Сповіщення (повідомлення) спадкоємців про наявність заповіту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язкові дії нотаріуса по розшуку та повідомлені інших спадкоємців зазначених в заповіті

21 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 130/2517/18, провадження № 61-14962св19 (ЄДРСРУ № 91680615) досліджував питання щодо обов’язковості дій нотаріуса по розшуку спадкоємців.

Необхідно наголосити на стійкій судовій практиці, яка зводиться до наступного: «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини» (хоча є ї зворотна судова практика…).

Такий висновок узгоджується із висновками викладеними в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17 та постановах Верховного Суду у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18 (провадження № 61-11600св19), від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1795/18 (провадження № 61-14842св19), від 21 листопада 2019 року у справі № 626/2055/18 (провадження № 61-17906св19), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19), від 09 квітня 2020 року у справі № 648/703/17 (провадження № 61- 41669св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18 (провадження № 61-41455св18), від 26 березня 2020 року у справах № 517/82/19 (провадження № 61-1340св20), № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19), від 10 червня 2020 року у справі № 640/13714/17 (провадження № 61-44478св18) від 01 липня 2020 року у справі № 131/192/19 (провадження № 61-22639св19), від 24 липня 2020 року у справі № 729/559/18 (провадження № 61-1099св19) та 07 вересня 2020 року у справі № 389/3108/18 (провадження № 61-17050св19, ЄДРСРУ № 91460621).

Матеріал по темі: «Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини»

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

(!!!) Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); вживають заходів щодо охорони спадкового майна; видають свідоцтва про право на спадщину.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом (частина друга статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктом 1.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (пункт 3.2  глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Пунктом 3.16 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

ВАЖЛИВО: Отже, на нотаріуса покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

До того ж  постанові Верховного суду від 28.10.2019 по справі № 761/42165/17-ц (ЄДРСРУ № 85354233) вказується про необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття  спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17. З вказаними висновками погодився Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19).

ВИСНОВОК: Нотаріус, при звернені спадкоємця та відкриті спадкової справи зобов’язаний:

1. перевірити наявність раніше заведеної спадкової справи;
2. перевірити наявність спадкового договору та заповіту;
3. уточнити у заявника місце проживання або роботи інших спадкоємців зазначених в заповіті (інформацію про яких відомо);
4. ПОВІДОМИТИ (поштою, телефоном та ін. або шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі) ВСІХ спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме.

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту»

 

Youtube: "Уведомление наследников о наличии завещания – обязанность нотариуса!"

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Втручання споживача у роботу приладу обліку електроенергії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Втручання споживача у роботу приладу обліку електроенергії…і як наслідок, стягнення вартості недорахованої електричної енергії

16 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/859/19 (ЄДРСРУ №91589528) досліджував питання втручання споживача у роботу приладу обліку електроенергії.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), які набрали чинності з 19.04.2018 р.

ПРРЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначені цими Правилами.

(!!!) Підпунктом 7 пункту 5.2.1 Правил визначено, що електропостачальна організація має право на безперешкодний доступ (за пред`явленням службового посвідчення) до розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, що встановлені на об`єктах споживачів, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів комерційного обліку.

Пунктом 5.5.5 Правил визначено, що споживач електричної енергії зобов`язаний, зокрема, дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів; забезпечувати належний технічний стан та безпечну експлуатацію своїх електроустановок та електроприладів згідно з вимогами нормативно-технічних документів та нормативно-правових актів України; забезпечувати збереження і цілісність установлених на його території та/або об`єкті (у його приміщенні) розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування; забезпечувати доступ представникам оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до об`єкта споживача для проведення технічної перевірки засобу комерційного обліку (засобів вимірювальної техніки), електроустановок та електропроводки, вимірювання показників якості електричної енергії, контролю за рівнем споживання електричної енергії, а також для виконання відключення та обмеження споживання електричної енергії споживачу (субспоживачу) відповідно до встановленого цими Правилами порядку та виконувати їх обґрунтовані письмові вимоги щодо усунення виявлених порушень, якщо це обумовлено умовами договору; не допускати безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача, а також відшкодовувати збитки, завдані оператору системи та/або споживачу (основному споживачу), у разі виявлення безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача.

Відповідно до п. 8.2.4 Правил у разі виявлення представниками оператора системи пошкоджень чи зриву пломб та/або індикаторів, установлених у місцях, указаних в акті про пломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів вимірювальної техніки, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів вимірювальної техніки з метою зміни їх показів, самовільних підключень до електричних мереж розрахунок обсягу електричної енергії, який підлягає оплаті, здійснюється відповідно до методики визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, затвердженої Регулятором.

Як зазначалось раніше, відповідно до п. 5.5.5 Правил споживач електричної енергії зобов`язаний, зокрема, забезпечувати збереження і цілісність установлених на його території та/або об`єкті (у його приміщенні) розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування.

Згідно п. 2.3.4 Правил відповідальність за збереження і цілісність засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування покладається на власника (користувача) електроустановки або організацію, на території (у приміщенні) якої вони встановлені.

Акт про порушення у сфері енергопостачання оформлюється із обов`язковим залученням повноважного представника споживача, якому надано право, крім участі в процесі перевірки, подавати пояснення і зауваження стосовно тексту акта та дій посадових осіб енергопостачальної організації.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 923/832/17.

Зазначений акт належить використовувати у справі як доказ, із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення спору, зокрема щодо наявності підстав для відшкодування збитків.

Подібна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18).

Пунктом 3 Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 № 122, визначено, що факти пошкодження приладів (систем) обліку, пломб на приладах, а також факти втручання в їх роботу, що призвели до заниження показань, встановлюються спеціалізованими організаціями (підприємствами), які мають право на проведення відповідної перевірки, із залученням представників Держспоживстандарту.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.06.2018 у справі №906/896/17 та від 21.01.2019 року у справі № 926/838/18 (ЄДРСРУ № 79503342).

(!!!) Таким чином, до моменту встановлення факту втручання споживачів в роботу приладів обліку енергопостачальник не має підстав для здійснення нарахувань відповідно до Методики без наявності відповідних висновків спеціалізованих організацій.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 923/832/17, від 31.07.2018 у справі № 911/1143/16, від 11.09.2018 у справі № 923/639/17, від 23.04.2019 у справі №906/600/18, від 12.09.2019 у справі № 918/664/18, від 05.02.20 р. у справі № 914/1503/18.

ВИСНОВОК: Отже, вимога про скасування рішення комісії енергопостачальника про визначення обсягу необлікованої електричної енергії та суми завданих споживачем збитків є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки таке рішення комісії, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення Правил, безпосередньо впливає на права та обов`язки відповідного суб`єкта в контексті його правовідносин з енергопостачальником, встановлює обсяг і вартість необлікованої електроенергії та може бути підставою для припинення електропостачання відповідного споживача.

Вказаний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 910/17955/17 (ЄДРСРУ № 87053623) та застосовувався Верховним Судом 09 вересня 2020 року в рамках справи № 369/10223/19, провадження № 61-10601св20 (ЄДРСРУ №  91519933), 21 липня 2020 року у справі №   908/3402/16 (ЄДРСРУ № 90618224) та ін.

Матеріал по темі: «Застосування до споживача електроенергії санкцій за втручання в роботу лічильника»

Теги: електроенергія, сорванная пломба, срыв пломбы на электросчетчике, самовільне підключення, експертиза, втручання в лічильник, пошкодження пломб, мережі енергопостачальної організації, електрична енергія, Державна інспекція з енергетичного нагляду, Акт, договір на електропостачання, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Право органу місцевого самоврядування скасовувати свої рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи можуть органи місцевого самоврядування скасовувати, вносити зміни в свої попередні рішення?

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/15058/18 (ЄДРСРУ № 87056347) досліджував питання щодо правової можливості скасування ОМС своїх рішень.

В силу положень ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення  зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що   передбачені Конституцією   та законами.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

(!!!) Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, суди дійшли висновку, що оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані.

У постановах від 20.09.2018 у справі №521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

ВИСНОВОК: Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 296/9690/15-а, від 06.03.2019 р. у справі №2340/2921/18, від 24.07.2019р. у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), від 21.08.2019 р. у справі №461/560/14-а, від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17, від 02.04.2020р. у справі №335/8641/16-а (2-а/335/283/2016), від 09.04.2020р. у справі №810/899/17, від 24.07.2020 року у справі № 819/1154/18.

 

 

Звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови для звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

17 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/5693/18, адміністративне провадження №К/9901/30615/19 (ЄДРСРУ № 91603326) досліджував питання щодо звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об`єктом оподаткування. Так, відповідно до підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування гуртожитки.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У пункті 266.4 статті 264 ПК України встановлено пільги зі сплати податку. Так, відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

(!!!) З аналізу наведених вище законодавчих положень, зокрема підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, слідує, що невключення окремого виду нерухомості до об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов`язане із встановленням законодавцем прив`язки до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або виду цієї нерухомості, її стану, місця розташування, а також специфікою діяльності, в якій  використовується такий об`єкт нерухомості.

На думку Верховного суду, невключення гуртожитків до об`єктів оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, зумовлене саме видом таких об`єктів нерухомого майна.

Стаття 127 Житлового Кодексу Української РСР встановлює, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

За визначенням, наведеним у пункті 2 розділу І Положення про гуртожитки, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84, гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, гуртожитки віднесено до підрозділу 11 «Будівлі житлові» групи 113 «Гуртожитки» класу 1130 «Гуртожитки». Вказаний клас включає житлові будинки для колективного проживання, включаючи будинки для людей похилого віку та інвалідів, студентів, дітей та інших соціальних груп, наприклад, будинки для біженців, гуртожитки для робітників та службовців, гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів, сирітські будинки, притулки для бездомних та т. ін.). Клас 1130 складається з підкласів 1130.1 «Гуртожитки для робітників та службовців», 1130.2 «Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів», 1130.3 «Гуртожитки для учнів навчальних закладів», 1130.4 «Будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів», 1130.5 «Будинки дитини та сирітські будинки», 1130.6 «Будинки для біженців, притулки для бездомних», 1130.9 «Будинки для колективного проживання інші».

З аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів слідує, що віднесення об`єктів нерухомості до гуртожитків зумовлене функціональним призначенням останніх, яке полягає у наданні місця для тимчасового проживання певним категоріям населення, які навчаються, виконують певну трудову функцію чи наділені відповідним статусом.

ВИСНОВОК: Таким чином, на переконання Верховного суду, звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід пов`язувати не тільки з наявністю у такої будівлі статусу гуртожитку, а й з дійсним використанням такої нерухомості для тимчасового проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших визначених законодавством осіб, які можуть використовувати гуртожитки для проживання.

Отже предметом доказування у аналогічній справі має бути:

• Статус будівлі, як гуртожитку (реєстрація в виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради, витяг з реєстру право власності і т.і );
• використання такої будівлі за функціональним призначенням;

Матеріал по темі: «Змінено критерії застосування податкової пільги стосовно будівель промисловості»

 

Відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та правова можливість відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерховому будинку

10 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 344/928/17, адміністративне провадження № К/9901/32175/18 (ЄДРСРУ № 91444996) досліджував питання щодо можливості відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 №2633-IV визначено, що споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачання, якщо це можливо за існуючими технічними умовами (абзац 2).

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (Постанова КМУ від 21 липня 2005 р. № 630) встановлено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

В силу пункту 25 Правил № 630 відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

При цьому, за змістом пункту 26 Правил №630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки, державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 №169, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2007 за №1320/14587, до Порядку №4 були внесені зміни, загальний зміст яких зводиться до можливості відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води лише цілого житлового будинку, а не його окремих приміщень.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дозвіл на відключення від мереж централізованого опалення та теплопостачання може бути виданий лише за умови відключення цілого житлового будинку, на підтвердження чого додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. При цьому, можливість відключення окремої квартири (приміщення) Порядком №4 не передбачена, а заява, що надходить від власника або наймача (орендаря) окремого приміщення житлового будинку, Комісія має право не розглядати.

Зазначена правова позиція у згоджується з тією, що міститься у постановах Верховного Суду   від 27.02.2018 у справі №234/1116/16-а, від 15.08.2019 у справі №210/2496/15-а(2-а/210/14/16) та від 03.07.2020 у справі №234/15728/17.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189), набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року.

Пункт 7 Розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189 вказує, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

(!!!) Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від цих мереж інших власників квартир та нежитлових приміщень.

Так, Верховним Судом у постанові від 03.07.2020 року справа № 234/15728/17 (ЄДРСРУ № 90199108) (п. 24) зазначено: «Таким чином, відповідно до вказаної вище норми з 10.12.2017 можливе відключення квартири від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води і влаштування системи індивідуального теплопостачання у разі, якщо у багатоквартирному будинку на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII не менш, як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.».

Більше того, норми Закону №2633 встановлюють право окремого споживача обирати одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами, а Правила № 630 уточнюють, що таке здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання. 

Аналогічне твердження закріплено в наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 року № 169, який набрав чинності з 17.09.2019 року і затверджено Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води: «Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні».

ВИСНОВКИ:

1. Відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення та/або гарячого водопостачання розглядатиме постійно діюча комісія, створена органом місцевого самоврядування як консультативно-дорадчий орган. Засідання Комісії відбуватимуться не рідше одного разу на місяць.
2. Відключення будівлі від централізованого опалення та/або гарячого водопостачання здійснюється лише в міжопалювальний період, але не пізніше ніж 1 вересня.
3. Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від цих мереж інших власників квартир та нежитлових приміщень;
4. На офіційних веб-сайтах ОМС та виконавців відповідних послуг має бути розміщена інформація про перелік багатоквартирних будинків, в яких не менше ніж половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена від ЦО та ПГВ;
5. Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до центрального опалення та гарячого водопостачання, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а це 01.05.2019 не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП.

 

Порядок відключенняспоживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води

 

Матеріал по темі: «Правова можливість відключення від мереж централізованого теплопостачання»

Теги: відключення споживачів від мереж централізованого опалення,  постачання гарячої води в багатоповерховому будинку, отключение от централизованого отопления, горячая вода, отопление в квартире, комуналка, оплата коммунальных услуг, оплата за отопление, автономное отопление, Верховный суд, Адвокат Морозов

 

Зміна черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування

17 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/14155/16-ц, провадження № 61-23350св19 (ЄДРСРУ № 91614435) досліджував питання щодо підстав для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом».

«Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

(!!!) Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона самостійно не може забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах. Таке тлумачення міститься в постанові Верховного Суду від 30.05.19 року у справі №346/1178/17.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18 січня 2018 року у справі № 487/878/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, провадження № 61-18578св18, у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 713/1528/16-ц, провадження № 61-20208св18, у постанові від 19 травня 2020 року в справі № 453/968/17, провадження № 61-17623св19, від 05 серпня 2020 року у справі № 742/3382/18 (ЄДРСРУ № 90847612).

Матеріал по темі: «Зміна черговості спадкування за законом та підстави усунення від спадкування»

 

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позбавлення батьківських прав за висновком органу опіки та піклування, який суперечить інтересам дитини

15 вересня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №537/2238/18, провадження № 61- 4161св20 (ЄДРСРУ № 91554984) досліджував питання позбавлення батьківських прав як виключну міру та крайній захід, який може бути застосований судом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частиною третьою статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох із урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 06.05.2020 р по справі № 753/2025/19 (ЄДРСРУ № 89209715)

ВАЖЛИВО: Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

У силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 цієї статті висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей не є обов`язковим для суду, від його висновку суд має право мотивовано відступити.

Вказаний вище висновок має рекомендаційний характер, він не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав стосовно дітей, які проживають з матір`ю відповідача.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №420/1075/17, у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17, ЄДРСРУ № 88979390 ) зазначається, що відсутність участі у вихованні дитини через проживання одного з батьків на окупованій території не може свідчити про злісне ухилення від участі у вихованні дитини, оскільки це об`єктивно ускладнює спілкування та участь у її вихованні.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

ВИСНОВОК: Висновок органу опіки та піклування, який до того ж суперечить інтересам дитини, не є 100 % підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки він має для суду «рекомендаційний характер», окрім цього такий захід в судовій практиці є виключною мірою та крайнім заходом, який можливо застосовувати лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і при наявності вини у діях батьків.

Матеріал по темі: «Позбавлення батьківських прав: судова практика Верховного суду»

 

 

Теги: позбавлення батьківських прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов