ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ

Адвокат Морозов (судовий захист)

ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ: (нульова декларація) або оподаткування непідтвердженого доходу 

Слово амністія походить від грецького слова αμνηστια — прощення. Це повне або часткове (заміна м’якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. 

Однак цілями та завданнями «податкової амністії» є лише легалізація непідтверджених доходів з відповідним застереженням - якщо вони не були отримані злочинним шляхом. 

Відступаючи від основної теми та роблячи екскурс в історію необхідно вказати, що в Україні вже була запроваджена податкова амністія у формі «податкового компромісу» на підставі Закону України № 63­VIII від 25.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу». 

Податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, тобто де-факто з визнанням вини платника податку у вчинені кримінальних та/або адміністративних правопорушень передбачених ст. 212 Кримінального кодексу України та ст. 1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

На той момент, податковий компроміс позиціонувався не як зобов’язання, а право бізнесу…однак на практиці виявилось, що в подальшому вказане вище «визнання вини платника податку» може трансформуватися в інші правопорушення за які платник буде нести вже виключну кримінальну відповідальність як наприклад: «Підробка документів» (ст. 366 Кримінального кодексу України); «Фіктивне підприємництво» (ст. 205 Кримінального кодексу України); «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (ст. 209 Кримінального кодексу України) та інше.

Отже, фактично перспективна ініціатива податкового компромісу перетворилась у спосіб тиску на бізнес, при чому сам платник податків фактично «доносив на себе»… 

Більше того, 23.05.2016 р. Верховною радою України була інша спроба розглянути Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо податкової амністії та оподаткування непідтвердженого доходу) за № 4713, однак згідно відомостей з сайту Верховної ради України 14.06.2016 р. вказаний законопроект було відкликано… 

Згідно пояснювальної записки до вказаного проекту Закону вбачається, що фактично податкова амністія є суспільним договором між платниками податків і державою для врегулювання відносин між ними та введенням у правове поле тіньових доходів та об’єктів власності, тобто поверненням офшорних капіталів в Україну та наповненням державного бюджету. 

Підставою для прийняття такої норми, на думку ініціаторів законопроекту була недовіра до податкової системи та сильний податковий тиск на платників податків, що спричинили значне приховування їх доходів для ухилення від оподаткування, тому запровадження податкової амністії дозволить платникам після сплати зменшеної суми податку розпочати ведення «чистого податкового обліку» без притягнення їх до юридичної відповідальності за несплату податків. 

Між тим необхідно вказати, що інститут податкової амністії використовується періодично у багатьох цивілізованих країнах, наприклад: Італія (2001, 2009 р.р.), Австралія (2007, 2009 р.р.), США (2009 р.), Греція (2010 р.), Португалія (2010), Іспанія (2012), що сприяє не лише лібералізації оподаткування, але й збільшенню дохідної частини бюджету країни.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вбачається : 

Переваги податкової амністії: 1) виведення капіталу з тіньового сектору економіки та наповнення дохідної частини бюджету; 2) легалізація непідтверджених доходів шляхом сплати частини заборгованості по податках та/або без сплати штрафних санкцій; 3) узгодження правовідносин між платником податків та державою; 

Недоліки: 1) невідомий порядок та механізм підтвердження платником податків, що кошти отримані не злочинним шляхом, а отже це не виключає можливість для останнього стати фігурантом кримінального провадження; 2) одноразовість та одномоментність дії в часі нормативно – правового акту про застосування «податкової амністії»; 

Ризики: незрозумілість критеріїв визначення походження коштів у вигляді непідтвердженого доходу платника податку (одним переваги та пільги іншим кримінальну відповідальність та конфіскацію). 

Висновок: в цілому ініціатива Президента позитивна, однак в наших реаліях з урахуванням неоднорідної судової практики (навіть нового Верховного суду), багатоманітністю нормативно – правових актів (законів, постанов, розпоряджень, наказів, правил, листів, роз’яснень іт.і.), нечіткими та незрозумілими критеріями «непідтвердженого доходу» деякі платники податків можуть опинитися в край невигідному становищі з порушеними провадженнями та кримінальним переслідуванням, однак для інших, вказана ініціатива може призвести для врегулювання правовідносин з Державою та легалізацією (читай – поверненням) тіньових доходів на територію України.

Адвокат Морозов (судовий захист)

https://alibi.dp.ua/

#податковаамністія, #нульовадекларація, #оподаткуваннянепідтвердженогодоходу, #податковийкомпроміс, #тіньовийсектор, #виведеннякапіталу, #кримінальнепровадження, #ухиленнявідсплатиподатків, #фіктивнепідприємництво, #судовапрактика, #АдвокатМорозов

Звільнення від сплати пенсійного збору при придбанні нерухомості вперше

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна: проблематика встановлення факту придбання нерухомого майна вперше.

20 лютого 2018 року в рамках справи № 819/1730/17 (ЄДРСРУ №72365003) та 20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 819/1249/17  (ЄДРСРУ № 72867170) досліджував питання щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна придбанного вперше.

Суд вказав, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ВАЖЛИВО: Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Крім того, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

ВИСНОВОК: Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання в касаційній скарзі на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа № 819/1667/17).

Матеріал по темі: «СТЯГНЕННЯ НАДМІРНО СПЛАЧЕНИХ КОШТІВ З ПФУ ПРИ ПРИДБАННІ ЖИТЛА ВПЕРШЕ»

теги: звільнення від сплати пенсійного збору, пенсійний фонд, придбання житла вперше, реєстр речових прав на нерухоме майно, покупець нерухомості, збір до пенсійного фонду, пенсійний збір, судова практика, Адвокат Морозов

Чи підлягає сплаті судовий збір у справі про порушення митних правил?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про адміністративне правопорушення в тому числі у справі про оскарження постанови про порушення митних правил? 

07.02.2018 року по справі № 826/26926/15-а (ЄДРСРУ № 72089148), 20.02.2018 р. у справі № 165/1698/16-а (ЄДРСРУ № 72364520), 13 березня 2018 року в рамках справи №444/346/17 (ЄДРСРУ № 72696442) та від 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в контексті справ №461/4269/17 (ЄДРСРУ № 72790761) відповів на питання: «Чи підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про адміністративне правопорушення в тому числі у справі про оскарження постанови про порушення митних правил?».

Суд вказав, що статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

(!!!) Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 458 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Матеріал по темі: «ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ: СУДОВИЙ ЗБІР»

Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 Митного кодексу України.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (частина п'ята стаття 529 Митного кодексу України).

ВАЖЛИВО: Встановлені Законом України «Про судовий збір» коло вимог і осіб, які мають такі пільги щодо сплати судового збору, не є вичерпним. Питання справляння судового збору, крім Закону України «Про судовий збір», регулюється іншим законодавством.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

У частині четвертій статті 288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Отже, відповідно до положень статті 529 Митного кодексу України у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду.

На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 цього Закону серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КпАП Закон № 3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

ВИСНОВОК: У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.

Матеріал по темі: «СУДОВИЙ ЗБІР: ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ»

Теги: судовий збір, постанова про порушення митних правил, про адміністративне правопорушення, державне мито, сплата судового збору, оплата судебного сбора, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Останній строк сплати податку припадає на вихідний день? Що робити?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: сплата податків, якщо останній день строку їх сплати припадає на вихідний або святковий день. 

14 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/1867/17, адміністративне провадження № К/9901/2067/17, ЄДРСРУ № 72791164 роз’яснив про наслідки, які настають при сплаті податків, якщо останній день строку сплати припадає на вихідний або святковий день.

Згідно пунктом 49.2 статті 49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. 

Як визначено у статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76) від 16 травня 1972 року, підписаною державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них. 

У відповідності до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. 

За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. 

При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. 

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 ПК України. 

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене за встановлених судами обставин здійснення позивачем сплати податку у перший робочий день після вихідного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недопущення ним порушення правил сплати (перерахування) податку та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності за це.

P.s. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду Україні висловленій 9 червня 2015 року у справі № 21-18а15 де колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов’язання пов’язаний саме із таким робочим днем. 

Аналогічний висновок міститься в ухвалах ВСУ від 24 червня 2014 р. у справі № 21-215а14 та від 1 квітня 2014 року у справі № 21-30а14. 

Матеріал по темі: «ГРАНИЧНІ СТРОКИ СПЛАТИ В ПОДАТКОВОМУ ЗАК-ВІ (СВЯТКОВІ ТА ВИХІДНІ ДНІ)»

Теги: сплата податку, святковий день, вихідний день, крайний срок, кінцевий строк сплати податку, робочий день після вихідного, судова практика, Адвокат Морозов

Початок відліку строку дії договору оренди землі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: початок відліку строку дії договору оренди землі при його пролонгації чи переважному праву продовження оренди.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справ № 702/764/16-ц (ЄДРСРУ № 72727610) та № 388/66/16-ц (ЄДРСРУ № 72269136) зазначили момент з якого починається відлік строку дії договору оренди землі.

Суд вказав, згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16.

ВИСНОВОК: Отже, строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто після державної реєстрації, а не з моменту його укладення.

Теги: оренда землі, пролонгація договору, аренда земли, державна реєстрація договору оренди, земельна ділянка, земельный участок, судебная практика, Адвокат Морозов