Невиконання/неналежне виконання органом державної влади судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Методи судового контролю за виконанням судового рішення з боку органу державної влади

11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/5234/19, адміністративне провадження № К/9901/9935/20 (ЄДРСРУ № 94840097) досліджував питання щодо методів судового контролю за виконанням судового рішення з боку органу державної влади.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, 16 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17 та Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 520/11829/17, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 та від 03 квітня 2019 року у справі №820/4261/18.

У зв`язку із вказаним, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №522/10140/17.

Втім статтею 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а звернув увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі.

При цьому, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

(!!!) Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

За приписами частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Слід також врахувати і те, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

У разі якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вже прийнятого судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

ВИСНОВОК: При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження, однак може здійснювати відповідний судовий контроль в порядку статті 383 КАС України.

Матеріал по темі: «Судовий контроль за виконанням судового рішення: оскарження відмови»

Право на формування податкового кредиту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право на формування податкового кредиту прямо залежить від факту реєстрації податкової накладної

12 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/5397/20, адміністративне провадження № К/9901/31796/20 (ЄДРСРУ № 94840257) досліджував питання щодо права на формування податкового кредиту.

Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної розкривається у статті 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), відповідно до якої на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Датою виникнення податкових зобов`язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України. На дату виникнення податкових зобов`язань платник податків зобов`язаний скласти податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН. В подальшому податкові зобов`язання відображаються у податковій декларації за звітний період і підлягають сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Таким чином, у процедурі реєстрації податкових накладних суттєве значення мають наслідки відмови у її реєстрації або реєстрації із порушенням граничних строків. При цьому, у випадку відмови у реєстрації податкової накладної негативні наслідки більшою мірою несе покупець (отримувач) товарів, який, внаслідок відсутності податкової накладної в ЄРПН, позбавлений права на формування податкового кредиту у звітному періоді.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, слід враховувати, що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 04.12.2018 у справі №821/1173/17, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 12.11.2019 у справі №816/2183/18.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

ВИСНОВОК: Таким чином, право на формування податкового кредиту прямо залежить від факту реєстрації податкової накладної, а відтак, і на визначення податкових зобов`язань, що підлягають сплаті у звітному періоді.

 

P.s. Застосування способу захисту порушеного права платника податків шляхом зобов`язання ДПС зареєструвати подану податкову накладну в ЄРПН не є втручанням в її дискреційні повноваження та відповідає завданням адміністративного судочинства.

Аналогічний підхід щодо обрання способу захисту порушеного права застосовано Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 по справі № 825/849/17 та від 06.03.2018 по справі №826/4475/16.

 

Матеріал по темі: «Відмова у реєстрації в ЄРПН податкових накладних у разі порушення граничного строку»

 

 

Оскарження висновку службового розслідування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність та правова можливість оскарження висновку за результатами службового розслідування

10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/9600/20, адміністративне провадження № К/9901/23733/20 (ЄДРСРУ № 94802812) досліджував питання щодо оскарження висновку за результатами службового розслідування.

Верховний Суд зазначає, що службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.

Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.

Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

Водночас обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Таким чином, правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування висновку за результатами службового розслідування, у зв`язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на те, що висновок службового розслідування не створює безпосередньо для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків спір щодо його оскарження не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Окрім цього Верховний Суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/13810/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 815/3366/16, від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17.

Матеріал по темі: «Протоколи та Акти перевірки не оскаржуються в судовому порядку»

Теги: висновок службового розслідування, акт податкової перевірки, носій доказової інформації, доказ, юридичні наслідки, административный протокол, акт налоговой проверки, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Адміністративне стягнення: суспільно корисні роботи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості застосування виду адміністративного стягнення як суспільно корисні роботи

11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 340/300/19, адміністративне провадження №К/9901/25898/19 (ЄДРСРУ № 94803084) досліджував питання щодо застосування виду адміністративного стягнення як суспільно корисні роботи.

Суспільно корисні роботи - це новий вид адміністративного стягнення, що полягає у виконанні правопорушником оплачуваних робіт. Такі роботи є одним з методів впливу на несумлінних батьків, які може бути призначено виключно у випадку прострочення боржником сплати аліментів на дитину.

Тож зміни, що відбулись у законодавстві в частині посилення прав захисту дітей, мають на меті підвищення відповідальності платників аліментів і недопущення виникнення заборгованості.

(!!!) На відміну від громадських робіт, суспільно корисні роботи мають на меті оплатний вид адміністративного стягнення. Адже відповідно до   статті 325-1 КУпАП   кошти, отримані боржником за виконання таких робіт, будуть спрямовуватись саме на погашення боргу за аліментами.

Таким чином, державою створюються умови для реалізації відповідальності батьків за забезпечення належного життєвого рівня дитини, зокрема шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині введення інституту адміністративного покарання у виді суспільних робіт за ухилення батьків від сплати аліментів на утримання дітей.

Чинним законодавством не встановлені види робіт, які можна віднести до суспільно корисних, але визначено, що їх вид встановлює орган місцевого самоврядування.

Верховний Суд звертає увагу, що вимогами чинного законодавства на орган місцевого самоврядування покладений лише обов`язок із визначення переліку об`єктів, на яких порушники будуть відбувати покарання, та видів суспільно корисних робіт.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає вимоги про те, що саме орган місцевого самоврядування має брати на себе функції об`єкта, на якому порушники будуть виконувати суспільно корисні роботи.

Однак якщо на території, підпорядкованій органу місцевого самоврядування, немає жодного підприємства, на якому порушники могли б відбувати покарання, то ним може стати саме рада як бюджетна установа, у зв`язку з чим остання має передбачити в місцевому бюджеті кошти на оплату праці особам, на яких судом накладено адміністративне стягнення у вигляді суспільно корисних робіт.

Згідно з підпунктом 2 пункту «а» частини першої статті 38 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, адвокатури і Державної кримінально-виконавчої служби України.

При цьому орган місцевого самоврядування як представницький орган територіальної громади має брати участь у вирішені пріоритетних завдань державної політики, зокрема, у сфері забезпечення захисту прав дитини на належне утримання шляхом сприяння примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів з порушників.

Статтею 4 Закону №280/97-ВР, серед основних принципів місцевого самоврядування визначено принцип поєднання місцевих і державних інтересів.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 29 квітня 2020 року (справа №620/2001/19), від 06 серпня 2020 року (справа №520/5706/19).

Верховний суд наголошує, що Закон №2234-VIII не визначає умови його виконання в залежності від наявності чи відсутності фінансування.

ВИСНОВОК: Не вчинення органом місцевого самоврядування дій щодо вирішення питання по влаштуванню порушників для виконання суспільно корисних робіт, відповідно до постанов суду та не передбачення в бюджеті видатків для сплати порушникам за виконання суспільно корисних робіт для подальшого погашення заборгованості зі сплати аліментів, є протиправною бездіяльністю, яка може призвести до порушення інтересів держави в частині гарантування забезпечення захисту прав неповнолітніх на належне утримання.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2020 № 620/2001/19 (К/9901/1525/20, ЄДРСРУ № 88986759).

 

Відмова у реєстрації в ЄРПН податкових накладних у разі порушення граничного строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки порушення платником податків граничного строку реєстрації податкових накладних більше ніж на 180 днів – відмова в реєстрації в ЄРПН?

11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/2475/16-а, адміністративне провадження № К/9901/39322/18(ЄДРСРУ № 94803126) досліджував питання наслідків відмови у реєстрації в ЄРПН податкових накладних у разі порушення граничного строку.

Вимогами абзаців першого, другого пункту 201.10 статті 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з абзацами четвертим, восьмим пункту 201.10 статті 201 ПК України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин (абзац дев`ятий пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Абзацом одинадцятим вказаного пункту статті 201 ПК України (у редакції, чинній до 01 січня 2016 року) було передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН здійснюється не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання. У 2016 році вказана норма була чинна у редакції, згідно якої реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до ЄРПН, звіряння даних, що містяться у виданих платникам ПДВ - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податковій накладній та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у Реєстрі, визначено Порядком ведення ЄРПН, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (далі - Порядок №1246).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1246 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до ЄРПН здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до реєстру.

У пункті 9 Порядку №1246 визначено, що причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в ЄРПН відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 01 липня 2015 року); 5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 ПК України.

Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис ДФС, підлягає шифруванню та надсилається протягом операційного дня платникові податку засобами телекомунікаційного зв`язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що реєстрація податкової накладної та/або розрахунку коригування в ЄРПН є обов`язком постачальника товарів чи послуг. Цьому обов`язку кореспондує обов`язок ДФС прийняти та зареєструвати подані платником податку такі документи в ЄРПН.

Водночас перелік підстав для відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації, який закріплений у пункті 9 Порядку №1246, є вичерпним.

Порушення платником податків термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН є підставою для притягнення такого платника до відповідальності, передбаченої статтею 120-1 ПК України, у виді застосування штрафу, розмір якого залежить від кількості днів порушення граничних термінів реєстрації; встановлення вказаною статтею Кодексу відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН лише в межах прострочення у 180 календарних днів з дати їх складання не є підставою для обмеження таким строком права здійснити реєстрацію податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена і, зокрема, в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №815/4448/16, від 16 квітня 2020 року у справі №823/1685/16, від 17 червня 2020 року у справі №805/1697/16-а, від 14.01.2021 у справі № 805/1698/16-а.

В той же час, 07 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  140/1492/19, адміністративне провадження № К/9901/24550/20 (ЄДРСРУ № 93373359) вказав, що при встановленні обставин вчинення платником усіх необхідних дій щодо своєчасної реєстрації податкової накладної, натомість її реєстрація була здійснена з порушенням граничного терміну з незалежних від платника податку причин, у такому випадку відсутній склад податкового правопорушення, як наслідок - відсутні підстави для притягнення до відповідальності на підставі статті 1201 ПК України.

Такими висновками керувався Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 лютого 2019 року у справі №809/1040/17, від 12.02.2020 у справі №1640/3102/18, від 27.02.2020 у справі №804/3559/17, від 12.03.2020 у справі №809/369/17.

ВИСНОВОК: Порушення платником податків граничного строку реєстрації податкових накладних більше ніж на 180 днів не може бути законною підставою для відмови у прийнятті таких документів до реєстрації в ЄРПН.

 

Матеріал по темі: «Реєстрація податкових накладних в ЄРПН після спливу граничних строків»

 

Теги: реєстрація податкової накладної, відмова в реєстрації, штрафні санкції, зупинення реєстрації податкової накладної, ЄРПН, реєстр податкових накладних, судова практика, Адвокат Морозов

Відсутність на момент перевірки первинних документів за місцем реалізації товарів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки відсутності на момент перевірки контролюючим органом первинних бухгалтерських документів за місцем реалізації чи зберігання товарів

11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/470/19, адміністративне провадження № К/9901/28203/19 (ЄДРСРУ № 94803127) досліджував питання наслідків відсутності на момент перевірки контролюючим органом первинних бухгалтерських документів за місцем реалізації чи зберігання товарів.

Частиною другою статті 19 Конституції України  передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Відповідно до пункту 12  статті 3 Закону № 265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Згідно із статтею 20 Закону №265/95-ВР  до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Національним положенням (стандартом) є затверджене  наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі -  Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені  Законом України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до  статті 9 вказаного Закону,  підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої  статтею 20 Закону №265/95-ВР.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі №810/3247/16, від 7 серпня 2018 року у справі №825/10/17, від 10.04.2020 у справі № 810/2736/17, від 12.05.2020 у справі №803/954/14, від 4 вересня 2020 року у справі № 2а-12445/11/2670, від 01 жовтня 2020 року у справі № 822/816/16, від 4 листопада 2020 року у справі №400/2733/18.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного вбачається, що платник податків вправі вести бухгалтерський облік не за місцем провадження підприємницької діяльності чи зберіганням товарів, однак за умови належного обліку.

Матеріал по темі: «Майнова відповідальність контрагента за незареєстровану податкову накладну»

 

Теги: відсутність первинних документів, первинно – бухгалтерські документи, облік товарів, місце реалізації товарів, податкова перевірки, надання документів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Законність перевірки Держпрацею за зверненням податкового органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення Держпрацею позапланової перевірки за зверненням юридичної особи (в т.ч. податкового, пенсійного органу, поліції, міськради і т.і.) законодавством не передбачено

09 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 822/620/17, адміністративне провадження №К/9901/1032/18 (ЄДРСРУ № 94770248) досліджував питання щодо законності перевірки Держпрацею за зверненням юридичної особи: податкової, пенсійного фонду, поліції, міської ради, тощо.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 2 якого дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012  № 390 (далі - Порядок №390)

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012  №390 (далі - Порядок №390) інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підставами для здійснення позапланових заходів є:

подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов`язкової звітності, поданих суб`єктом господарювання;

перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

неподання у встановлений термін суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

(!!!) Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Фізичні особи, які подали безпідставне звернення про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом.

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів.

У Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» або у іншому Законі, як акті аналогічної юридичної сили, такої підстави для проведення позапланової перевірки, як за зверненням юридичної особи не передбачено.

Відтак, Верховний суд доходить висновку, що в розумінні  Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98  Порядок № 390 не може застосуватись всупереч  Закону N 877-V, встановлюючи додаткову підставу для проведення перевірки, що заборонено безпосередньо положеннями ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Відтак, Верховний суд, проаналізувавши статтю 6 Закону, робить висновок, що відповідач при фактичному здійсненні такої перевірки вийшов за межі своїх повноважень наданих йому Законом, оскільки стаття 6 Закону містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланових перевірок контролюючими органами.

Окремо суд акцентує увагу, що орган Держпраці під час проведення перевірки суб`єкта господарювання у будь-якому випадку повинен дотримуватися порядку призначення та проведення такої перевірки, визначеному законодавством України, а зазначені вище норми права не передбачають винятків щодо притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності за результатами перевірки, призначеної та проведеної з грубим порушенням порядку, визначеного національним законодавством та результати якої не породжують для перевіряємого правових наслідків (27 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3566/17, адміністративне провадження № К/9901/15375/18, ЄДРСРУ № 92566310).

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року у справі №805/3137/17-а, від 09.07.2020 у справі №823/647/17, від 27.10.2020 у справі №804/3566/17 та підтверджується постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 818/1157/16, адміністративне провадження №К/9901/50892/18 (ЄДРСРУ № 92624515),  від 09 лютого 2021 року у справі № 823/752/17, адміністративне провадження №К/9901/17663/18 (ЄДРСРУ № 94770241).

ВИСНОВОК: Проведення Держпрацею позапланової перевірки за зверненням юридичної особи (в т.ч. податкового -, пенсійного органу, поліції, міськради і т.і.) законодавством не передбачено, а отже результати перевірки не створюють жодних правових наслідків для суб’єкта господарювання.

Матеріал по темі: «Судові спори з органами Держпраці»

 

Теги: спори з Держпрацею, направлення на перевірку, законність перевірки, звернення податкового органу, підтвердження повноважень інспектора, недопущення інспектора до перевірки, підсудність спору по оскарженню штрафів, протоколи допиту свідків як доказ порушення законодавства про працю, Верховний суд, Адвокат Морозов