Адвокат Морозов (судовий захист)
Підсудність спору (цивільна чи господарська):
стягнення коштів за приміщення де власником є фізична особа, а послуги надає
вже ФОП
25 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 742/1269/24, провадження
№ 61-5894св26 (ЄДРСРУ № 137690797) досліджував питання щодо підсудності спору
(цивільна чи господарська) про стягнення коштів за приміщення де власником є
фізична особа, а послуги надає вже ФОП.
Фабула справи: Фізична особа є власником нежитлового приміщення в якому вона надає
послуги, як ФОП.
Питання: яка підсудність спору (цивільна чи господарська) за позовом
теплопостачальної організації про стягнення вартості спожитої теплової енергії
у приміщенні?
У статті 124 Конституції України закріплено, що
правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на
будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених
законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має
право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку
складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та
юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова
юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між
собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види
судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто
передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за
правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин,
предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна
юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають
справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й
адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати
тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах
установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як
закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими
елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя,
так і прецедентною практикою
Європейського суду з прав людини.
У частині першій статті 19 Цивільного процесуального
кодексу України (далі -ЦПК України) передбачено, що суди розглядають у порядку
цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових,
сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких
здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями
відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність
спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір
вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний
склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа -
учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за
загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі
сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів
судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського
процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні
особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи,
органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних
інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а
також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання
правопорушенням.
Предметна і суб`єктна юрисдикція господарських судів,
тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ,
віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК
України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку
із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною
другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні
правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична
особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для
забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або)
фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема
господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за
яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду
судочинства, є суб`єктний склад
учасників правовідносин, зміст їх
прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх
сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на
вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у
справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від
26 травня 2020 року у справі №
908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада 2020 року у
справі № 922/88/20 (провадження
№ 12-59гс20), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).
Згідно з частиною першою статті 24 Цивільного кодексу
України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається
фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність
мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні
особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та
припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати
цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що
встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші
цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим
законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
(!) Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не
заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у
статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення
підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з
повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України
фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її
державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне
право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних
та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної
особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта
господарювання. Вирішення питання про
юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у
відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих
правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані у постанові
Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження
№ 12-37гс19).
У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження
№ 12-102гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо позов стосується невиконання
відповідачем обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у
приміщенні, власником якого є він як фізична особа, який здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність як ФОП.
Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення вартості спожитої теплової
енергії у приміщенні, в якому відповідач
як ФОП надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні
господарській діяльності, тому Велика Палата Верховного Суду вважала
обґрунтованими висновки суду про вирішення цього спору у порядку господарського
судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання
приміщення відповідачем як ФОП у своїй господарській діяльності.
ВИСНОВОК: Встановивши, що спір виник щодо неналежного виконання обов`язку зі сплати
вартості спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях (магазинах),
власником яких є фізична особа, здійснюючи при цьому у вказаних приміщеннях
підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, суд дійшов
обґрунтованого висновку, що справа не
підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися
за правилами господарського судочинства.
P.s. Втім є і протилежний висновок Верховного суду …
Матеріал по темі: «Статус ФОП та нерухомість не є ознакою здійснення господарської діяльності»
ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець,
суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп,
физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный
предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар