Адвокат Морозов (судовий захист)
Дії суду щодо тлумачення змісту правочину,
якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо?
18 квітня 2018 року Верховний Суд у
складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17 (ЄДРСРУ №
73500675) визначив алгоритм дій суду при неможливості тлумачення правочину або
його частини за допомогою загальних підходів визначених діючим законодавством
України.
Об’єднана Палата Касаційного
цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що відповідно до частини
першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення
умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України
визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які
втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту
правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері
відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити
зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі
змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при
вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а)
мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики
відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між
собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д)
тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його
частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Окрім цього суд зазначив про принцип сontra proferentem
(лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова
договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка
включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з
неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку,
коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона
скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це
правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально
узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були
індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом
однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди
мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти
законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v.
UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
ВИСНОВОК: Верховний Суд у складі Об’єднаної Палати Касаційного
цивільного висловлює такий висновок про застосування норми права: у разі, якщо
з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою
загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах
третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra
proferentem.
Теги: тлумачення, contra proferentem, способи тлумачення,
тлумачення змісту правочину, правочин, угода, зміст правочину, тлумачення умов
договору, судова практика, Адвокат Морозов
