Склад злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальне провадження та наявність складу злочину за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР» - справа передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

17 вересня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 707/472/18, провадження № 51-291км25 (ЄДРСРУ № 139931211) досліджував питання щодо залежності складу злочину за ст. 212 КК України від результату вирішення адміністративним судом податкового спору між платником податків та податковим органом щодо нарахованих останнім податків.

Перша судова палата Касаційного кримінального суду у постанові від 02 березня 2023 року (справа № 760/6530/18, провадження № 51-3043км22) в справі за ч. 2 ст. 367 КК вказала, що висновки судів господарської та адміністративної юрисдикції у справах, пов`язаних із оскарженням податкових повідомлень рішень, не мають преюдиціального значення в кримінальному провадженні.

Із такого ж виходила Перша судова палата Касаційного кримінального суду в справі за ч. 2 ст. 367 КК й у постанові від 06 квітня 2023 року (справа № 462/4918/20, провадження № 51-12км22).

Верховний Суд спрямовує на таке правозастосування і в справах, де йдеться про обвинувачення за статтями 364, 366 КК (постанова від 29 вересня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 682/3004/15-к, провадження № 51-1350км21), за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК (постанова від 04 серпня 2021 року Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 390/934/13-к, провадження № 51-3481км18), за ч. 4 ст. 190 КК (постанова від 04 квітня 2021 року Першої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 520/9388/17, провадження № 51-2491км23).

У постановах Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 березня 2026 року (справа № 758/9/18, провадження № 51-3962км25), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 листопада 2024 року (справа № 201/9734/21, провадження № 51-3883км24), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16-к, провадження № 51-1951км19) відображено правозастосовну позицію, згідно з якою ключовим аспектом для доведення винуватості особи у справах про ухилення від сплати податків є наявність узгоджених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, а відсутність таких рішень та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

За висновками в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 січня 2022 року (справа № 711/1481/20, провадження № 51-4897км21) у разі, коли рішення податкового органу оскаржувалося підприємством у судовому порядку і на час касаційного перегляду тривав апеляційний розгляд скарги в адміністративному суді, встановити в кримінальному провадженні відповідні обов`язкові елементи складу злочину, передбаченого ст. 212 КК, неможливо.

Отже, відсутність рішень, згідно з якими платник повинен сплатити певні податки, та набрання законної сили судовими рішеннями, якими скасовано відповідні податкові повідомлення-рішення, тягне за собою відсутність об`єктивних ознак (об`єкта та об`єктивної сторони) складу злочину, передбаченого ст. 212 КК.

По суті вказана вище правозастосовна позиція зводиться до того, що висновки судово-економічної експертизи, письмові докази, серед яких і первинні бухгалтерські документи, допит свідків та експертів, результати НСРД та інших слідчих дій і їх оцінка за правилами ст. 94 КПК не в змозі довести обґрунтованість обвинувачення за ст. 212 КК у разі, коли судом адміністративної юрисдикції, зокрема через формальне недотримання порядку їх складання, скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки таке рішення в адміністративній справі унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 212 КК.

Колегія суддів не може погодитись із правозастосовним підходом, відображеним вище, і вбачає підґрунтя до відступу від нього, оскільки вважає обґрунтованим такий висновок:

За приписами ст. 90 КПК для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, має преюдиціальне значення лише рішення суду, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інші рішення судів аби яких юрисдикцій не звільняють суд від необхідності встановлення обставин, які підлягають доказуванню, шляхом дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні, і не мають преюдиціального значення під час вирішення питання про допустимість доказів.

Таким чином, з метою формування єдиної правозастосовної практики справа підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: «Кримінальне провадження за ст. 212 КК України без «узгодженого ППР»»

 

 

Теги: порушення кримінального провадження, кримінальна справа, уголовное дело, допрос директора, допрос контрагента, допит свідка, приговор суда, вироки у податкових спорах, судова практика, Адвокат Морозов

Склад злочину та покарання за дезертирство вчинене в умовах воєнного стану

 

Адвокат Морозоов (судовий захист)

Самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби (дезертирство), вчинене в умовах воєнного стану: склад злочину та покарання

30 січня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 336/5209/22, провадження № 51-4750км23 (ЄДРСРУ № 116705060) досліджував питання щодо покарання за дезертирство вчинене в умовах воєнного стану.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Об`єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.

Суб`єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:

1.     самовільному залишенні військової частини або місця служби;

2.   нез`явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов`язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.

(!!!) Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

 

Стосовно справедливості призначеного засудженому покарання, яке він має відбувати реально

Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою, заходи примусу.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України,  згідно  з  яким  юридична відповідальність  особи  має  індивідуальний характер,  спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого  покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

 

 

Матеріал по темі: «Дезертирство в умовах воєнного стану карається реальним строком позбавлення волі»

 

Теги: дезертирство, склад злочину, реальність покарання, самоволка, сзч, ухилення від служби, момент вчинення, верховний суд