Особливості судового контролю: визнання протиправними рішень, дій чи
бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на
виконання рішення суду
25 червня 2020 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0240/2226/18-а, адміністративне провадження №
К/9901/32201/19 (ЄДРСРУ № 90029778) досліджував питання щодо особливостей
визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних
повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції
України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує
виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за
виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судові рішення виконуються
безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших,
додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі
невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних
заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче
провадження, КАС України.
Судовий контроль за виконанням судового
рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого
позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання
судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена і
в постанові ВС від 03.04.2019 року у справі №820/4261/18.
В той же час, відповідно до частини 1
статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду,
має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними
рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень -
відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача,
підтверджених таким рішенням суду.
Так, Верховний Суд у постанові від
20.02.2019 року у справі № 806/2143/15
(адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені
правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання
судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового
рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень,
пов`язаних з невиконанням судового рішення.
Частиною 2 статті 383 КАС України
встановлено вимоги до поданої заяви. Зокрема, зазначено, що у такій заяві
зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;
2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку,
адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача,
посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також
номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я
(найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса,
номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер
адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та
про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день
пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого
провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не
належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та
інших матеріалів, що додаються.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 383
КАС України, заяву може
бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач
дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи
інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання
виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам,
зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку
письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти
днів з дня її отримання.
У разі невідповідності заяви вказаним
вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження,
повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
(!!!) Таким чином, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав
особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної
сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю
відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи
інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із
заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
Слід зазначити, що відповідно до
положень пунктів 7, 8 частини 2 статті 383 КАС України заява про визнання
протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення
суду має містити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до
виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.
Отже, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до
статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на
примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
Такий висновок узгоджується з правовою
позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, та від 27.06.2019 у справі №807/220/18.
Таким чином, звернення рішення суду до
примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку
статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо
примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його
виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку
статті 383 КАС України є
виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії
примусового виконання рішення суду.
Крім того, аналіз частини 1 статті 383
КАС України дозволяє дійти висновку, що позивач може звернутися із заявою про
визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних
повноважень - відповідачем саме на виконання такого рішення суду.
У свою чергу, як визначено в ст. 1
Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій
території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів,
а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до вимог статті 2 вказаного
Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без
громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому
числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи
стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону
України «Про судовий збір» врегульовано, що судовий збір справляється за
подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним
законодавством.
При цьому, подана у даній справі в
порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заява до
передбаченого частиною 2 статті 3 Закону «Про судовий збір» вичерпного переліку
заяв за подання яких судовий збір не справляється, не відноситься.
З системного аналізу викладених
положень, вбачається, що на позивача покладено обов`язок сплати судового збору
за подання відповідної заяви до суду як процесуальним законодавством так і
Законом України «Про судовий збір».
Аналогічні висновки щодо необхідності
сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України
відображені також у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18 (ЄДРСРУ № 82707151) та від 11 грудня
2019 у справі №821/471/18 (ЄДРСРУ №
86305575).
ВИСНОВОК: Звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо
позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання
рішення суду і така заява обкладається судовим збором.
Теги: судовий контроль, невиконання
рішення суду, суб’єкт владних повноважень, зобов’язати виконати рішення суду,
примусове виконання, судовий збір, окремий позов, судова практика, Верховний
суд, Адвокат Морозов
