. Торги повинні відбуватися за підстав обов’язкового огляду оцінювачем нерухомого майна (постанова Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 року у справі № 3/22/2012/5003) та межах дійсності звіту про експертну оцінку (постанова Верховного суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16), який порушує права стягувача або боржника.

Теги: Арешт, майно, реалізація, юстиція, торги, прилюдні торги, недійсність, оскарження, експерт, оцінщик, стягувач, боржник, виконавче провадження, іпотека, звернення стягнення, кредит, покупець, продавець, порушення, строк, оцінка, майно, експерт, Адвокат Морозов