Тимчасове переоформлення авто на підприємство орендатора

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язковість наявності тимчасового реєстраційного талону на орендований транспортний засіб 

10 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/24642/15, адміністративне провадження № К/9901/40810/18 (ЄДРСРУ № 90349462) досліджував питання щодо обов’язковості наявності  тимчасового реєстраційного талону на орендований транспортний засіб.

Суть справи: автомобілі були орендовані у фізичних осіб згідно з договорами оренди транспортного засобу, однак технічних паспортів переоформлених на підприємство орендатора до перевірки надано не було.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1. ст. 163 ПК України).

У відповідності до п. 164.1. ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Загальний оподатковуваний дохід є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Положеннями підп. 164.1.2. п. 164.1. ст. 164 ПК України встановлено, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Згідно абз. «а», «г» підп. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.  165 цього Кодексу) у вигляді: вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до підп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

За ст. 138 ПК України установлено, що витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Водночас, нормами Правил дорожньої реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМУ від 07  серпня 1998 року №  1388 (далі - Правила №  1388) передбачено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

ВИСНОВОК: Отже, оскільки наявність тимчасового реєстраційного талону не є обов`язковою нормою відповідно до Правил №  1388, Верховний суд вважає, що витрати понесені платником податків на оренду транспортних засобів пов`язані із господарською діяльністю останнього, відтак, відсутні підстави для віднесення витрат на оренду транспортних засобів та на паливно-мастильних матеріалів до додаткового блага.

Право судді у відставці на придбання, зберігання і носіння зброї

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус судді дає право його носієві на придбання, зберігання і носіння пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями

10 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 817/1430/18, адміністративне провадження №К/9901/1497/19 (ЄДРСРУ № 90329344) досліджував питання щодо права судді у відставці на придбання, зберігання і носіння зброї.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Згідно з статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії недоторканості судді визначені статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №  1402-VIII суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Пунктом 10 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII передбачено, що незалежність судді забезпечується визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 5 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 №  3781-XII одним із видів забезпечення безпеки є видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.

Частиною п`ятою статті 116 Закону №1402-VIII передбачено, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії  недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Зміст вимог Положення №576 та Інструкції №622 дає підстави для висновку, що обіг вогнепальної зброї, припасів до неї, холодної зброї, а також пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), є обмеженим. Право на виготовлення, придбання, зберігання, носіння указаних предметів реалізується особами за умови отримання дозволу, строк дії якого становить три роки.

Аналіз положень пунктів 5.1, 12.5 Інструкції №622 дає підстави для висновку, що право особи на зберігання і носіння пристроїв законодавством ставиться в залежність від наявності у неї певного статусу, з яким закон прямо пов`язує можливість (право) зберігання і носіння пристроїв чи вогнепальної зброї. Втрата особою статусу, що давав їй право на зберігання і носіння зброї, або позбавлення осіб, наділених таким статусом, права на зберігання і носіння пристроїв, є підставою для анулювання дозволу.

У контексті викладеного Верховний Суд зазначає, що Конституцією України гарантується незалежність і недоторканність суддів, складовими яких є, зокрема, безпека суддів та охорона приміщень судів.

Видом спеціальних заходів забезпечення безпеки суддів є видача (одержання) суддям зброї (стаття 5 Закону №3781-XII).

Отже, статус судді дає право його носієві на придбання, зберігання і носіння пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями.

Особливістю статусу судді є те, що вказаний статус - звання судді - зберігається за суддею при виході його у відставку. Разом із збереженням указаного статусу за суддею у відставці зберігаються гарантії його недоторканності, установлені для судді до його виходу у відставку.

Таким чином, усі засоби, визначені законом для забезпечення особистої безпеки судді, у тому числі на зберігання та носіння спецзасобу травматичної дії, розповсюджуються і на суддю у відставці.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі № 620/1787/19 (ЄДРСРУ № 89977274).

Оплата представницьких послуг іноземних партнерів – додаткове благо?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)?

07 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1071/17, касаційне провадження №К/9901/41748/18 (ЄДРСРУ № 90300061) досліджував питання: «Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)»?

Суть справи: Суд першої інстанції виходив з того, що послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори (угоди). Позивач був зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ, оскільки вважається податковим агентом зазначених осіб.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що витрати позивача   на оплату вартості проживання запрошених осіб-представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто витрати здійснені в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю.

Так, фізичні особи по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано виключно на договірних засадах. Такі особи є представниками підприємств покупців та постачальників позивача та відвідували підприємство виконуючи свої трудові обов`язки шляхом представлення інтересів своїх підприємств-роботодавців.

Зазначені особи не здійснювали   іншої   діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу,   в тому числі визначеного нормами   Податкового кодексу України.

Слід відмітити, що оплата представницьких послуг здійснена платником у безготівковій формі, а також те, що оплата здійснювалась позивачем шляхом сплати коштів на рахунки суб`єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені відповідачем в акті перевірки.

З`ясувавши вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно віднесено оплачені позивачем послуги готелів, вартості квитків, харчування до таких, що надані фізичним особам-нерезидентам як додаткове благо.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті  14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Матеріал по темі: «Витрати на службові відрядження працівників»

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47   пункту 14.1   статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами     розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до підпункту 164.2.17   пункту   164.2   статті   164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених     статтею 165 цього Кодексу) зокрема у вигляді:

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

За приписами підпункту 170.10.1 пункту 170.10   статті 170 Податкового кодексу України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (підпункт 170.10.3  пункту 170.10  статті 170 Податкового кодексу України).

У відповідності до абзацу "а" пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до   підпункту "а" пункту 176.2 статті   176 Податкового кодексу України     особи, які відповідно до цього Кодексу   мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

ВИСНОВОК: За таких обставин, контролюючим органом безпідставно віднесено послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків до додаткових благ фізичних осіб-нерезидентів, оскільки, такі витрати пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага.

P.s. Витрати на паливо, яке видавалось працівниками для власних транспортних засобів, які використовувались для виконання їх службових обов`язків, є витратами, які пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, а тому відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/583/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 826/5591/15.

Матеріал по темі: «Грошові кошти, які отримані працівником від роботодавця на відрядження або під звіт»

Теги: оподатковуваний дохід, податковий агент, гроші на відрядження, кошти під звіт, податкова перевірка, витрати підприємства, судова практика, Адвокат Морозов

Оприлюднений вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах

07 липня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 2а-5134/11/1370, адміністративне провадження № К/9901/7320/20 (ЄДРСРУ № 90264341) досліджував питання щодо наявності оприлюдненого в ЄДРСРУ обвинувального вироку суду, як нововиявленої обставини у податкових спорах.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у рішенні, що переглядається.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28)».

Аналогічна правова позиція стосовно того, що обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами, а також факт неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами містяться у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа № 147/325/13-ц, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 363/2936/15-ц, та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року справа № 454/3003/14-ц.

Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі особі слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї заявникові на час розгляду справи.

Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами встановлені статтею 361 КАС України, згідно з частиною першою якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою цієї статті не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За своїм змістом нововиявленими обставинами є фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Істотними обставинами є фактичні дані (явища, події, факти або сукупність умов), що в установленому порядку спростовують факти, які були покладено в основу судового рішення. Тобто, це обставини, які впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.

Водночас нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

Отже, умовами для перегляду рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами є істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення таких після прийняття рішення зі спору.

Не відносяться до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що нововиявленими є обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.

У справах №   826/19414/14, №855/215/19, №750/5555/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що у судове рішення, яким змінено правову позицію (справа № 127/2-а-4944/11, №750/5555/15-а) або рішення суду, яким встановлені обставини у іншій справі і яке вже існувало на час вирішення спору (№ 826/19414/14, №855/215/19) не є нововиявленими.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 зі справи № 454/3003/14-ц (ЄДРСРУ №  72378039) зазначено: «Отже, неподання стороною або особою, яка бере участь у справі доказу про який їй було відомо, та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами».

Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а) та ін.

ВИСНОВОК: Таким чином вирок суду, оприлюднений в ЄДРСРУ, відносно обставин щодо фіктивності контрагента платника податків на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій міг бути відомий податковому органу, який в свою чергу мав можливість надати це рішення суду, а отже вказане не є нововиявленою обставиною.

Матеріал по темі: «Обвинувальний вирок суду, як нововиявлена обставина у податкових спорах»

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Вимоги та обґрунтування касаційної скарги (КАС України)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Для прийняття касаційної скарги до провадження скаржнику не достатньо зацитувати суперечливі висновки Верховного суду

07 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/5868/19, адміністративне провадження №К/9901/7620/20 (ЄДРСРУ № 90264346) досліджува впитання щодо необхідних умов для прийняття касаційної скарги до судового провадження.

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Укладення договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником (адвокатом)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом

09 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/15943/17, адміністративне провадження № К/9901/18104/19 (ЄДРСРУ № 90300211) досліджував питання щодо укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом.

Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII) Конституцію України було доповнено статтею 131-2. Відповідно до цієї статті для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України з дня набрання чинності Законом №1401-VIII представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

За приписами статті 7 Закону №5076-VI несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність.

Отже, надання правової допомоги, зокрема, здійснення представництва інтересів юридичної особи в судах особою, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, здійснюється відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та процесуальних законів (кодексів). При цьому, чинне законодавство України не містить будь-яких заборон для адвокатів щодо форм реалізації їх права на працю, зокрема,  заборони працювати за трудовим договором. З цього випливає, що адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першій   статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону №5076-VI).

За приписами підпункту 14.1.226 пункту 14 статті 14 ПК України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Наведене вище визначення поняття «самозайнятої особи» не виключає можливості працевлаштування такої особи за трудовим договором, як і отримання нею заробітної плати, оскільки чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі нормативні акти Ради адвокатів України, не містять будь-яких інших заборон для реалізації адвокатом права на працю.

Більш того, згідно з роз`ясненням Ради адвокатів України від 16 листопада 2017 року №254 щодо можливості представництва юридичної особи адвокатом, який працює в ній за трудовим договором, адвокат може представляти юридичну особу, якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу.

ВИСНОВОК: Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». 

Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України.

Остановка судебного процесса