Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у
заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення
своїх дій та керувати ними під час укладення договору
29 березня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 199/8289/16-ц,
провадження № 61-4122св21 (ЄДРСРУ № 112058327) досліджував питання щодо
визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у
заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення
своїх дій та керувати ними під час укладення договору.
Згідно зі
статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до
статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона
(дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні
(обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що
встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку
дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У частині
першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами
першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з
частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також
інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка
вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення
учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має
бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договір
дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про
предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
Частиною першою
статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у
момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у
разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для
визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою,
повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину
розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті
225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано
недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому
стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
(!!!) Тобто для визнання правочину недійсним необхідна
наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала
значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення
наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2
частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити
судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням
як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до
стаття 89 ЦПК України).
Висновок такої
експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про
тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на
основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент
вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із
доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими
доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи
тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа
в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або)
керувати ними.
Аналогічний
правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2023 року у
справі № 583/3539/19, провадження №
61-21390св21 (ЄДРСРУ № 112087865).
Висновок
експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях
(частина шоста статті 81 ЦПК України).
У постанові
Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №
201/15019/14 - ц, зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано
необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає
сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза,
яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна
експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта,
пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим
матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм,
які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок
визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед
ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення
додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.
Відповідно до
частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано
необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає
сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза,
яка доручається іншому експертові (експертам).
Таким чином,
процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної
експертизи, а саме у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим
матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову
Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі №
686/15304/14-ц).
ВИСНОВОК: Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою
статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент
вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в
основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок
експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Викладене
узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду
України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12
та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14,
і постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від
25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14
(провадження № 61-33508св18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), 19
червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц
(провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19),
від 29 червня 2023 року у справі № 461/3059/18
(провадження № 61-20св23, ЄДРСРУ № 111906862).
Матеріал по
темі: «Визнання договору дарування житла
недійсним (обман/помилка)»
Теги: заповіт,
дарування, визнання правочину недійсним, психічна хвороба, експертиза,
дієздатність, усвідомлення дій, укладання договору, нотаріус, посвідчення
угоди, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
