Встановлення факту
публічного правонаступництва (переходу адміністративної компетенції) на
прикладі ДФС-ДПС без факту остаточної ліквідації суб’єкта владних повноважень
як юридичної особи
30
грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
805/4361/17-а, адміністративне провадження № К/9901/23524/20 (ЄДРСРУ №
93928039) досліджував питання щодо встановлення факту публічного
правонаступництва.
Згідно
з частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є
обов`язковим до виконання.
У
статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче
провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавчим провадженням як
завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових
рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається
сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на
примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у
спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом,
іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до
цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до
цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно
із частиною першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у
виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична
особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Відповідно
до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття
однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа
мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її
правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у
виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими
для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно
до частини першої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у
разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного
виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд
першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
З
наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі
стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з
набрання судовим рішенням законної сили або за інших умов, встановлених
законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження
набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть
певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого
провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є
прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При
цьому законодавством встановлено головну умову, за якої тягар боржника може
бути перекладено на іншу особу - це вибуття сторони виконавчого провадження.
Згідно
з положеннями статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи
третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій
стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її
правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу
правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б
обов`язкові для особи, яку він замінив.
Таким
чином, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю
(оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта
господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі
заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в
розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового
процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Публічне
правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом
правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених
законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому
обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган,
компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до
правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу
верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених
прав, свобод і законних інтересів.
У
спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії,
бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені
держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу.
Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути
припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того
випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже,
правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади
(публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття)
адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта
публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного
суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної
компетенції.
У
такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із
публічних правовідносин.
Особливістю
адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав
та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі
має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Отже,
коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту
переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного
суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації
припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як
юридичної особи.
Відповідно
до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 (зі
змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів
України від 25 вересня 2019 року № 846) утворено Державну податкову службу
України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну
службу шляхом поділу.
Державна
податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та
обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах
діяльності.
Державна
фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у
сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері
державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску,
державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування
податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати
єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної
податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої
влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення,
припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом
яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені
до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України
(пункт 2 Постанови № 1200).
Постановою
Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної
податкової служби» від 19 червня 2019 року № 537 (зі змінами і доповненнями,
внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019
року № 846) утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи
Державної податкової служби та реорганізовані деякі територіальні органи
Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних
органів Державної податкової служби.
Згідно
з пунктами 3, 4 цієї постанови територіальні органи Державної фіскальної
служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі
таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та
центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок
забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття
кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або
місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно
до Кримінального процесуального кодексу України.
Територіальні
органи Державної податкової служби визначені правонаступниками майна, прав та
обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що
реорганізуються.
Згідно
з додатками 1, 2 Постанови № 537 утворено Офіс великих платників податків ДПС.
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби реорганізується
шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДПС.
Відповідно
до наказу Державної податкової служби України від 28 серпня 2019 року №36 «Про
початок діяльності Державної податкової служби України», наказу Офісу великих
платників податків ДПС від 29 серпня 2019 року №9, розпочато виконання Офісом
великих платників податків ДПС функцій і повноважень Офісу великих платників
податків Державної фіскальної служби, що припиняється.
Отже,
з 29 серпня 2019 року
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби втратив
повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема
у сфері реалізації державної податкової політики, тому відповідно, не може
здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і
відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими
рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій
новоствореному контролюючому органу у зазначеній сфері, яким є Офіс великих
платників податків ДПС.
Отже,
з цього моменту відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне
правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали
умови та порядок передання адміністративної компетенції від повноважень Офісу
великих платників податків Державної фіскальної служби до Офісу великих
платників податків ДПС, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не
є вирішальним.
Верховний
Суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність конкретної і
послідовної практики застосування вищенаведених норм статті 379 Кодексу
адміністративного судочинства України Верховним Судом, як судом касаційної
інстанції, висновки якого щодо застосування норм права підлягають
врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних
правовідносин.
Так,
аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 10
вересня 2020 року справі № 420/5772/18, від
06.10.2020 у справі №804/958/17, від 10
жовтня 2020 року №804/958/17, від 30
листопада 2020 р. у справі № 260/453/19, від
03 грудня 2020 року у справі № 805/2173/16-а.
У
разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі
орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень
прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції
суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до
участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних
повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження
щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів
позивача. Отже, підставою
для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних
повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що
відбулися із суб`єктом владних повноважень.
Також,
аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 12.06.2018 у
справі № 2а-23895/09/1270, від 13.03.2019 у
справі № 524/4478/17, від 20.02.2019 у
справі № 826/16659/15.
ВИСНОВОК: Для встановлення факту публічного
правонаступництва суб’єкта владних повноважень визначальним є встановлення або
припинення первісного суб`єкта або перехід повністю чи частково його функцій
(адміністративної компетенції).
Матеріал по темі: «Процесуальне правонаступництво у випадку припинення юридичної особи»
Немає коментарів:
Дописати коментар