Відмінність між визнанням обставин і визнанням позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмінність між визнанням обставин і визнанням позову, що впливає на різні правові наслідки

25 травня 2022 року Верховний суд в рамках справи № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22) дослідив питання щодо відмінності між визнанням обставин і визнанням позову, що впливає на різні правові наслідки.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

У разі  визнання  відповідачем  (або  його  представником  за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення  рішення  про  задоволення позову,  а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Визнання  позову  повинно бути безумовним,  а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів,  то ухвалення рішення про  задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову  всіма  відповідачами. (абз. 2 п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. N 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Втім, визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, отже визнання обставин позову тільки звільняє  позивача  лише від їх доведення перед судом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20.

ВИСНОВОК: Таким чином, під час розгляду справи в суді, слід враховувати відмінність між визнанням (частковим визнанням) обставин і визнанням позову, що впливає на різні правові наслідки, а тому суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому всіх обставини справи.

 

Матеріал по темі: "Скасування судового рішення у разі неповідомлення учасника про слухання справи"

Теги: підстави позову, визнання обставин, визнання позову, предмет позову, правові наслідки, заперечення проти позову, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Отримання грошової допомоги у зв’язку із загибеллю захисника України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Отримання грошової допомоги від Держави у зв’язку із загибеллю захисника України, який вважається пропавши безвісті

Питання: Якщо захисник України, який ніс військову службу, пропав безвісти у зв`язку з воєнними діями, як сім’ї загиблого отримала грошову допомогу від Держави?

П. 2. Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» установлює, що сім’ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (члени сім’ї загиблого, батьки та утриманці військовослужбовця).

Згідно положень ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби – у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов’язаних з проходженням військової служби – у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

3) загибелі (смерті) військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві – у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

Примітка: Якщо сім’я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення.

ВАЖЛИВО: Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Цілком ймовірно постає питання: «Як визнати захисника України, який має статус  «безвісно відсутньою особи» померлим для того, щоб сім’я загиблого отримала грошову допомогу від Держави?».

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. 3 ст. 46 ЦК України).

В п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення», зазначено, що громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Разом з цим, ч. 2 статтею 46 ЦК України визначено, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 ЦК України порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Так, глава 4 Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України встановлює порядок розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Так, відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до статей 305, 306 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, у випадку, якщо особа, яка несла військову службу, пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, зокрема внаслідок вогневого впливу незаконних збройних формувань під час проведення антитерористичної операції (операції об`єднаних сил), такі обставини можуть виступати підставою для оголошення судом особи померлою на підставі частини другої статті 46 ЦК України, а не визнання фізичної особи безвісно відсутньою (про яку немає відомостей про місце її перебування в місці її постійного проживання) на підставі частини першої статті 43 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 29 січня 2020 року в рамках справи № 154/2135/17, провадження № 61-39967св18.

ВИСНОВОК: Для отримання грошової допомоги від Держави, у зв’язку із загибеллю захисника України, який вважається пропавши безвісті, необхідно в порядку окремого провадження звернутися до суду, але не раніше 6 місяців з дня коли особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями або після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій.

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

Закриття провадження у адміністративній справі по ст. 130 КупАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Закриття провадження у адміністративній справі по ст. 130 КупАП за відсутністю складу або події правопорушення

Кодексом України про адміністративні правопорушення, Конституцією України або іншими Законами України, не передбачено покладення на суд функції підтримання обвинувачення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, доведення винуватості особи.

Суд не має права, за умови відсутності при розгляді справи про адміністративне правопорушення сторони обвинувачення, самостійно відшукувати докази обвинувачення, ініціювати їх дослідження, уточнювати в судовому рішенні фабулу правопорушення, усуваючи певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення для можливості притягнення особи до відповідальності, оскільки такі дії суду призведуть до порушення ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу. В разі таких дій суду особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia» у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Визначаючи вид та міру адміністративного стягнення, суд, виходячи із положень ст.23 КУпАП, повинен враховувати, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ч.1 ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Із змісту частини другою згаданої статті вбачається, що при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність судом не враховуються.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

1.      Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» суди не вправі застосовувати стягнення у виді позбавлення керування транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. Якщо у протоколі про вчинення адміністративного правопорушення та в матеріалах справи відсутні відомості про наявність посвідчення водія, суд позбавлений можливості застосувати до останньої санкцію ст. 130 ч. 1 КУпАП, в частині позбавлення права керування транспортними засобами.

2.      Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані. Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.

Інше:

Рапорт працівника поліції не може вважатися належним і допустимим доказом учинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП (20 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 524/5741/16-а, адміністративне провадження N К/9901/33786/18);

Інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі № 524/9827/16-а);

Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17)

Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви (п. 7 розділу  X  «Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП» Інструкції) та ін.

 

Матеріал по темі: «Алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок притягнення до відповідальності та алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння)

• Встановити законність та підставність зупинення транспортного засобу;
• Стан сп`яніння водія встановлюється за наявністю відповідних ознак, шляхом огляду правопорушника, який проводить поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, які повинні мати, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, згідно Інструкції  - у разі незгоди водія на сам факт застосування спеціального технічного засобу або незгоди з його результатами, у поліцейського виникає обов`язок у двогодинний строк доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду;
• Акт огляду на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння вручається особі, щодо якої проводився цей огляд;
• Відповідальність за ст. 130 КУпАП настає за:

а) відмову водія від проведення огляду (ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності);

б) керування ТЗ у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

З урахуванням вказаного, алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП , вважається наступним:

• Встановити підстави зупинки ТЗ;
• В разі наявності ознак алкогольного/наркотичного сп’яніння, не відмовлятися від огляду поліцейським на місті зупинки, при цьому необхідно зафіксувати сертифікат та діючу повірку на прибор огляду (в противному випадку в суді необхідно доводити відсутність доказів: 1) управління/зупинки водія працівники поліції; 2) проведення огляду на стан сп`яніння; 3) фіксування відмова особи від проходження огляду на стан сп`яніння і т.і.);
• Якщо водій не згоден з результатами огляду, поліцейський зобов’язаний доставити водія до відповідного закладу для проведення медичного огляду;
• Отримати всі необхідні документи щодо процедури огляду та зупинки ТЗ;
• Звернутися до адвоката для отримання відповідних консультацій та представництва Ваших інтересів в суді.

 

Матеріал по темі: «За кермом авто в нетверезому стані без доказів керування»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

За кермом авто в нетверезому стані без доказів керування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Знаходження за кермом авто особи в нетверезому стані без доказів керування

Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані навіть з увімкнутим  двигуном

Керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Згідно абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз`яснено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли водій почав рухатись.

Так, 20.02.2019 року Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рамках справи №404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна (див. наприклад, рішення Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2022 р. у справі №205/5986/21).

У відповідності до п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

ВИСНОВОК: З урахуванням вищевказаного, якщо в матеріалах адміністративної справи відсутні належні та допустимі докази керування транспортним засобом «правопорушником», то це само по собі унеможливлює притягнення особи до відповідальності, оскільки відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП.

 

Матеріал по темі: «Огляд водія на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння»

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Огляд водія на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння

 

Порядок проведення огляду та/або відмова водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння

Згідно п.2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

(!!!) Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

В свою чергу, п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачає, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, судам слід враховувати, що відповідальність за ст.130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника, який проводить згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів.

Інструкція «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затверджена наказом МВС та МОЗ від 09.11.2015 р.  № 1452/735 (надалі – «Інструкція) визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – стан сп’яніння), та оформлення результатів такого огляду.

П. 2. Розділу I «Загальні положення» встановлює, що огляду на стан сп’яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп’яніння є:

• запах алкоголю з порожнини рота;
• порушення координації рухів;
• порушення мови;
• виражене тремтіння пальців рук;
• різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
• поведінка, що не відповідає обстановці.

Ознаками наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:

• наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);
• звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;
• сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;
• почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Огляд на стан сп’яніння проводиться:

• поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом;

• лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення.

(!!!) Слід враховувати, що поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп’яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп’яніння.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Щодо процесуального алгоритму огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

За змістом ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я (ч. 3 ст. 266 КУпАП).

При цьому, диспозиція ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за «відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння».

Таким чином, за буквальним змістом ст. 266 КУпАП, встановленим порядком огляду водія на стан алкогольного сп`яніння є пропозиція поліцейського пройти огляд з використанням спеціальних технічних засобів.

ВАЖЛИВО: Лише у випадку незгоди водія на сам факт застосування спеціального технічного засобу або незгоди з його результатами, у поліцейського виникає обов`язок у двогодинний строк доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду.

При цьому, закон оперує правовими категоріями «відмова від огляду» та «незгода (на застосування спеціального технічного засобу або з його результатами)», які є різними видами вольових актів та тягнуть різні правові наслідки.

Відмова водія від огляду на стан сп’яніння

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Згідно абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз`яснено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

(!!!) Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

 

Матеріал по темі: «Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Загальні положення про правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

(!!!) Але для того щоб поліцейський виявив та задокументував вказане правопорушення транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в противному випадку протиправність зупинки може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

У відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зазначених справах, протокол про адміністративне правопорушення складається за порушення 1) п.2.5 (водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) та 2) п.п. «а» п.2.9 (керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) Правил дорожнього руху.

Отже, для настання адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно встановити 1) факт керування особою транспортним засобом та 2) відмова особи пройти медичний огляд з метою встановлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або 3) перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Правом складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 року №1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 та відповідно до положень ст.255 КУпАП складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП, віднесено до компетенції органів внутрішніх справ (Національної поліції), які на виконання вимог ст.256 КУпАП, повинні перевірити та зазначити в протоколі відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно роз`яснень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2003 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року №18, судам при розгляді справ необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247 і 280 КУпАП.

Адміністративне стягнення за ст. 130 КУпАП

1)  Частина 1 статті 130 КУпАП – штраф 17 000 грн. та позбавлення прав строком на 1 рік.

2)  Частина 2 статті 130 КУпАП – штраф 34 000 грн. та позбавлення прав строком на 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк 10 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (за повторне порушення протягом року).

3)  Частина 3 статті 130 КУпАП – штраф 51 000 грн. та позбавлення прав строком на 10 років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк 15 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника (якщо особа двічі протягом року притягувалась до відповідальності).

4)    Частина 4 ст.130 КУПАП – штраф 34 000 грн. або адміністративний арешт на строк п’ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки

В разі визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повернення прав можливе тільки після закінчення одного  року, причому водієві необхідно буде повторно здавати іспит на знання правил дорожнього руху.

Разом з цим, сам протокол про адміністративне правопорушення не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви.

(!!!) Водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Також, відбувається тимчасове затримання транспортного засобу, яке проводиться поліцейським відповідно до Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм учинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою статті 130 КУпАП.

 

Матеріал по темі: «Правомірність оскарження акту огляду на стан алкогольного сп`ягніння»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов