Різні строки давності при оскарженні рішень загальних зборів учасників ТОВ, ТзДВ, АТ, ГО

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різні строки давності при оскарженні рішень загальних зборів учасників ТОВ, ТзДВ, акціонерних товариств, громадських організацій

14 вересня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/298/21 (ЄДРСРУ № 106774315) досліджував питання щодо різниці у строках давності при оскарженні рішень загальних зборів учасників ТОВ, ТзДВ, акціонерних товариств, громадських організацій.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, у силу приписів частин першої та другої статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Суд зауважує на тому, що частину другу статті 258 ЦК України було доповнено вищенаведеним пунктом Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який набрав чинності 17.06.2018 та сфера застосування якого обмежується регламентацією правовідносин щодо правового статусу товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядку їх створення, діяльності та припинення, прав та обов`язків їх учасників.

(!!!) Отже, встановлення спеціальної позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства у Главі VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також змістовне формулювання пункту 8 частини другої статті 258 ЦК України, яке не містить тлумачення терміну "товариство", логічним є висновок щодо застосування спеціальної позовної давності в один рік саме щодо оскарження рішень загальних зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, а не юридичних осіб інших організаційно-правових форм та громадських об`єднань.

Наведений висновок узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 18.03.2020 у справі №904/686/19, від 22.06.2021 у справі №910/9672/20, від 15.06.2022 у справі №908/2289/20, від 08.06.2022 у справі №908/1206/20, від 09.09.2021 у справі №916/161/20 та від 20.05.2020 у справі №904/393/20, і Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від них.

Верховний Суд також відзначає, що нормою частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено тримісячний строк для звернення  акціонерів до суду з вимогами про оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств. Таке регулювання свідчить про те, що норма пункту 8 частини другої статті 258 ЦК України, яка не містить застереження, що вона встановлює спеціальну позовну давність до вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів товариств, якщо іншими законами не встановлено іншої позовної давності для юридичних осіб певної організаційно-правової форми та громадських об`єднань, не встановлює спеціальну позовну давність в один рік для визнання недійсними рішень акціонерних товариств.

Верховний Суд вирішив питання позовної давності, витлумачивши норму, що сформульована нечітко і допускала двозначне тлумачення, на користь необхідності застосування загальної позовної давності у правовідносинах оскарження рішень юридичних осіб, які не є товариствами з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Така практика є сталою і неодноразово підтверджена в судових рішеннях.

Таке тлумачення не є свавільним або очевидно неправильним, зважаючи на те, що у статті 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"  законодавець, визначаючи сферу його застосування, використав скорочення "товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство)".

Застосування іншого способу правотлумачення, що є дискусійним та теоретичним питанням, не  є вагомою підставою для зміни судової практики суду касаційної інстанції у випадку, якщо така зміна матиме наслідки - обмеження доступу до суду. Якщо законодавець вважає, що строк позовної давності щодо оскарження рішень загальних зборів, має бути обмежений для всіх юридичних осіб, то у такому разі має бути внесені зміни, що не допускають неоднозначного тлумачення, оскільки принцип правової визначеності вимагає також ясності й однозначності правової норми.

Враховуючи те, що (1) зміни до ЦК України внесені саме Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", (2) позовна давність щодо оскарження рішень акціонерних товариств визначена окремо спеціальним законом, (3) стаття 258 ЦК України не містить тлумачення терміну "товариство", Верховний Суд доходить висновку про те, що законодавцем диференційовано встановлено правила позовної давності для вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів окремих юридичних осіб:

• один рік - для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю;
• три місяці - для акціонерних товариств;
• три роки (загальна позовна давність) - для інших юридичних осіб та громадських об`єднань, зокрема для творчих спілок, як неприбуткових професійних об`єднань у формі громадських організацій).

ВИСНОВОК: Застосування різних строків давності для оскарження рішень загальних зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (один рік), акціонерних товариств (три місяці) та інших юридичних осіб (три роки) має легітимну мету - забезпечення доступу до суду, а  не навпаки - його обмеження для простих громадян - учасників громадських об`єднань (непідприємницьких товариств).

 

Матеріал по темі: «Поновлення процесуального строку у зв’язку із запровадженням карантину СОVID-19»

 

Теги: строки давності, позовна давність, оскарження рішення, загальні збори, учасники товариств, ТОВ, ТзДВ, акціонерні товариства, громадські організації, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Строки давності щодо застосування адміністративно-господарських санкцій

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строки давності щодо застосування адміністративно- господарських санкцій: суперечність між ст. 250 ГК України та ст. 114 ПК України

09 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 823/2010/16, адміністративне провадження № К/9901/42360/18 (ЄДРСРУ №  77748990) досліджував питання застосування процесуальних строків щодо притягнення до відповідальності платника податків, а саме статті 250 ГК України в частині  адміністративно-господарських санкцій в контексті прийнятого податкового повідомлення -рішення.

Так, оцінюючи законність вказаного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що воно прийнято поза межами строків, визначених статтею 250 ГК України, однак  касаційний суд вважає висновки суду апеляційної інстанції про незаконність зазначеної постанови передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

(!!!) Згідно з частиною першою статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, з набранням 01.01.2011 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI зі сфери дії статті 250 ГК України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Порядок застосування цих санкцій з 01.01.2011 врегульовано статтями 113, 114 Податкового кодексу України.

Зокрема, пунктом 113.3 статті 113 ПК України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

В свою чергу, відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, пунктом 102.1 якої передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.

ВИСНОВОК: Відповідно до частини 2 статті 250 ГК України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Вказана позиція також відповідає висновкам Верховного Суду, які були викладені під час розгляду ним аналогічних спорів, зокрема постанова від 06.02.2018 у справі №809/951/17 (К/9901/3204/17) та від 27.03.2018 у справі №815/2663/16 (К/9901/1673/17).

Теги: штрафні санкції, порядок стягнення, штраф, пеня, податковий борг, строки давності, 1095 днів, шість місяців, адміністративно господарські санкції, судова практика, Адвокат Морозов

Строки давності при проведенні документальних перевірок органами ДФС

Адвокат Морозов (судебная защита)

Граничні строки давності для проведення перевірок органами державної фіскальної служби. Позиція Верховного суду України. 

При плануванні, організації та проведенні документальних перевірок слід враховувати, що з 1 січня 2017 року строки давності (відповідно до п. 102.1 ст. 102 Кодексу, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 Кодексу, має право провести перевірку  та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної  п. 133.4 ст. 133 Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше – за днем її фактичного подання) поширюються також на період, який може бути охоплений перевіркою (лист ДФС України від 05.05.2017 р. №11356/7/99-99-14-03-03-17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 09.02.2016 р. справа № 826/3285/15, ЄДРСРУ № 56280397: «податковий кодекс не містить граничних строків проведення перевірок …у свою чергу, таке обмеження випливає з положень статті 102 ПК зі строком у 1095 днів.»

ВАЖЛИВО: Отже, якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (у т.ч. від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Також необхідно наголосити, що у відповідності до листа ДФС від 17.01.2017 р. № 1005/7/99-99-14-03-03-17 «Про організацію перевірок у 2017 році» пунктом 8 розділу І Закону N 1797 доповнено Кодекс статтею 193 та викладено в новій редакції пп. 191.1.1 п. 191.1 ст. 191, якими визначено перелік функцій державних податкових інспекцій, а функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

Отже, з 01.01.2017 р. організацію та проведення документальних і фактичних перевірок може бути здійснено (в т.ч. видано наказ про проведення, оформлено направлення (посвідчення), складено акт (довідку) та податкові повідомлення-рішення, вимоги (рішення) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), за їх результатами) лише зазначеними вище органами.

Водночас уточнено, що документи з питань проведення перевірок (запити, накази, акти, повідомлення про місце і час проведення розгляду заперечень, податкові повідомлення-рішення) надсилаються платникам податків у порядку, встановленому п. 42.2 ст. 42 Кодексу.

ВАЖЛИВО: З 01.01.2017 р. змінено порядок подання та розгляду заперечень до актів (довідок) перевірок. Так, платники податків у разі незгоди з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків (раніше зауваження подавались до контролюючого органу за основним місцем обліку).

Матеріал по темі: «Доцільність не допуску податкової на перевірку платника податку». 

Теги: ДФС, проведення перевірок, граничні строки проведення перевірок, строки давності, 1095 днів, судова практика, Верховний суд України, сума грошового зобов’язання, оскарження, контролюючий орган, Адвокат Морозов