Адвокат Морозов (судебная защита)
Порядок розрахунку
та видачі трудової книжки при звільненні працівника. Невиплата з вини власника
(роботодавця) належних звільненому працівникові сум у день звільнення.
Стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного
розрахунку. Моральна шкода. Процесуальні строки для звернення до суду.
Правова
позиція Верховного суду України у справі № 6-2912цс16 від 18.01.2017 р. передбачає,
що відповідно
до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або
уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки,
зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір
підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його
середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВАЖЛИВО: Відповідно
до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган
зобов’язаний в день звільнення видати
працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в
статті 116 цього Кодексу. А згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при
звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,
установи, організації, провадиться в день звільнення.
Поняття
"заробітна плата" і "оплата праці", які використано у
законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті
наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків
щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання
цих обов'язків (п.
2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від
15 жовтня 2013 року).
Більше
того, відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду
України №
9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року передбачено,
що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації
заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з
порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з
недотриманням законодавства про оплату праці.
Конституційний
Суд України в рішенні від 22 лютого 2012
року №4-рп/2012 щодо
офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з
положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз’яснив, що за
статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити
працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства,
установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в
день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим
працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або
уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є
підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати
працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного
розрахунку.
Аналіз
наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в
Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року
№4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому
працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним
органу, є
триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити
остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є
день фактичного розрахунку.
Таким
чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що
передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови
невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені
в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі
обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт
проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже,
не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з
працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої
статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за
весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВАЖЛИВО: Після
ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати
роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117
КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним
органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна
правова позиція викладена у Постанові ВСУ від
29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895).
Аналіз
наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата
звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого
ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити
остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є
день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від
14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц (№ в ЄДРСРУ 63749527).
Окрім
того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі
трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові
виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Однак не
можна погодитись із
тим, що за порушення
трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування
стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею
235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення
середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з
правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У
положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність
роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж
прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи
неможливості працевлаштування.
ВАЖЛИВО: Щодо вимог
про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15
Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист
цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Статтями
16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди,
завданої внаслідок порушення її прав.
Порядок
відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею
237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим
ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних
прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і
вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок
відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена
норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення
правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом
завданої працівнику моральної шкоди.
ВАЖЛИВО: Підставою
для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт
порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних
страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових
зусиль для організації свого життя.
У
пункті 13 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах
про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з
відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав
чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері
трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних
йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах
тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих
зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя,
обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на
власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду
діяльності чи галузевої належності.
Таким
чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як
відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад,
поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як
негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті
душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові
права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється
відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням
характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31
ЦПК України).
Отже,
компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення
становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення
на роботі, а має самостійне юридичне значення.
На
останок, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної
інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських
справах Верховного Суду України розглядаючи справу від 26.10.2016 р. за № 6-1395цс16
(№ в ЄДРСРУ 62425737) підтвердили
раніше висловлені правові позиції, а саме: в разі порушення роботодавцем
законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень
будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної
плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно
з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно
від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
УВАГА: Сама
по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (Постанова
ВСУ від 03.07.2013 року по справі № 6-60цс133 (№ в ЄДРСРУ 32532907).
P.s.
При вирішені трудових спорів не потрібно також забувати і про Постанову
Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердження
Порядку проведення індексації грошових доходів населення» оскільки п 4
передбачає порядок індексації оплати праці (грошового забезпечення), оскільки
відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня
1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату
праці» у справах, пов’язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної
плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою її
виплати, суди мають її враховувати.
Теги: заробітна плата заборгованість,
задолженность по зароботной плате, стягнення заборгованості по заробітній платі
в судовому порядку, невиплата заробітної плати при звільненні, трудові спори,
розрахунок при звільненні, середній заробіток, юрист, судебная защита, Адвокат
Морозов
