Реєстрація зміни бенефіціарного власника до якого застосовані санкції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Державна реєстрація зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з особи, щодо якої застосовані санкції у вигляді блокування активів, на іншу 

14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/14459/24, адміністративне провадження № К/990/34074/24 (ЄДРСРУ № 127342797) досліджував питання щодо державної реєстрації зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з особи, щодо якої застосовані санкції у вигляді блокування активів, на іншу

Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 5-1 Закону № 361-IX юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Юридичні особи зобов`язані підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи в актуальному стані, повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують зазначені зміни, у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Повідомлення про зміну інформації про кінцевого бенефіціарного власника та/або структуру власності юридичної особи подається у паперовій або електронній формі.

Юридичні особи, які порушили вимоги цієї частини у зв`язку з неотриманням відповіді на запит інформації, необхідної для подання юридичною особою для внесення або актуалізації в Єдиному реєстрі інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, звільняються від відповідальності за таке порушення.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 9 Закону № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства (підданства), а в разі, якщо кінцевий бенефіціарний власник-іноземець є громадянином (підданим) декількох країн, - усі країни його громадянства (підданства), серія (за наявності) та номер документа (документів), що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство), зокрема, але не виключно, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу).

У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про зазначення у структурі власності юридичної особи обґрунтованої причини його відсутності.

У разі зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи державна реєстрація змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи проводиться протягом 30 робочих днів з дня виникнення таких змін.

У випадках, встановлених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», до Єдиного державного реєстру вноситься відмітка про можливу недостовірність інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності юридичної особи.

(!!!) Тобто зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, зареєстрованої на території України, має бути відображена в Єдиному державному реєстрі, зокрема й у випадку, якщо такий кінцевий бенефіціарний власник має опосередкований вплив на таку особу через іноземну юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №755-IV державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у результаті нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є відчуження (передання) частки засновника (учасника) у статутному капіталі, проводиться нотаріусом, який вчинив відповідну нотаріальну дію, відразу після її вчинення.

Отже, оскільки для визнання на території України документа іноземної держави, зокрема яка є учасницею Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, передбачена формальна процедура апостилювання, тобто підтвердження справжності документа, але не його законності, відповідно саме під час проведення державної реєстрації на підставі цього документа має перевірятися його відповідність Конституції та законам України.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2.5 ст. 10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

(!) Вимоги цієї статті не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

З аналізу вищенаведених положень слідує, що якщо угода з відчуження активів проводилася за законодавством іноземної держави, вона набуде юридичної сили в Україні тільки після внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру. Це означає, що вносячи інформацію про зміну кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи до Єдиного державного реєстру на підставі документа іноземної держави про відчуження активів, Україна офіційно визнає цей юридичний факт, навіть попри існуюче рішення РНБО про застосування санкцій до попереднього кінцевого бенефіціарного власника, що впливає на подальші правомочності третіх осіб щодо активів юридичної особи (які заблоковані).

Водночас якщо державний реєстратор відмовить у внесенні змін про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної особи на іншу, будь-які дії, спрямовані на зміну контролю над активами юридичної особи, будуть унеможливлені в Україні, а також можуть бути оскаржені як юридично нечинні на території інших держав. Якщо зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи не відображена в Єдиному державному реєстрі, відповідні державні органи, банківські установи та інші уповноважені суб`єкти будуть продовжувати реалізацію санкційних обмежень щодо блокування активів попереднього власника.

ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про зміну кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної особи на іншу є офіційним визнанням в Україні відповідного факту та впливає на правомочності щодо заблокованих активів, то, враховуючи мету застосування санкцій, державний реєстратор повинен відмовити у проведенні такої реєстрації, попри те, що факт відчуження акцій (частки) такої юридичної особи засвідчений документом іноземної держави. Якщо новий кінцевий бенефіціарний власник юридичної особи вже зареєстрований за законодавством іноземної держави, це не означає автоматичного визнання цього факту в Україні.

 

P.s. 22.07.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» № 3103-IX від 03.05.2023, яким було внесено зміни в ч. 2 ст. 6 Закону №755-IV, а саме доповнено пунктом 3-4 ч. 2 ст. 6 Закону, яким введено додаткову перевірку державним реєстратором застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», а саме: державний реєстратор перевіряє наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації.

 

 

 

Матеріал по темі: «Відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України»

 

 

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи до якого застосовані санкції у вигляді блокування активів шляхом відчуження часток (акцій) юридичних осіб, вчинених поза межами України

14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/14459/24, адміністративне провадження № К/990/34074/24 (ЄДРСРУ № 127342797) досліджував питання щодо зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи шляхом відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1644-VII блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Отже, акції, як різновид цінних паперів, згідно з наведеними нормами ЦК України визнаються річчю та підпадають під визначення майна за ЦК України.

У п.1 ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» від 10.11.2015 №772-VIII (далі- Закон №772-VIII) зазначено, що активи - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Згідно з ч.2 ст 18 Закону України «Про депозитарну систему України» від 06.07.2012 №5178-VI депозитарними активами для депозитарної установи є цінні папери, зараховані Центральним депозитарієм та/або Національним банком України та/або іноземною фінансовою установою на рахунок (рахунки) у цінних паперах такої депозитарної установи.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» від 23.02.2006 № 3480-IV акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Отже, застосування санкції у вигляді блокування активів передбачає обмеження права особи користуватись належним їй майном, включаючи акції, що в контексті змісту права власності, визначеного у ст. 317 ЦК України, означає заборону користування та розпорядження майном (акціями) та корпоративними правами.

У п. 31 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-IX (далі - Закон № 361-IX) зазначено, що кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

-          для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

-          для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

-          для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

(!) Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права;

Деталізація порядку визначення кінцевого бенефіціарного власника визначається у Методології №1011.

Отже, вирішальною ознакою кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи. При цьому, виходячи зі змісту поняття «акція», наведеного у законодавстві України, зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи може здійснюватися, зокрема, шляхом відчуження попереднім бенефіціарним власником акцій іншій особі, внаслідок чого здійснюється зміна фізичної особи, яка здійснює вирішальний прямий чи опосередкований вплив на діяльність юридичної особи.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1644-VII санкції застосовуються з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Виходячи із зазначеної мети, завданням блокування активів є не покарання суб`єкта, до якого санкції застосовані, а недопущення нанесення ним шкоди національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальної цілісності України. Блокування можливості розпорядження активом у вигляді акцій запобігає зміні власника, зокрема, й кінцевого бенефіціарного власника відповідної юридичної особи чи перерозподілу кількості голосів в управлінні такою юридичною особою.

(!!!) Відчуження фізичною особою, до якої застосовано санкції у формі блокування активів, акцій, часток в статутному капіталі є обходом санкції, у тому числі, якщо внаслідок такого відчуження відбувається зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної на іншу фізичну особу, тобто здійснюється перехід до останньої частки у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Відчуження акцій (частки) іноземної юридичної особи підсанкційною особою відповідно до законодавства іноземної держави теж має ознаки обходу санкції.

Закон № 1644-VII не обмежує дію санкцій лише активами, що знаходяться в Україні, відповідні обмеження можуть поширюватися і на активи за кордоном, якщо: 1) вони знаходяться у власності підсанкційної особи; 2) існує механізм примусового виконання санкцій через міжнародне співробітництво.

При цьому в Україні реалізація застосованих санкцій покладається на всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інших суб`єктів у межах наданих їм повноважень.

Стосовно ситуації, коли активи підсанкційної особи знаходяться на території іноземної держави, Україна має діяти на підставі міжнародних домовленостей, зокрема у силу вимог ст. 9 Конституції України та ст. 2 Закону №1644-VII (відповідно до якої міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також норми та принципи міжнародного права є правовою основою застосування санкцій) Україна може звертатися до іноземних держав з проханням про визнання українських санкцій та забезпечувати відповідне блокування активів.

ВИСНОВОК:  Отже, санкції, застосовані до особи на підставі Закону № 1644-VII, мають екстериторіальний характер, тобто не обмежуються дією лише території України.

Якщо особа, щодо якої застосовані санкції, оформлює відчуження активів в іншій державі, то це не скасовує санкції, накладеної Україною.

Блокування активів поширюється на будь-яке майно (активи), що перебуває у власності підсанкційної особи або щодо якого така особа має інше речове право, яке передбачає можливість прямого чи опосередкованого розпорядження відповідним майном, незалежно від місця знаходження цих активів.

 

 

Матеріал по темі: «Можливість оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду у справі про застосування санкцій»

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відмова в реєстрації платником єдиного податку за наявністю податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відмова в реєстрації платником єдиного податку з огляду на наявність податкового боргу

27 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/890/24, адміністративне провадження № К/990/31714/24 (ЄДРСРУ № 127700596) досліджував питання щодо відмови в реєстрації платником єдиного податку з огляду на наявність податкового боргу.

Відповідно до приписів пунктів 291.2, 291.3 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За положеннями підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем податкової адреси заяву.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку регламентується стаття 299 ПК України,  пунктом 299.1 цієї статті встановлено, що реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Згідно з пунктом 299.3 статті 299 ПК України у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати надходження заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування зареєструвати таку особу платником єдиного податку.

Таким чином, у разі надходження заяви суб`єкта господарювання контролюючим органом має бути прийняте рішення про реєстрацію такої особи платником єдиного податку у разі відсутності підстав для відмови у такій реєстрації.

Відповідно до пункту 299.5 статті 299 ПК України у разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку.

Підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно:

1) невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу;

2) наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.

Отже, Податковий кодекс України передбачає вичерпний перелік випадків, за наявності яких контролюючий орган відмовляє суб`єкту господарювання у реєстрації платником єдиного податку, що також зазначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, але не виключно, від 24.01.20220 у справі №804/2506/16, від 19.04.2023 № 640/25174/20.

Підпунктом 291.5.8. пункту 291.5 статті 291 ПК України визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп платники податків, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

ВИСНОВОК: Якщо станом на день подання заяви про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця платника єдиного податку за останнім обліковувався податковий борг, то в силу вимог пункту 299.6 статті 299, пункту 291.5 статті 291 ПК України указане є підставою для відмови у реєстрації платником єдиного податку.

При чому діючим законодавством не встановлено форми відмови, а тому вона може бути у формі листа, але з належним правовим обґрунтуванням.

 

 

Матеріал по темі: «Порядок анулювання реєстрації статусу платників єдиного податку»

 

 

 

 

Теги: анулювання реєстрації,  статус платника єдиного податку,  прийняття рішення про анулювання реєстрації, виключення з реєстру платників єдиного податку, документальна перевірка, акт перевірки,  податкове рішення, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Пільги зі сплати податків та зборів за землі на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пільги зі сплати податків та зборів за земельні ділянки забрудненні вибухонебезпечними предметами та перебування земельних ділянок на територіях активних бойових дій

07 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/9626/24, адміністративне провадження № К/990/8671/25 (ЄДРСРУ № 127172087) досліджував питання щодо пільг зі сплати податків та зборів за земельні ділянки забрудненні вибухонебезпечними предметами та перебування земельних ділянок на територіях активних бойових дій.

Визначення поняття «податкова пільга» вказане в пункті 30.1 статті 30 ПК України: «податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті».

Керуючись пунктом 30.2 названої статті підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Аналіз наведених норм права свідчить, що податкова пільга за своєю природою не може бути індивідуальною. Податкова пільга стосується виключно окремих характеристик, пов`язаних з виникненням, зміною чи припиненням податкового обов`язку.

Вказане підтверджується й першим абзацом підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України, в якому встановлено заборону на встановлення індивідуальних пільг з місцевих податків та зборів.

Однак, Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX це положення доповнено новими абзацами, згідно яких, зокрема, дія абзацу першого цього підпункту не поширюється на прийняття сільськими, селищними, міськими радами, військовими адміністраціями та військово-цивільними адміністраціями рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами (з обов`язковим зазначенням кадастрових номерів таких земельних ділянок), а також про внесення змін до таких рішень.

(!) Відповідно «індивідуальна податкова пільга» не передбачена податковим законодавством у тлумаченні пункту 30.2 статті 30 ПК України.

Власне «пільга» з єдиного податку встановлена в пункті 292-1.1 статті 292-1 ПК України, за якою площі земельних ділянок, що перебувають у консервації, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, не є об`єктом оподаткування єдиним податком для платників єдиного податку четвертої групи на період консервації або на період, коли земельні ділянки були забруднені вибухонебезпечними предметами, або на період, коли земельні ділянки були визнані потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами.

Вона безпосередньо стосується конкретної характеристики об`єкта оподаткування, що впливає на податковий обов`язок.

Враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, Верховний суд дійшов висновку, що військова адміністрація обмежена рамками імперативних приписів законодавства, які надають їй два можливих варіанти рішення: 1) задовольнити заяву за наявності законних підстав чи 2) надати обґрунтовану відмову. Дискреція в цьому питанні відсутня, оскільки адміністративний орган не має права самостійно ухвалювати рішення діяти чи не діяти або визначити спосіб дій.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 07.05.2025 у справі №520/9626/24 та від 24.06.2025 №520/22373/24 (ЄДРСРУ № 128369790).

Суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували акт віднесення земельної ділянки до певної категорії, як «встановлення пільги» та помилково покликаються на пункт 28 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Жодних елементів податку такі дії військової адміністрації не встановлюють і їх окремі характеристики не визначають.

Така «пільга» не стосується ні групи платників податків, ні характеристик об`єкта оподаткування. Окрім цього, встановлення такої «пільги» не є нормативним актом, оскільки не містить правила поведінки (норми права), а є актом індивідуальної дії.

У зв`язку з чим, в порядку судового розгляду може бути переглянуте питання законності та правомірності (не)віднесення земельної ділянки до таких, що вважаються потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами. 

ВИСНОВОК: Орган військової адміністрації зобов'язаний ухвалити рішення про надання податкової пільги на підставі об’єктивних критеріїв, таких як статус території, без необхідності попереднього обстеження земельних ділянок або внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру.

Відсутність такого обстеження не є підставою для відмови в наданні податкової пільги, оскільки статус потенційно забрудненої земельної ділянки може бути встановлений на підставі рішення уповноваженого органу, що є достатнім для реалізації податкових пільг.

Орган влади не має дискреційних повноважень щодо відмови або затримки в наданні податкової пільги у разі наявності об'єктивних підстав, визначених законом.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування до сільгоспвиробника пільги зі сплати податку на нерухоме майно»

 

 

 

 

Теги: пільги зі сплати єдиного податку четвертої групи, земельний податок, забруднені землі, сільськогосподарського призначення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Примусове припинення частки у спільному майні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Примусове припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників

09 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/7549/23, провадження № 61-2118св25 (ЄДРСРУ № 128752447) досліджував питання щодо особливостей примусового припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду з урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

З огляду на викладене, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161 св 23), від 04 грудня 2024 року у справі № 753/5150/22 (провадження № 61-5172св24), від 26 березня 2025 року у справі № 758/1302/23 (провадження № 61-17179св24).

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

Отже, припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення такого порушення, тому суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на відповідну частку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) дійшов висновку, що право відповідача на частку у спільному майні підлягає припиненню за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на таку частку.

(!) Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин.

ВИСНОВОК: Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників можливо за умови, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї; 5) за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

 

 

Матеріал по темі: «Виселення із приміщення у разі припинення право власності або володіння»
 
«Умови виділу частки або поділу домоволодіння в натурі»
 

 

Теги: поділ, виділ, спільна власність, часткова, сумісна, нерухоме майно, поділ будинку, частки в майні, спільна часткова власність, будівельна експертиза, поділ в натурі, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов