Гарантія якості товару придбаного через інтернет-магазин

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: гарантія якості та обов’язок повернення/обмін товару придбаного через інтернет-магазин

06 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/23491/18, провадження № 61-13676св24 (ЄДРСРУ № 123567828) досліджував питання щодо гарантія якості та обов’язок повернення/обмін товару придбаного через інтернет-магазин.

Згідно зі статтею 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Інтернет-магазин - це засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину (стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір, укладений на відстані, - це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку. Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору. У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

(!!!) До договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою-дев`ятою статті 12 цього Закону.

Розрахунковий документ це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну (абзац дев`ятнадцятий статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання документа (електронного документа) або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв`язку з поверненням продукції.

Згідно зі статтею 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що істотний недолік - це недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

(!!!) Для встановлення істотності недоліку товару необхідно наявність таких ознак: виникнення недоліку з вини виробника (продавця, виконавця); неможливість чи недопустимість використання товару за призначенням або повторний прояв недоліку з незалежних від споживача причин після його усунення, а також наявність хоча б однієї з таких ознак: він взагалі не може бути усунений; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Указаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №559/388/17, провадження №61-30670св18, від 14 січня 2021 року у справі №755/11237/17, провадження №61-39639св18, від 26 січня 2022 року у справі №755/5301/16-ц, провадження №61-5129св 21.

Частиною першою статті 679 ЦК України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

У разі коли під час гарантійного строку необхідно визначити причини втрати якості продукції, продавець (виконавець, виробник) зобов`язаний у триденний строк з дня одержання від споживача письмової згоди організувати проведення експертизи продукції (частина четверта статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов`язаний відшкодувати продавцю (виконавцю, підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення експертизи. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право на оскарження висновків експертизи у судовому порядку.

Подібні висновки щодо застосування вищенаведених норм матеріального права містяться у постановах Верховного Суду від 28.10.2020р. у справі №686/8534/17, від 07.07.2021р. у справі №591/2641/20.

Отже, умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві. Залежність настання відповідальності продавця від моменту виникнення недоліків пояснюється тим, що за загальним правилом, встановленим частиною першою статті 668 ЦК України, до моменту передання товару ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару несе продавець. При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризику його випадкового знищення або випадкового пошкодження саме на нього покладається обов`язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару.

Згідно з частиною другою статті 679 ЦК України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

За змістом наведеної правової норми у випадку існування гарантії щодо якості товару обов`язок доведення обставин, що звільняють продавця від відповідальності, покладається на нього.

Визначення поняття гарантії якості товару міститься у частині першій статті 675 ЦК України, якою передбачено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Під гарантією якості товару слід розуміти твердження продавця про відсутність у товарі в момент його передачі або в інший момент, встановлений у договорі, недоліків по якості товару. За загальним правилом, товар повинен відповідати вимогам по якості в момент його передачі від продавця до покупця. Це означає, що наслідки, які встановлені законодавством, зокрема вищенаведеними частиною другою статті 678 ЦК України та частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», при реалізації продавцем неякісної продукції настають у випадку, коли недоліки товару мали місце на час його передання покупцеві, але не були і не могли бути виявлені останнім у момент передання.

Зазначене узгоджується також з положеннями пункту 18 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 506, яким було передбачено, що на гарантійне обслуговування приймається товар за наявності експлуатаційних документів, пломб виробника або виконавця на товарі, якщо це передбачено експлуатаційним документом, відсутності пошкоджень товару, які могли викликати несправність, за умови дотримання вимог експлуатаційного документа щодо правил зберігання, введення в експлуатацію та використання товару за призначенням. У разі виходу товару з ладу з вини споживача (невиконання правил експлуатації), відсутності передбачених експлуатаційними документами пломб, гарантійного талона споживач втрачає право на гарантійне обслуговування.

ВИСНОВОК: Встановлений частиною другою статті 679 ЦК України обов`язок продавця довести факт виникнення недоліків товару після його передання покупцеві (якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару) покладається на нього у випадку, коли такі недоліки не є очевидними, оскільки в такому випадку покупець має можливість виявити ці недоліки і відмовитися від укладення договору або укласти його на інших умовах. Якщо ж покупець, маючи реальну можливість оглянути товар і виявити у ньому очевидні дефекти, не скористався цим правом до передання йому товару, а виявив їх після такого передання, то тягар доведення відповідно до частини першої статті 679 ЦК України покладається на нього.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 07 липня 2021 року у справі №591/2641/20.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Нарахування пені в разі порушення договору купівлі-продажу майнових прав»
 

 

 

 

Теги: інтернет, он-лайн покупки, придбання товару через інтернет, інтернет-магазин, захист прав споживачі, повернення, обмін товару, фіскальний чек, експертиза, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Розповсюдження чужого фото у соціальній мережі в Інтернеті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розповсюдження чужого фото у соціальних мережах «Facebook», «Instagram» та ін. без отримання відповідної згоди

19 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 214/11028/21, провадження № 61-13067св22 (ЄДРСРУ № 112433950) досліджував питання щодо правомірності розповсюдження чужого фото у соціальних мережах «Facebook», «Instagram» та ін. без отримання відповідної згоди.

ЄСПЛ у рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Von Hannover v. Germany», заяви № 40660/08, 60641/08, зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є одним із головних складових особистого розвитку, яке передбачає, передусім, право особи контролювати використання цього зображення, зокрема і не дозволяти його опублікувати. При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ наголошує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Зокрема Суд визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалося спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу.

По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим потрібно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, у той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов`язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень.

По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюдненням повідомлення або те, що фотографія і пов`язана з нею інформація вже з`являлися у попередній публікації, також є фактором, який потрібно брати до уваги. Проте, сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії.

По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який потрібно брати до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату.

По-п`яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Також потрібно звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття.

Такі позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року в справі № 308/5318/15-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 161/19019/17 та від 17 березня 2021 року в справі № 761/37933/19.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Тлумачення статті 308 ЦК України дає підстави стверджувати, що, за загальним правилом, фотографія, на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких фізична особа позувала авторові за плату, або ж це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.

Втім в останньому випадку потрібно враховувати, що використання будь-якої інформації, що посягає на приватність особи, має бути виправдана переважаючим публічним інтересом. Для уникнення неправомірного втручання у приватне життя особи потрібно утриматися від публікації відверто особистих фотографій, якщо тільки це безпосередньо не стосується питання публічного інтересу (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 308/5318/15-ц (ЄДРСРУ № 79744914).

(!!!) Законодавство не визначає, як має бути оформлена згода фізичної особи на використання фотографії з її зображенням. Тобто, надаючи оцінку існуванню відповідної згоди, потрібно враховувати, що згода може бути надана у письмовому вигляді, усно, а також у формі мовчазної згоди.

Мовчазна згода може проявлятися в тому, що особа знала й бачила, що її знімають на фото чи відеокамеру, але не висловила своїх заперечень щодо проведення зйомок, а також у випадку самостійного розміщення фото чи відеозображення для необмеженого кола користувачів і без зазначення про існування авторських чи суміжних прав на них.

ВИСНОВОК: Верховний Суд вважає, що поширення (розміщення) фото у соціальній мережі в Інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, яке здійснює ця особа самостійно.

Тож використання таких фото є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.

У випадку, якщо фото були відкриті лише для певного кола користувачів, то публічного розповсюдження таких фото не було, а отже, їх використання без згоди особи є неправомірним.

 

 

Матеріал по темі: «Кримінальна відповідальність за фото та відеозйомку переміщення Збройних сил України»

 

 

 

Теги: використання фото, фото з мережі, мережа інтернет, розповсюдження фото, без згоди, дозвіл на фотографування, публічний показ фото, захист честі, заборона фото, заборона відеозйомки, кримінальна відповідальність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов