Адвокат Морозов (судовий захист)
Мораторій
щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за час дії Закону № 1304-VII
є лише тимчасовим відстроченням виконання рішення суду.
01 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті
справи № 340/173/13-ц, провадження № 61-1198св17 (ЄДРСРУ №
72044089) досліджував питання щодо дії мораторію на звернення стягнення
на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення
майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті
від 03 червня 2014 року № 1304-VII
Підпунктом 1 пункту першого Закону України «Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, який набрав
чинності 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Закону
не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове
майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону
України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5
Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як
забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового
поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами
України в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майно
використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового
поручителя або 2) є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового
майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового
поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 3) загальна
площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва
нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв.
метрів для житлового будинку.
Поняття мораторій у цивільному законодавстві
визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої
статті 263 ЦК України).
Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на
стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не
передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет
іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за
договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без
згоди власника).
ВАЖЛИВО: Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії
Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Саме такі висновки щодо тлумачення та застосування
зазначеного вище Закону викладені у постановах Верховного Суду України у
справах № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6-57цс15 від 27 травня 2015 року, № 6-492цс15 від 16
вересня 2015 року, № 6-969цс16 від 06 липня 2016 року.
Між тим необхідно вказати, що у постанові № 6-2947цс15 від 03 лютого 2016 року ВСУ звертає увагу на принципову різницю у
стягненні іпотечного майна та виселенні мешканців з нерухомості, яка перебуває
у іпотеці. Так, згідно діючого мораторію виконання рішень судів про стягнення
предмету іпотеки не можливо, доки діє ЗУ «Про мораторій на стягнення майна
громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тобто
де-факто банк не може розпоряджатись іпотечним майном, наприклад продати
квартиру з публічних торгів. Проте банк може отримати судове рішення про стягнення
на свою користь іпотечного майна за ціною, визначеною на підставі оцінки
суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права
власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид
майна. Окрім цього банк може виселити мешканців з іпотечного майна і
мораторій не забороняє судам цього робити.
(!!!) Однак позовні
вимоги про виселення, мають похідний характер від вимог про стягнення на
предмет іпотеки, а отже вони фактично не підлягають задоволенню.
У правовій позиції ВСУ в постанові від 03 лютого
2016 року у справі № 6-2947цс15 зазначено наступне: «Як виняток, допускається
виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при
зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за
рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого
приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку
виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті
132-2 ЖК УРСР».
У статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначено,
що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення
процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої
статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет
іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на
предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання
таким способом.
Можливість виникнення права власності за рішенням
суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших
випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав,
зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання
права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності,
набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає,
заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати
позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Зазначена правова позиція викладена в постановах
Верховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-2457 від 02 листопада 2016 року.
За загальновизнаним принципом права закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині
1 статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або інший
нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової
визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну
дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли
вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
(!!!) Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки
виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи
невизначений період на підставі спеціального акта.
Рішення суду в частині звернення стягнення на
предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.
Зазначене вище відповідає висновку, висловленому
Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15.
Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти
нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може
бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги
органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про
звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати
заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої
категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього
Закону на період його чинності (витяг з постанови Верховного Суду
України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16).
За таких обставин, враховуючи, що рішення суду про
звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили не виконано в
порядку, передбаченому приписами Закону України «Про виконавче провадження», а
спеціальним актом - Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян
України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав
чинності 07 червня 2014 року прямо передбачено, що рішення суду в частині
звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії цього
Закону, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку
про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду про
звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в
іноземній валюті».
Теги: звернення стягнення, ипотека, іпотека,
мораторій на стягнення майна, забезпечення кредитів, в іноземні валюті, предмет
іпотеки, відстрочення виконання рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов
