Забезпечення позову шляхом заборони виконувати умови спірного договору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо виконання зобов`язань за спірним у цій справі договором, тобто заборони виконувати умови спірного договору 

17 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/4954/23 (ЄДРСРУ № 121660777) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом заборони виконувати умови спірного договору.

За змістом частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, в якій закріплений принцип обов`язковості договору, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Як вбачається предметом спору у цій справі є недійсність укладеного між відповідачами у цій справі договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти. Вимоги заяви прокуратури про забезпечення позову стосуються встановлення відповідачам заборони виконувати свої зобов`язання за цим договором про закупівлю послуг (з виконання підрядником передбачених договором робіт та їх оплати замовником).

Однак, Верховний суд вважає, що такі заявлені прокуратурою у заяві про забезпечення позову вимоги суперечать встановленому законом принципу обов`язковості виконання договору та не відповідають презумпції дійсності правочину, оскільки станом на час їх заявлення договір є дійсним, недійсним не визнаний, суд у разі задоволення таких вимог встановлює заборону виконання зобов`язань за дійсним договором, що є обов`язковим до виконання.

Крім того, враховуючи те, що позов про визнання недійсним договору подається до суду з метою припинити виконання оспорюваного договору, то вжиття судом у справі, в якій заявлені такі вимоги, заходів забезпечення позову у вигляді встановлення сторонам спірного договору заборони виконання зобов`язань за договором, фактично вирішує заявлені позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, оскільки внаслідок вжиття судом таких заходів виконання сторонами договору своїх договірних зобов`язань припиняється. Отже, такий спосіб забезпечення позову про визнання недійсним договору як заборона сторонам спірного договору виконувати передбачені договором зобов`язання у разі його задоволення судом фактично підміняє собою судове рішення у справі.

Верховний суд також зазначає про те, що у разі вжиття судом у справі про визнання недійсним договору заходів забезпечення позову у вигляді встановлення сторонам спірного договору заборони виконувати передбачені договором зобов`язання суд фактично втручається у договірні правовідносини сторін, що є складовою господарської діяльності, блокує їх та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору. При цьому, колегія суддів зазначає про те, що тривале невиконання договору протягом періоду дії встановленої судом заборони його виконання (у разі вжиття судом таких заходів забезпечення позову) може призвести до втрати сторонами договору (чи однією із сторін) інтересу до його виконання, до понесення сторонами договору (чи однією із сторін) витрат (збитків) (наприклад у вигляді втрат матеріалів, сировини, простою обладнання, додаткових витрат, пов`язаних з простоєм, сплати штрафних санкцій тощо) та до виникнення між сторонами договору нових додаткових позовів щодо стягнення таких збитків, штрафних санкцій тощо. Отже, негативні наслідки від вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за договором, дійсність якого оспорюється, є неспівмірними з тими негативними наслідками, зокрема і майновими, що можуть настати в результаті невжиття судом цих заходів. Та обставина, що вжиті судом заходи забезпечення позову у вигляді встановлення заборони на виконання договірних зобов`язань мають тимчасовий характер та стосуються виключно спірного договору, не спростовують факт втручання суду при вжитті таких заходів в договірні правовідносини сторін та в їх господарську діяльність, а також не спростовують факт блокування судом у такому випадку господарської діяльності сторін спірного договору, пов`язаної з виконанням договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у спорі про визнання недійсним договору про закупівлю такий спосіб забезпечення позову як заборона сторонам спірного договору вчиняти дії щодо виконання зобов`язань за договором не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості і адекватності заходу забезпечення позову, порушує збалансованість інтересів сторін спірного договору, є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, направлений на втручання у господарську діяльність сторін спірного договору та фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Подібні висновки Верховного Суду викладені також і у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2022 року у справі № 916/1324/22, правовідносини в якій є подібними до правовідносини у цій справі № 916/4954/23, що розглядається, оскільки також стосуються недійсності договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти, позовні вимоги були також заявлені прокуратурою в інтересах держави. Як і в цій справі № 916/4954/23, так і у справі №  916/1324/22 заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-1 (замовнику) проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів за спірним договором щодо проведення робіт на об`єкті та заборони відповідачу-2 (підряднику) проводити будь-які роботи по договору. Отже, вимоги прокуратури, викладені у заяві про забезпечення позову, поданій у справи № 916/1324/22, також стосуються встановлення судом заборони на виконання сторонами договору зобов`язань за спірним договором, що є подібним до правовідносин у цій справі № 916/4954/23.

Верховний Суд у зазначеній постанові від 27 грудня 2022 року у справі №  916/1324/22 дійшов висновку про те, що:

- забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень статті 137 Господарського процесуального кодексу України;

- застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів, а відповідачу-2 - проводити будь-які роботи за спірним укладеним між ними договором призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і за умови недоведеності наявності порушення прав позивачів у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;

- забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи відповідачам виконувати умови договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.

Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що Верховний Суд не відступав від зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2022 року у справі № 916/1324/22.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає про те, що на даний час існує різна суперечлива практика Верховного Суду при вирішенні питання щодо можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов`язання.

З огляду на існування різних правових позицій Верховного Суду у питанні можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов`язання, враховуючи те, що колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 916/3414/23, справа № 916/4954/23 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову при визнанні правочину недійсним за яким таке майно відчужено»

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

 

Забезпечення позову до земельних ділянок, права на які буде виставлено на торги

                                        

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом заборони Держгеокадастру вчиняти будь-які дії, спрямовані на передачу у користування земельних ділянок, які включені до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги

16 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/113/20 (ЄДРСРУ № 92252479) досліджував питання щодо забезпечення позову до  земельних ділянок, права на які буде виставлено на торги.

Суть проблеми: Чи можливе забезпечення позову до  земельних ділянок, права на які буде виставлено на торги, якщо відповідно до частини 12 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування)?

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Заходи забезпечення позову, зокрема, такі як заборона вчиняти ді спрямовані на передачу у користування майна, щодо прав на яке виник спір, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 12 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Зі змісту цієї норми убачається, що вона має на меті запобігти втручанню у проведення публічних конкурентних процедур. Спір у цьому випадку стосується земельних торгів, правила організації яких регламентовано статтями 134-139 Земельного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги. Земельні торги проводяться відповідно до договору між організатором земельних торгів та їх виконавцем.

За змістом статті 136 цього Кодексу організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу. Підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.

Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.

(!!!) Отже, із аналізу наведених норм слід дійти висновку, що земельні торги є комплексною процедурою, яка включає в себе декілька етапів, як-то укладення договору про проведення земельних торгів, добір земельних ділянок, підготовка до проведення земельних торгів і т.і.

Про проведення земельних торгів щодо державної чи комунальної власності або прав на них організатор земельних торгів приймає рішення, у якому, окрім переліку земельних ділянок або прав на них, формалізованих у вигляді лоту, зазначається стартова ціна лоту, стартовий розмір річної орендної плати, визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів та інше. Тобто до прийняття рішення про проведення земельних торгів організатор забезпечує, зокрема, добір земельних ділянок та підготовку лотів до проведення торгів.

Як убачається із матеріалів справи спірні земельні ділянки включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах. Також надано дозвіл на складання проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав на земельних торгах. Відділу ринку та оцінки земель наказано забезпечити укладання договорів з виконавцями робіт із землеустрою та проведення земельних торгів, які повинні забезпечити підготовку лотів до продажу прав за власні кошти, які будуть відшкодовані переможцем земельних торгів.

Також судами встановлено, що згідно з інформацією з сайту https://land.gov.ua/info/perelik-dilianok/ про земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які включено до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Держгеокадастром, спірні земельні ділянки включені до вказаного переліку та плануються відповідачем виставлятись на земельні торги.

Таким чином, аналізуючи приписи статей 135-137 ГПК України Верховний Суд погоджується про помилковість доводів скаржника про втручання у проведення публічних конкурсних процедур внаслідок забезпечення позову, оскільки відповідач фактично лише почав процедуру добору земельних ділянок з можливим продажем прав на них на земельних торгах в подальшому.

Жодних відомостей про те, що між організатором земельних торгів та їх виконавцем укладено договір матеріали справи не містять. Також не надано доказів прийняття рішення організатора торгів, відповідно до статті 135 ГПК України, про проведення земельних торгів щодо земельних ділянок. У свою чергу, розміщення інформації щодо спірних земельних ділянок на сайті https://land.gov.ua/info/perelik-dilianok/ фактично вказує лише про намір їх виставити на торги.

Верховний Суд наголошує, що заборона вжиття заходів забезпечення позову, передбачена частиною 12 статті 137 ГПК України, стосується випадків втручання у проведення публічних процедур, зокрема земельних торгів, за умови прийняття рішення про проведення торгів і початку процедури їх проведення. Тобто обмеженню підлягають заходи забезпечення, які будь-яким чином можуть вплинути на торги, щодо проведення яких прийнято рішення. Однак можливе проведення торгів у майбутньому, коли здійснюється лише попередній добір земельних ділянок, не може вважатися етапом проведення торгів на який поширюються положення частини 12 статті 137 ГПК України.

За таких обставин, оскільки щодо спірних земельних ділянок рішення про проведення земельних торгів не приймалося, відповідна процедура фактично розпочата не була, обмеження щодо забезпечення позовних вимог в спірних правовідносинах не виникло, а тому  Верховний суд вважає, що забезпечення позову на цій стадії можливе.

Матеріал по темі: «Забезпечення позову при вирішені судових спорів з контролюючими органами»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов