Адвокат Морозов (судебная защита)
На вищевказане питання 05.10.2016 р. надав відповідь
Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1582цс16.
З першу
необхідно вказати, що за змістом абзацу 3 статті 1 Закону України "Про
іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання
зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні
іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог
за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у
порядку, встановленому цим Законом.
ВАЖЛИВО: Іпотекодавець (майновий поручитель) несе
відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного
зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України
"Про іпотеку").
Укладаючи
договір застави (іпотеки), заставодавець
(іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання
боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому
числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим
виключенням із відповідного державного реєстру (Постанова ВСУ від
06.07.2016 року по справі № 3-584гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986615).
Відповідно
до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення
на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису
нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Вказане
підтверджується і правовою позицією Верховного суду України від 30 березня 2016 р.
у справі № 6-1851цс15, яка передбачає що відповідно до частини
третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет
іпотеки здійснюється:
-
на підставі рішення суду;
-
виконавчого напису нотаріуса;
-
згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Примітка: Є і ще один спосіб: «змішаний» це спосіб
вигаданий Верховним судом України, який став можливим в рамках правової позиції
Верховного суду України від 14
вересня 2016 року по справі № 6-1219цс16 (№ в ЄДРСРУ 61558682).
ВАЖЛИВО: Порядок реалізації
предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою
передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на
предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації
предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури
продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Треба
відмітити, що за вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку»
під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен
вирішити такі питання:
- загальний
розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з
вартості предмета іпотеки;
- опис
нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги
іпотекодержателя;
- заходи
щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на
період до його реалізації, якщо такі необхідні;
- спосіб
реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування
процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;
- пріоритет
та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості
предмета іпотеки;
- початкова
ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Згідно з
положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на
предмет іпотеки початкова
ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.
Оскільки
рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий
продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про
звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати
вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну
предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою,
передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про
іпотеку».
Аналогічний
правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 13
травня 2015 року (справа № 6-63цс15) та у постановах від 13 травня 2015
року (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та
6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№
6-449цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№
6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№
6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).
ВАЖЛИВО: Посилання суду в резолютивній частині
рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної
діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».
Виходячи зі
змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо,
аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в
розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення
в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою,
передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в
грошовому вираженні.
Між тим, статтею 23 Закону
України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права
господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у
тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека
є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку,
якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло
право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його
права й
несе всі його обов’язки за
іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним
права власності на предмет іпотеки.
Так, постановами
Верховного суду України від 23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від
21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого
зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотеки
передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать :
припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного
договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права
власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення
(втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив
її.»
ВИСНОВОК: Суть іпотеки, як засобу забезпечення виконання цивільно-правових
зобов’язань, полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право
в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати
задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами
іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає
підтвердженню з боку суду.
Установивши факт переходу
права власності на заставне (іпотечне) майно під час виключення з Державного
реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, Верховний суд
України чітко вказав про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону
України «Про іпотеку» та поширення її дії на покупця заставного майна, тобто іпотека
є дійсною і набувач (покупець) відповідає перед кредиторам за виконання
боржником своїх зобов’язань, але в межах предмету іпотеки.
Більше того, ВСУ зазначив,
що суди не повинні розглядати зняття обтяження на спірне майно, як підставу для
припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за
собою лише обмеження права розпорядження майном.
Таким чином, навіть якщо
предмет іпотеки придбаний у спосіб передбачений ст. 33 Закону України «Про
іпотеку» (на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з
договором про задоволення вимог іпотеко держателя) та навіть
під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності
на це майно, однак в подальшому торги були скасовані (в
силу процедурних порушень) або відповідне судове рішення набрало законної сили,
то ІПОТЕКА
ПОНОВЛЮЄТЬСЯ, а власник придбаного заставного майна
залишається як без грошей так і без заставного майна.
P.s. В разі придбання
іпотечного майна та за для запобігання вищезазначеному, рекомендується:
отримати від іпотекодержателя (банку, кредитної установи та т.і.) відповідний
документ, який підтверджує відсутність майнових вимог (претензій, відкритих судових
спорів, тощо) до іпотекодавця та боржника у пов’язаних кредитно – іпотечно –
заставних правовідносинах.
P.s.s.
Стосовно юридичних осіб необхідно зазначити, що відповідно до Правової
позиції Верховного суду України викладеній в постанові від 10 лютого 2016 року
у справі № 6-216цс14: «сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням
запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності
заборгованості боржника за цим договором не є підставою для
припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання
кредитного договору боржником».
Аналогічна правова позиція
Верховного суду України висловлена в: Постанові ВСУ від 21.09.2016 року по
справі № 6-1685цс16 (№ в ЄДРСРУ 61558690), Постанові ВСУ від 06.07.2016 року по
справі № 3-584гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986615), Постанові ВСУ від 06.07.2016 року по
справі № 3-578гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986611), Постанові ВСУ від 24.02.2016 року по
справі № 3-952гс15 (№ в ЄДРСРУ 57515157) та ін.).
Теги: ипотека, припинення іпотеки, прекращение ипотечных обязательств,
застава, залог, іпотека, стягнення, іпотекодержатель, банк, кредит,
кошти, виконавчий напис нотаріуса, суд, продаж, прилюдні торги, закон, право
власності, судова практика, мораторій, заборона, виконавчі дії, юрист, судовий
захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар