Повноваження апеляції щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо процесуальних повноважень судів вищих інстанцій за результатом перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені у статті 367 ЦПК України, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Нововиявлені обставини (як підстава для перегляду за статтею 423 ЦПК України) мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, є судом фактів, тобто тією судовою інституцією, завданням якої є встановлення конкретних відносин сторін, подій, обставин, і застосування до них конкретних норм права.

В апеляційному порядку може бути оскаржене як рішення суду, ухвалене за наслідком задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та скасування попереднього судового рішення (на підставі статті 352 ЦПК України), так і окремо від рішення суду - ухвала про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами або ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (за пунктом 23 частини першої статті 353 ЦПК України).

При цьому суд наділений повноваженнями суду апеляційної інстанції, передбаченими статтею 374 ЦПК України, та як суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову відповідно до статті 381 цього Кодексу.

Апеляційний суд, перевіряючи (в апеляційному порядку) законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, в тому числі вирішує питання про те, чи мали місце нововиявлені обставини, чи є вони підставою для перегляду, і якщо суд першої інстанції зробив неправильні висновки щодо наявності нововиявлених обставин - має виправити відповідну судову помилку (зокрема, у спосіб ухвалення власного рішення щодо заяви, що відповідатиме пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України).

Переглядаючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість ухвал про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, апеляційний суд на підставі пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України може скасувати відповідну ухвалу з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, у силу положень статті 374 ЦПК України, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ухваленого за наслідками задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, апеляційний суд наділений повноваженнями скасувати це рішення і ухвалити нове судове рішення на загальних підставах та в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених у статті 367 цього Кодексу. За наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвал, визначених у пункті 23 частини першої статті 353 ЦПК України, апеляційний суд може їх скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 цього Кодексу або застосувати інші процесуальні наслідки, визначені у цій статті, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги.

ВИСНОВОК: Процесуальним законодавством чітко визначені межі та повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

 

 

 

Матеріал по темі: «Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами»

 

 

 

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

 

Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: порядок, межі та повноваження щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

14 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 361/161/13-ц, провадження № 14-35цс25 (ЄДРСРУ № 133908580) досліджувала питання щодо порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Відповідно до частини тринадцятої статті 33 ЦПК України розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті. Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою, якщо рішення, що переглядається, ухвалено відповідно палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою.

Статтею 34 ЦПК України унормовано, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально).

Відповідно до статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

Таке законодавче регулювання обґрунтовується тим, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами вважається видом перегляду, в якому немає помилки суду при первісному розгляді справи, а нововиявлені обставини мають об`єктивний характер, саме тому й повноваження щодо перегляду належать не суду вищої інстанції, як це матиме місце при апеляційному та касаційному видах перегляду, а суду, який ухвалив рішення по суті справи.

Суд, що ухвалив рішення, має можливість на підставі ЦПК України визначити помилковість чи правильність свого судового рішення у результаті оцінки впливу нововиявлених обставин.

Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду (абзац перший).

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац другий).

У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду; 3) приймає постанову - якщо переглядалася постанова (частина четверта статті 429 ЦПК України).

(!!!) З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах (частина сьома статті 429 ЦПК України).

Таким чином, цивільне процесуальне законодавство містить у відповідній главі процесуального кодексу «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» положення, яке окремо регламентує та прямо передбачає право на оскарження судового рішення, ухваленого за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, встановлюючи, що таке судове рішення (рішення, ухвала, постанова) може бути переглянуте на загальних підставах, тобто через процедури апеляційного (касаційного) оскарження.

За наслідком розгляду судом першої інстанції заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з огляду на встановлення судом наявності / відсутності таких обставин предметом апеляційного та касаційного перегляду виступатимуть, зокрема: ухвала, якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (або відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами); судове рішення, ухвалене за результатом перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (про скасування попереднього судового рішення за нововиявленими обставинами з ухваленням нового рішення).

ВИСНОВОК:

Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення та у такому ж самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально);

Заява про перегляд судового рішення  подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення;

Суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляд;

Рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, може бути переглянуте через процедури апеляційного (касаційного) оскарження.

 

 

Матеріал по темі: «Нововиявлені обставини: неподання та/або неприйняття доказів стороною/судом»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Перевірка судом цілісності електронного документу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перевірка незмінюваності електронного документа підписаного за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором або КЕП (кваліфікованого електронного підпису) або УЕП (удосконаленого електронного підпису) 

04 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/14925/23, провадження № 61-4523св25 (ЄДРСРУ № 133947146) досліджував питання щодо перевірка цілісності електронного документа. 

Використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення. 

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. 

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. 

(!!!) За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. 

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи. 

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»). 

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався. 

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором. 

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). 

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність. 

Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою. 

Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП - у статті 19 цього Закону. 

Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача. 

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор. 

Верховний Суд вважає, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим справі, оскільки від нього залежить те, чи може договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово. 

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України). 

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду. 

Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними. 

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. 

Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації. 

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. 

Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться. 

(!) Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством. 

Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої. 

ВИСНОВОК: Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. 

 

 

Матеріал по темі: «Протизаконність підписання тендерної пропозиції  електронним підписом»

 

Теги: ЕЦП, кеп, уеп, електронний документ, одноразовий ідентифікатор,  кваліфікований електронний підпис,  удосконалений електронний підпис, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Подання до суду електронного документу, як доказу у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості подання до суду електронного документу, як доказу у справі

04 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/14925/23, провадження № 61-4523св25 (ЄДРСРУ № 133947146) досліджував питання щодо особливостей подання до суду електронного документу, як доказу у справі.

Верховний Суд зазначає, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України та частині третій статті 100 ЦПК України.

(!!!) Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 викладено висновок: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.».

Слід також враховувати, що відповідно до п.27 Настанови Комітету міністрів до держав-членів Ради Європи щодо електронних доказів у цивільних та адміністративних провадженнях (прийняті Комітетом Міністрів 30.01.2029 року) роздруківками електронних доказів можна легко маніпулювати, оскільки вони виключають метадані або інші приховані дані. Роздруківка екрана не є надійним доказом, оскільки це не що інше, як копія екрана. Його можна модифікувати дуже просто, оскільки немає спеціального програмного забезпечення або апаратного забезпечення для цієї мети.

Отже, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (29 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/51/20 (ЄДРСРУ № 94517830)).

ВИСНОВОК: Наведені норми права щодо електронних документів та їх копій свідчать, що на вимогу сторони процесу або за ініціативою суду останній повинен витребувати оригінали (в письмовій або електронній формі) і у випадку не здійснення зазначеної дії копії електронних документів визнаються недопустимими доказами. 

 

Матеріал по темі: «Скріншоти переписки у месенджері Viber, як доказ у судовому спорі»

 

 

Теги: переписка Telegram, Viber, Skype, електронний підпис, лист у відповідь, скріншот, електронний доказ, допустимість доказів, электронное доказательство, скрин, фотографія екрану, скрін, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання правочину недійсним як фраудаторного за позовом не сторони угоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: можливість визнання правочину недійсним як фраудаторного за позовом кредитора, який не був стороною оспорюваного правочину

04 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/6654/24, провадження № 12-28гс25 (ЄДРСРУ № 134266626) досліджувала питання щодо можливості визнання правочину недійсним як фраудаторного за позовом кредитора, який не був стороною оспорюваного правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зробила правовий висновок у розділі «Загальні положення щодо визнання правочину недійсним і способів захисту» (пункти 42-56), зазначивши, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює прав позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Також відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29), визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154), якщо на виконання спірного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспореного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину.

(!!!) У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що у своїй постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 вона виснувала, що в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).

Постановою від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала сформульовані нею у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 висновки про те, що покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить правилам статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним.

Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні.

Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 виснувала, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

З цих же міркувань у разі наявності спору про право на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами, позов про визначення частки боржника у такому майні також пред`являється виконавцем в інтересах стягувача у виконавчому провадженні, оскільки як вимоги, спрямовані на повернення майна у власність боржника (спільну власність боржника та інших осіб), так і вимоги щодо визначення частки боржника у такому майні мають на меті забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб звернення стягнення на майно боржника, що відповідає майновим інтересам стягувача.

Між тим, варто акцентувати увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 вкотре наголосила, що за захистом своїх невизнаних, оспорених або порушених прав має насамперед звертатися особа, чиї права не визнаються, оспорюються або порушуються. У цьому випадку такою особою, безумовно, є кредитор - стягувач у виконавчому провадженні.

Проте якщо стягувач з певних причин за захистом своїх прав у спосіб оспорення фраудаторного правочину не звертається, то такий позов може пред`явити виконавець, оскільки таке право йому надано законом, а саме частиною четвертою статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вчергове резюмує, що право на звернення з позовом про визнання правочину боржника недійсним з підстав фраудаторності належить як виконавцю, так і особі, яка не була стороною цього правочину, проте є кредитором відповідача в іншому зобов`язанні та пред`явила майнову вимогу (зокрема, набула або може набути статусу стягувача у виконавчому провадженні).

ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду наголошує, що стягувач самостійно як заінтересована особа, яка заперечує дійсність договору на підставах, встановлених законом, має право на звернення з позовом про визнання такого правочину недійсним, як передбачено частиною третьою статті 215 ЦК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення виконавця до суду щодо фраудаторності правочину в інтересах боржника»

 

 

 

 

Теги: визначення частки у майні боржника, поділ нерухомості, продаж частини нерухомості, електронні торги, подання державного виконавця, ухвала суду про визначення частки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов