Зміна способу бюджетного відшкодування податку на додану вартість

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна способу виконання судового рішення в адміністративній справі в частині бюджетного відшкодування.

06 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3655/16, адміністративне провадження №К/9901/40373/18 (ЄДРСРУ № 78391633) досліджував питання щодо зміни способу виконання судового рішення в адміністративній справі в частині бюджетного відшкодування.

Суд вказав, що з 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким внесено зміни, зокрема, до статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Вказаним законом змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування, який вже не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Так, згідно з підпунктом 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України, формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Порядок узгодження зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування закріплений в пункті 200.12 статті 200 ПК України.

Так, відповідно до підпункту «а» пункту 200.12 статті 200 ПК України, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки

У випадках, передбачених підпунктами "а", "г" і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (п. 200.13 ст. 200 ПК України).

При цьому, пунктами 52 та 56 підрозділу 2 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, якими цей підрозділ був доповнений Законом № 1797, визначено, що до 10 січня 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний на підставі реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування платникам податку, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року, сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження.

Формування, ведення, бюджетне відшкодування та офіційне публікування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

До 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок), який набрав чинності 01 квітня 2017 року.

Вказаною Постановою передбачено, що до набрання чинності Порядком, бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з пунктом 52 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, здійснюється у порядку, що діяв до 01 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 Порядку податковий орган вносить до Реєстру, зокрема, такі дані:

- дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, узгоджену за результатами оскарження;

- суму узгодженого податковим органом бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження.

Згідно з пунктом 6 Порядку, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі податкового органу на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

ВАЖЛИВО: Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду податковий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку (абзац 2 пункту 7 Порядку).

Пунктом 12 Порядку передбачено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

При цьому, органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у зв'язку з набранням чинності Порядком, з 01 квітня 2017 року втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2016 № 68, який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними податковими органами податкових декларацій з податку на додану вартість або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість, передбачених абзацом четвертим пункту 50.1 статті 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

(!!!) Таким чином, Реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які діяли як до 01 квітня 2017 року, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення, зокрема, внесення інформації про узгоджену суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків, саме контролюючими органами.

При цьому, у разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку № 68, який діяв до 01 квітня 2017 року, відповідна інформація мала бути включена у сформований до 10 січня 2017 року єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Бюджетне відшкодування за такими заявами до 01 квітня 2017 року мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України.

ВАЖЛИВО: Водночас, з 01 квітня 2017 передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення податковим органом в Реєстрі інформації про її узгодження.

Таким чином, після набрання чинності Порядком, тобто з 01 квітня 2017 року, контролюючий орган зобов'язаний внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку, задля забезпечення доступу органу Казначейства до таких сум податкового органу для перерахування на рахунки платника податку.

В даній справі судове рішення виконано не було. Відповідачем не складено ані висновок про суму бюджетного відшкодування для його надання органу Держказначейства (до 01 квітня 2017 року), ані внесені дані до Реєстру щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку (з 01 квітня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 263 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття судових рішень) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

ВИСНОВОК: Враховуючи ті обставини, що за період тривалої бездіяльності відповідача виконати рішення суду у вказаний у ньому спосіб стало неможливим у зв'язку зі змінами у порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність визначених у статті 263 КАС України підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 (справа №822/1877/16, провадження №К/9901/3530/17. Правова позиція щодо аналогічного питання викладена також у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №822/2703/17.

Про «нікчемність» правочинів та «фіктивність» контрагентів у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

04 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду  в рамках справи № 813/2230/13-а, адміністративне провадження №К/9901/28484/18 (ЄДРСРУ № 78325837) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно того, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

Так, 20 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 805/10886/13-а, адміністративне провадження №К/9901/1424/18 (ЄДРСРУ № 72863889)  викладено правову позицію, яка зводиться до наступного.

(!!!) Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.   Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність » .

Враховуючи зазначене суд чітко констатував, що інший підхід потенційно буде виключно зловживанням, тобто надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є неправильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, 07 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0870/4806/12, адміністративне провадження №К/9901/5850/18 (ЄДРСРУ № 75757107) чітко зазначив, що наявність податкової інформації про «фіктивність» контрагентів є неприйнятною оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.

ВИСНОВОК: Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок, а визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції фіскального органу.

Теги: нікчемний правочин, фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы, акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості отримання ліцензій на роздрібну торгівлю алкоголем та тютюном

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність за торгівлю алкоголем/тютюном без ліцензії та за цінами нижче за мінімальні.

04 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/2208/18, адміністративне провадження №К/9901/63511/18, №К/9901/64107/18 (ЄДРСРУ № 78326538) досліджував питання щодо особливостей отримання ліцензій на роздрібну торгівлю алкоголем та тютюном.

Суть справи: Платник податків доводить протиправність дій податкового органу щодо видачі ліцензій із зазначенням в них строку дії пізніше ніж було прийнято рішення про видачу ліцензії, а  податковий орган доводить наявність повноважень на проведення фактичної перевірки та правомірність своїх дій при здійсненні видачі ліцензії з терміном дії не з моменту прийняття.

Щодо здійснення торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без ліцензії

За змістом статті 15 Закону 481/95-BP роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Системний аналіз окремих положень статті 15 Закону 481/95-BP дозволяє прийти до висновку, що законодавець встановлює обов'язок отримувати ліцензію на кожний окремий вид діяльності - окремо на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, та окремо на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 493 (далі - Порядок № 493).

Згідно з пунктами 23, 25 Порядку № 493 роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

(!!!) Відповідальність за вказані порушення встановлена статтею 17 Закону №481/95-ВР, у вигляді застосування фінансових санкцій у розмірі 200% вартості товарів, але не менше 17  000 грн.

З урахуванням самостійного зазначення податковим органом в ліцензіях кінцевої дати дії та положень Цивільного кодексу України, склад правопорушення наявний у зв'язку із здійсненням реалізації товару, починаючи з наступного дня.

Тобто, прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

Щодо внесення даних в офіційні документи ліцензії про початок терміну їх дії не з моменту закінчення строку дії попередніх ліцензій

Суд вказує, що  з огляду на принцип обачності платника податків, а також обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати діяльність з продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів виключно за наявності ліцензії, встановлення вказаних обставин не спростовує наявності складу правопорушення.

Водночас Верховний Суд погоджується, що податковий орган, приймаючи рішення про видачу ліцензії, хоча і діяв в межах наданих йому строків, проте мав всі можливості для встановлення іншого строку її дії, який би був більш сприятливим для платника податків, адже рішення про надання ліцензій прийнято податковим органом ще раніше.

Реалізація дискреційних повноважень податкового органу не повинна створювати штучних перешкод для здійснення законної діяльності суб'єкта господарювання, що спростовує доводи касаційної скарги податкового органу у цій частині.

Щодо зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру

Вказаний склад правопорушення визначено приписами окремих частин статті 15 Закону №  481/95-ВР, за змістом яких зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» під роздрібною торгівлею розуміє діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування; а місцем торгівлі визначає місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20кв.м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

В даній справі під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції встановлено, що магазин, який належить Підприємцю, є місцем реалізації, а не місцем зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оскільки в ньому безпосередньо здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами, що не підпадає під ознаки місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тому не потребує внесення до Єдиного реєстру.

Суд вказує, що відсутність ліцензій сама по собі жодним чином не доводить факту зберігання товару у магазині у зазначений період часу, відтак, спірне рішення підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішеннях від 12 квітня 2018 року у справі № 2а-2234/10/0770, від 12 червня 2018 року у справі №  813/3034/17

Щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої

Розмір мінімальних оптово-відпускних та роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних та роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (далі - Постанова  №  957).

Відповідно до вимог Постанови №  957, в редакції чинній на дату проведення перевірки, мінімальні роздрібні ціни під час реалізації (продажу) горілки та лікеро-горілчаних виробів визначаються як добуток відповідних затверджених мінімальних цін, міцності за об'ємом (у відсотках) і місткості тари (у літрах), поділений на 100 відсотків.

Відповідно до положень абзацу чотирнадцятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10  000 гривень.

Теги: податкові спори, оскарження податкових рішень, ліцензія на алкоголь, термін дії ліцензії, роздрібна торгівля алкоголем, тютюн, табак, місце зберігання алкоголю, єдиний реєстр, судова практика, Адвокат Морозов

Зупинення реєстрації податкової накладної: наслідки та межі відповідальності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Критерії реалізації повноважень контролюючого органу при відмові у реєстрації податкової накладної. Господарські санкції з боку контрагентів.

04 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 821/1173/17,  адміністративне провадження №К/9901/62719/18 (ЄДРСРУ № 78326524) досліджував питання щодо реалізації повноважень контролюючого органу при відмові у реєстрації податкової накладної.

Суть справи: контролюючий орган посилаючись на пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567 (далі - Наказ    №    567) відтворює окремі норми зазначених нормативно-правових актів та доводить наявність відповідних повноважень для відмови у здійсненні реєстрації податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №  1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок № 1246, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами дванадцятим Порядку №  1246 передбачено здійснення в автоматичному режимі розшифрування та проведення перевірки поданих податкових накладних, серед іншого, на відповідність критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу

(!!!) За результатами перевірок, визначених пунктом дванадцятим Порядку № 1246, податковим органом формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Така квитанція надсилається платнику податку в автоматичному режимі (в електронному вигляді у текстовому форматі) протягом операційного дня і є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Положення підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначають, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної  б)    визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Критерії оцінки, Перелік документів).

Пунктом шостим Критеріїв оцінки визначено два критерії для проведення Моніторингу податкової накладної, при цьому за змістом пункту першого Переліку документів для кожного із критеріїв законодавцем визначено специфічний (окремий) перелік документів, які платник податків може подати податковому органу для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку документів, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", «Про електронні документи та електронний документообіг" та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Порядок прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної або відмову у такій реєстрації, у періоді, протягом якого реалізовувалися спірні правовідносини, було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №    190 "Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації" (далі - Постанова №  190).

Пунктом другим Постанови №190 визначено підстави для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, зокрема, ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

Абзацом сьомим пункту 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України платнику податків надано можливість оскаржити Рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних в адміністративному або судовому порядку.

Між тим суд вказує, що єдиним доводом касаційної скарги є те, що відповідно до чинного законодавства у податкового органу наявні повноваження на здійснення моніторингу податкових накладних, зупинення їх реєстрації та прийняття подальшого рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

ВАЖЛИВО: Виходячи із системного тлумачення норм права, наведених вище, Суд вважає що наявність повноважень - це одна з обставин, які входять до предмета доказування у справах цієї категорії, але не єдина. Надання податковому органу відповідних повноважень - це лише передумова подальшої реалізації його управлінських функцій, результатом реалізації чого, у цій справі, є прийняття рішення, законність якого обґрунтовано перевірена судами попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено безпідставність зупинення реєстрації податкової накладної як передумови прийняття відповідного рішення Комісії, адже у квитанції №  1 не вказано ані конкретного критерію (відповідного підпункту пункту шостого) оцінки ступеня ризику, ані конкретного переліку документів, вичерпний перелік яких встановлений Наказом №  567. Натомість платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Тобто, податковим органом у Рішенні не наведено жодної конкретної інформації щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

ВИСНОВОК:  Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

P.s. Відповідно до правової позиції висловленій Верховним судом в постанові від 12 березня 2018 року в рамках справи № 918/216/17 (ЄДРСРУ № 72645158) вбачається, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов'язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Разом з тим Суд враховує, що відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Тобто, неналежне виконання умов Договору пов'язаних із здійсненням реєстрації податкової накладної - не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ст. 218, ч. 1 ст. 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Аналогічний правовий висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 р. по справі № 908/3565/16.

P.s.s. Необхідно також вказати, що застосування способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача зареєструвати подані позивачем податкові накладні в ЄРПН не є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів та відповідає завданням адміністративного судочинства.

Аналогічний підхід щодо обрання способу захисту порушеного права застосовано Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 р. по справі № 825/849/17 та від 06.03.2018 р. по справі № 826/4475/16.

Теги: реєстрація податкової накладної, відмова в реєстрації, штрафні санкції, зупинення реєстрації податкової накладної, ЄРПН, реєстр податкових накладних, судова практика, Адвокат Морозов

Порушення режиму «транзит» - триваюче правопорушення – штраф 8500 грн.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання ТЗ, що перебуває в режимі транзиту (обов'язок вивезення ТЗ за межі митної території протягом 10-денного строку) є триваючим правопорушенням.

4 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 448/1715/16-а, адміністративне провадження №К/9901/16366/18 (ЄДРСРУ № 78326384) досліджував питання щодо визначення триваючим адміністративним правопорушенням - порушення автомобілем на іноземній реєстрації режиму транзиту, а також строки накладення стягнення за вказане правопорушення.

Суть справи: Постановою про порушення митних правил констатовано, що фізична особа не доставив  транспортний засіб до митного органу призначення, перевищив встановлений статтею 95 Митного кодексу України строк доставки транспортних засобів, що перебувають під митним контролем до митного органу призначення терміном більше ніж на 10 діб.

З урахуванням зазначеного позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на суму 8500 грн, згідно оскаржуваної постанови в справі про порушення митних правил

Позиція Верховного суду зводиться до наступного.

З аналізу частини першої ст. 467 Митного кодексу України, вбачається, що перелік триваючих правопорушень не є вичерпним.

Митний кодекс України не містить визначення поняття триваючого правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, що пов'язані з тривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, припиняються або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Дуже часто ці правопорушення є наслідками протиправної бездіяльності.

Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують Закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з певної протиправної дії або бездіяльності та проявляється в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.

Діяння (бездіяльність) позивача щодо не вивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер.

Використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території, протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, приймаючи оскаржувану постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил накладене відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 Митного кодексу України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

(!!!) Необхідно підкреслити, що саме по собі перебування автомобіля на території СТО та проведення ремонту не може бути підставою для незастосування до позивача заходів адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене ч. 3 ст. 470 МК України.

Так, правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 460 МК України за відсутності доказів здійснення ремонту у зв'язку з настанням аварії чи дії обставин непереборної сили, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 342/355/17 (ЄДРСРУ № 76221720).

У вказаному судовому рішенні зазначено, що такі факти як вихід із ладу транспортного засобу та його подальший ремонт не можуть бути прирівняні до аварії або обставин непереборної сили. Доказів того, що такий ремонт був здійснений у зв'язку із обставинами аварії або дії обставин непереборної сили позивачем у судовому процесі надано не було.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 307/3500/16-а (ЄДРСРУ № 76246272)  міститься висновок про те, що підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, окрім підтвердження обставин аварії/непереборної сили відповідними документами, є повідомлення митного органу про обставини події, місцезнаходження транспортного засобу, а також надання інформації, яка надає можливість ідентифікувати такий транспортний засіб.

Відповідно до встановлених вимог технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, автомобільних транспортних засобів і товарів, що переміщуються митний контроль у пунктах пропуску здійснюється шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до законодавства надаються митним органам під час переміщення автомобільних транспортних засобів і товарів через митний кордон України, митний огляд (огляд та переогляд автомобільних транспортних засобів і товарів, огляд та переогляд ручної поклажі та багажу, особистий огляд громадян), усне опитування громадян; облік автомобільних транспортних засобів і товарів.

Отже, невивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі митної території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого приписами МК України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення Закону, як наслідок, відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер.

ВИСНОВОК: Правопорушення, передбачене статтею 470 Митного кодексу України відноситься до триваючих правопорушень, а відтак накладення митним органом адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є правомірним.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 607/12366/15-а, адміністративне провадження №К/9901/6485/18 (ЄДРСРУ № 75775121).

Теги: автомобіль на іноземних номерах, митний режим транзит, порушення митних правил, авто з Європи, строки транзиту автомобіля, триваюче правопорушення,  митний кодекс, орган доходів та зборів, штраф за порушення митних правил, судова практика, Адвокат Морозов

Податкова вимога та опис майна у податкову заставу неплатоспроможного банку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: податкова вимога на адресу неплатоспроможного банку та прийняття рішення про опис його майна у податкову заставу не свідчить про стягнення податкового боргу.

04 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 813/4158/16,  адміністративне провадження №К/9901/52624/18 (ЄДРСРУ № 78329892) досліджував питання щодо стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Суд вказав, що відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковою заставою є спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

За правилами пункту 8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

ВАЖЛИВО: Отже, для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 36 цього Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

(!!!) Утім, скерування на адресу банку податкової вимоги та прийняття рішення про опис його майна у податкову заставу не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу. Такі дії відповідача лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об'єктивно передують процесу погашення податкових зобов'язань або стягненню податкового боргу.

ВИСНОВОК: Сама собою обставина прийняття податкової вимоги або рішення про опис майна у податкову заставу не порушує приписів підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.

Наведене відповідає правовій позиції, сформованій Верховним Судом в аналогічній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, та викладеній в постанові від 21 вересня 2018 року (справа №808/3046/16).

Відокремлений підрозділ (філія), як суб’єкт сплати єдиного внеску

Адвокат Морозов (судовий захист)

За яких умов відокремлений підрозділ - філія несе відповідальність за невиконання  обов’язку щодо сплати єдиного внеску?

Відповідно до листа ДФС від 02.02.2016 за №95/6/06-30-15-03-20 щодо подання податкової звітності структурним підрозділом вбачається, що відокремлені підрозділи (філії) юридичної особи не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого положення.

Відомості про філії юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відокремлені підрозділи не можуть бути зареєстровані як платники ПДВ, оскільки не підпадають під визначення особи платника ПДВ.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної»  від 22.09.2014 N 957 (далі - Порядок N 957), якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють постачання товарів/послуг та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі структурні підрозділи, може делегувати філії або структурному підрозділу право складання податкових накладних.

Для цього платник податку повинен кожній філії та кожному структурному підрозділу присвоїти окремий цифровий номер, про що має письмово повідомити контролюючий орган за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість.

При складанні податкової накладної філією чи іншим структурним підрозділом платника податку в графі «Продавець» податкової накладної зазначаються найменування головного підприємства, зареєстрованого як платник податку, що визначено статутними документами, та найменування такої філії (структурного підрозділу).

Відповідно до п.10 розділу ІІ «Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, відокремлені підрозділи  обліковуються як страхувальники з урахуванням таких особливостей:

- у разі отримання повідомлення від державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру про створення відокремленого підрозділу юридичної особи такий новостворений підрозділ обліковується з приміткою «Неплатник»;

- у разі прийняття юридичною особою рішення про виділення відокремленого підрозділу на окремий баланс та перехід до самостійного ведення ним розрахунків із застрахованими особами юридична особа повідомляє про це в десятиденний строк з дня прийняття такого рішення фіскальний орган за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. У зазначеному випадку на підставі такого повідомлення юридичної особи відокремлений підрозділ обліковується як платник єдиного внеску;

- якщо юридичною особою прийнято рішення про реорганізацію відокремленого підрозділу - страхувальника в такий підрозділ, який не має обов'язків чи повноважень щодо ведення окремого балансу та самостійного ведення ним розрахунків із застрахованими особами, юридична особа повідомляє про це в десятиденний строк з дня прийняття такого рішення фіскальний орган за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У цьому випадку за умови відсутності заборгованості на підставі такого повідомлення юридичної особи відокремлений підрозділ обліковується з приміткою "Неплатник";

- наявність у відокремленого підрозділу окремого балансу, самостійного ведення розрахунків з оплати праці із застрахованими особами може бути встановлена фіскальним органом під час проведення перевірки платника єдиного внеску, при опрацюванні його звітності.

Аналізуючи склад адміністративного правопорушення суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз статей 9, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зазначили, що відсутність складу правопорушення, унеможливлює притягнення особи до відповідальності

Так, судами попередніх інстанцій підтверджено, що фінансова залежність філії, доводить обмеженість право дієздатності цього відокремленого підрозділу, внаслідок чого її начальник може бути відповідальним за невиплату обов`язкових платежів лише за умови наявності достатніх коштів на рахунку філії, отриманих від головного підприємства, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (За частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність настає за дії, передбачені частиною третьою або четвертою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тобто за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі, що не перевищує трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 3) та у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 4)).

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що Філія не є суб'єктом господарювання за положеннями Господарського кодексу України, організаційно-правовий статус Філії обмежений виключно повноваженнями структурного підрозділу.

У межах спірних правовідносин Філія має статус платника єдиного внеску за певних умов, проте має місце невідповідність між господарською компетенцією Філії (її відсутності) та обов'язків платника єдиного внеску, що унеможливлює притягнення до адміністративної відповідальності начальника Філії за загальними правилами, а потребує врахування наявних особливостей (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 526/2698/15-а, адміністративне провадження №К/9901/14522/18 (ЄДРСРУ № 78329848).