Підсудність справи про незаконність правового акту індивідуальної дії виданого органом місцевого самоврядування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справи, правові підстави та предмет дослідження при ініціюванні спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування

02 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 713/1153/23, провадження № 61-17202сво23 (ЄДРСРУ № 134880958) досліджував питання щодо підсудності справи про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

У пункті 64 постанови від 30 травня 2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.»

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

04 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  917/1122/25 (ЄДРСРУ № 134616220) наголосив, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду сформувала у постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17, а у постанові від 04.12.2018 у справі №915/1377/17 додатково вказала, що у випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (провадження № 61-2509св25)) зауважував, що:

правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до незаконності правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;

незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб`єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), може свідчити те, що він перешкоджає суб`єкту в реалізації його права або інтересу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (провадження № 61-2509св25), від 25 лютого 2026 року у справі № 144/1225/21, провадження № 61-12840св24 (ЄДРСРУ № 134617119).

Отже нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються.  Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

ВИСНОВОК: Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським чи цивільним судам.

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії»

 

 

 

Теги: нормативно – правовий акт, оскарження акту індивідуальної дії, оскарження рішення, суб’єкт владних повноважень, публічно – правовий спір, судова практика, Адвокат Морозов

Невиконання суб’єктом владних повноважень - відповідачем рішення суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості судового контролю: визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду

25 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0240/2226/18-а, адміністративне провадження № К/9901/32201/19 (ЄДРСРУ № 90029778) досліджував питання щодо особливостей визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судові рішення виконуються безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, КАС України.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові ВС від 03.04.2019 року у справі №820/4261/18.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Частиною 2 статті 383 КАС України встановлено вимоги до поданої заяви. Зокрема, зазначено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 383 КАС України, заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

(!!!) Таким чином, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Слід зазначити, що відповідно до положень пунктів 7, 8 частини 2 статті 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.

Отже, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, та від 27.06.2019 у справі №807/220/18.

Таким чином, звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Крім того, аналіз частини 1 статті 383 КАС України дозволяє дійти висновку, що позивач може звернутися із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем саме на виконання такого рішення суду.

У свою чергу, як визначено в ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до вимог статті 2 вказаного Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» врегульовано, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

При цьому, подана у даній справі в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заява до передбаченого частиною 2 статті 3 Закону «Про судовий збір» вичерпного переліку заяв за подання яких судовий збір не справляється, не відноситься.

З системного аналізу викладених положень, вбачається, що на позивача покладено обов`язок сплати судового збору за подання відповідної заяви до суду як процесуальним законодавством так і Законом України «Про судовий збір».

Аналогічні висновки щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України відображені також у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18 (ЄДРСРУ № 82707151) та від 11 грудня 2019 у справі №821/471/18 (ЄДРСРУ № 86305575).

ВИСНОВОК: Звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду  і така заява обкладається судовим збором.

Матеріал по темі: «Зобов’язати казначейську службу виконати рішення суду по стягненню коштів»

Теги: судовий контроль, невиконання рішення суду, суб’єкт владних повноважень, зобов’язати виконати рішення суду, примусове виконання, судовий збір, окремий позов, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підсудність спору фізичної особи з суб'єктом владних повноважень

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність (підвідомчість) судового спору між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та фізичною особою як суб’єктом приватного права, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. 

10.07.2017 р. в рамках справи № 6-1113цс17 Верховним судом України досліджувалось питання щодо підсудності (підвідомчості) судового спору між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та фізичною особою як суб’єктом приватного права, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.

Відповідно до статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України) (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої  статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

ВАЖЛИВО: Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення – публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

(!!!) Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

З огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування як суб’єктом публічного права та фізичною особою як суб'єктом приватного права, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у ньому бере участь суб'єкт публічного права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 липня 2017 року в справі № 6-1096цс17 та вказана в ч. 2 п. 21 Постанови пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

ВИСНОВОК: Таким чином, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі,  суд має з'ясувати, чи  є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері відповідних правовідносин.

Теги: підсудність, підвідомчість, цивільно-правовий спір, адміністративна юрисдикція, суб’єкт владних повноважень, управлінські функції, вертикальна підпорядкованість, владне підпорядкування, судовий захист, Адвокат Морозов