Розкриття банківської таємниці за запитом прокурора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розкриття банківської таємниці за запитом прокурора  … не в межах кримінального провадження

05 вересня 2022 року  Вищий антикорупційний суд в рамках справи №991/1786/22, провадження 2/991/2/22 (ЄДРСРУ № 106142336) серед іншого досліджував питання щодо розкриття банківської таємниці за запитом прокурора  … не в межах кримінального провадження.

Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст. 200 Цивільного кодексу України). Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 Закону України "Про інформацію").

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність")

Втім, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів" ухваленим Верховною Радою 31 жовтня 2019 року були внесені зміни, зокрема, до статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що передбачають спрощення порядку розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю.

Державні органи, визначені в пунктах 3, 3-1 та 3-2 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", можуть отримати на письмовий запит без рішення суду доступ до інформації про операції за рахунками осіб, включаючи інформацію про контрагентів, навіть, якщо їх рахунки відкриті в інших банках. З цією метою Національний банк упорядкував норми Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 № 267, відповідно до законодавства.   Відповідні зміни затверджені постановою Національного банку №13 від 31 січня 2020 року.

Так, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі, органам прокуратури України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента (п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Зазначені вище положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» не розмежовують можливість звернення органів прокуратури із запитом у кримінальних провадженнях або у інших справах, в яких ними здійснюється представництво інтересів держави.

ВИСНОВОК: Розкриття банківської таємниці за запитом прокурора  … не в межах кримінального провадження, а наприклад у справах про визнання необґрунтованими активів, здійснюється за запитом прокурора і без рішення суду, оскільки останній виконує представництво інтересів держави.

 

Матеріал по темі: «Розкриття банківської таємниці податковому органу»

 

Теги: банківська таємниця, банківська тайна, відкриття інформації прокурору, рахунок в банку, розрахунковий рахунок, кількість грошей, гарантування таємниці, обсяг коштів, стан рахунку, грошові кошти, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Медичний огляд військовозобов`язаних (ВЛК/ЦВЛК)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Медичний огляд військовозобов`язаних та підстави для оскарження результатів військово-лікарської комісії / центральної військово-лікарської комісії

Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджено наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (надалі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК (військово-лікарськими комісіями), зокрема, з метою визначення придатності до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

(!!!) Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Так, пунктом 2.3 підпунктом 2.3.3 розділу І Положення № 402 встановлено, що на Центральні ВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.

ВАЖЛИВО: Згідно із пунктом 2.3 підпунктом 2.3.4 розділу І Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.

Отже, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку щодо його придатності, заявник має право звернутись до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідного висновку, оскільки постанова військово-лікарської комісії (ВЛК) регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10 Положення), а постанови Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) можуть бути оскаржені в судовому порядку (п. 2.3.5 Положення).

Таким чином позивач, вважаючи неправильними висновки лікарів про його обмеженої придатності до військової служби, вправі ініціювати їх перегляд відповідними штатними ВЛК, оскільки виключно на лікарські комісії покладений обов`язок щодо проведення військово-лікарської експертизи для визначання придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та військовозобов`язаних.

У разі якщо позивач не звертався до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду висновку ВЛК та не скористався своїм правом на проведення повторно медичного огляду щодо придатності до військової служби, то  підстав вважати рішення ВЛК протиправним чи за суттю, чи за процедурою його прийняття  суд не вбачає.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30.11.2021 у справі №826/17175/18.

Окрім, цього Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402.

Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене вбачається, що надання оцінки стану здоров`я позивача та його діагнозам, що визначають ступінь придатності до військової служби, не входить до повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, а тому виходячи з викладеного правильним вбачається такий алгоритм дій:

- проходження військово-лікарської комісії з наданням своїх медичних документів;

- у разі незгоди – оскарження рішення військово-лікарської комісії до Центральної військово-лікарської комісії з клопотанням повторного огляду та вивченням медичних документів військовозобов’язаного;

- оскарження до суду ПРОЦЕДУРНИХ порушень ВЛК та ЦВЛК!

Окрім цього слід пам’ятати, що обмежена придатність до військової служби не є підставою для нездійснення мобілізації!!!

 

Матеріал по темі: «Обмежено придатний до військової служби призовник»

 

 

Теги: військово-лікарська комісія, ВЛК, військомат, призов, мобілізація, обмежено придатний до військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, Адвокат Морозов

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 3)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Способи набуття, право розпорядження необґрунтованим активом та різниця між його вартістю і законними доходами особи уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Щодо набуття активів в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Тобто мова йде про прямий (безпосередній) або опосередкований (через інших осіб) спосіб набуття активів.

У питанні опосередкованого способу набуття активів нормативна конструкція має альтернативний характер - доведенню підлягає один із передбачених фактів:

✓набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

✓особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Термін «за дорученням», використаний у п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відмінний від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного. Для визнання наявності певної домовленості учасників на здійснення відповідних дій (зокрема, набуття активу за дорученням) може бути достатнім встановлення наміру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погодити (скоординувати) поведінку набувача активу для подальшого його набуття у власне користування або вирішення долі активу. При оцінці факту набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими слід брати до увагу саму ідею і природу відповідного провадження - держава через заявлений позов презюмує, що суб'єкт декларування в порушення свого обов'язку дотримання прозорості статків набуває активи через третіх осіб. Відповідно, очікувати або вимагати наявності в матеріалах таких проваджень доручень, оформлених відповідно до вимог цивільного законодавства, абсурдно з огляду на те, що цей суб'єкт намагається приховати набуття цих активів (через це, в тому числі, користується «послугами» третіх осіб на їх придбання). За таких обставин вчинення дії «за дорученням» у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб'єкта декларування.

Інша умова опосередкованого набуття активу третьою особою являє собою складну конструкцію «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Оскільки процедура визнання активів необґрунтованими за цією умовою базується на презумпції, що зареєстроване право власності на третю особу є формальним, а фактичним власником є відповідний суб'єкт декларування, не можна вимагати підтвердження здійснення ним права розпорядження в класичному розумінні.

Доповненням цієї тези може бути і той факт, що на законодавчому рівні відсутня дефініція «права розпорядження» як однієї із правомочностей права власності. У теорії право розпорядження - можливість самостійно вирішувати юридичну й фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад продати, подарувати, передати за заповітом майно).

При регламентації інституту цивільної конфіскації мова йде не про право розпорядження як таке, а про тотожність йому вчинюваних по відношенню до активу дій, які можуть вчинятися як прямо, так і опосередковано (в тому числі як створення умов для набуття, так і саме набуття активу - через третю особу з подальшим оформленням на себе або членів своєї сім'ї або без такого, можливістю визначити долю активу). Також слід підкреслити, що для встановлення за цим критерієм умови набуття активів у власність третьою особою в інтересах відповідача не має значення, чи здійснював він щодо активу відповідні дії, важливим є встановлення самої можливості їх вчинення. У справах про визнання необґрунтованими активів суд також повинен встановити, чи може (або міг) суб'єкт декларування контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності.

Можливість суб'єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, охоплює значне коло факторів:

-користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб'єктом декларування;

-систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб'єктом декларування (при чому таке користування не обов'язково має бути постійним або безперервним);

-наявність між власником та суб'єктом декларування родинних, дружніх або інших зв'язків, відносин підпорядкування тощо;

-набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов'язана із суб'єктом декларування в інтересах якої набувається актив;

-фінансова спроможність третьої особи самостійно набути актив у власність;

-створення суб'єктом декларування умов для набуття активів третьою особою;

-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов'язаних з утриманням активу;

-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов'язаних з ефективним використанням активу;

-поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби;

-можливість суб'єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім'ї);

-можливість суб'єкта декларування відмовитися від активу;

-можливість суб'єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.

Щодо відповідності об'єктів ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. У розумінні інституту цивільної конфіскації діапазон, в межах якого визначається різниця із законними доходами, має становити від 1 300 000,00 грн (2600 грн * 500) до 8 063 250,00 грн (щодо активів набутих з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку на місяць складає 2481 грн., тому  у 2022 році для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень застосовується неоподатковуваний мінімум в розмірі 1240,50 грн (2481 грн × 50% х 6500).

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави прокурор, крім фактичних даних, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування зобов'язаний навести у позові їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. Для визначення вартості активів застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч. 3 ст. 290 ЦПК України).

У свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», а саме:

-отримані доходи суб'єкта декларування або членів його сім'ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи;

-наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.

Отже, визначення різниці між вартістю активів і законними доходами особи (і відповідно необґрунтованість активів) відбувається за такою формулою:

Р = ЗД (ОД+НГА) - ВА,

де

Р - різниця між вартістю активів і законними доходами особи

ЗД - законні доходи

ОД - отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї доходи

НГА - наявні у суб'єкта декларування та членів його сім'ї грошові активи

ВА - вартість активу, щодо якого заявлений позов.

Примітка: при розрахунку різниці використовуються відомості про грошові активи за останньою поданою декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, яка передувала року набуття активів, а також відомості про доходи у відповідному році, коли був набутий актив або створені умови його набуття.

Для встановлення різниці передбаченої ч. 2 ст. 81 ЦПК України, необхідно відняти вартість активів від законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

  

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 2)»

 

Теги: способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 2)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус особи відповідача (держслужбовця), визначення активу та відлік періоду конфіскації, а також зв'язок активів з особою уповноваженою на виконання функцій держави

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Щодо статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 4 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

(!!!) Отже, при зверненні до суду з відповідним позовом безпосереднім або опосередкованим суб'єктом, щодо активів якого ставляться ці питання, є особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Конструкція статей, що регулюють позовне провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, деталізує, що предметом позову може бути актив, набутий, зокрема, особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або певним чином пов`язаний із особою, що має такий статус.

Проте іншою вимогою є те, що такий актив може бути предметом позову лише тоді, якщо різниця між його вартістю та законними доходами саме особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (а не будь-якої особи) у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на день набрання чинності Законом України № 263-ІХ від 31.10.2019, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 КК України. Також, п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України для визначення законних доходів відсилає до пунктів 7, 8 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», який є нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, та дія якого поширюється на суб`єктів, визначених у статті 3 цього Закону (21 жовтня 2021 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/3608/21, провадження 2/991/2/21 (ЄДРСРУ № 100759781).

Щодо поширення на активи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Зазначений закон набрав чинності 28.11.2019 р.

Для цілей глави 12 ЦПК України термін «активи» означає:

- грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах);

- інше майно;

- майнові права;

- нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти;

- обсяг зменшення фінансових зобов'язань;

- роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Щодо зв'язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Чинне законодавство не розкриває поняття «зв'язок особи з активом», щодо якого ставиться питання про його необґрунтованість, не визначає критеріїв такого зв'язку. Разом з тим мова йде про конкретні речі матеріального світу - житловий будинок і земельну ділянку. Отже, при визначенні зв'язку з активами, про необґрунтованість набуття яких стверджує прокурор, з особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необхідно дослідити правову або фактичну пов'язаність цих осіб з відповідними речами.

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов