Адвокат Морозоов (судовий захист)
Самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися
від військової служби (дезертирство), вчинене в умовах воєнного стану: склад
злочину та покарання
30 січня 2024
року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного
кримінального суду в рамках справи № 336/5209/22, провадження № 51-4750км23 (ЄДРСРУ № 116705060)
досліджував питання щодо покарання за дезертирство вчинене в умовах воєнного
стану.
За своєю суттю
та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з
необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними
і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту
вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто
конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної
відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення,
передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це
сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати
суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
Об`єктом цього кримінального правопорушення є встановлений
законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб`єктом злочину може бути лише військовослужбовець,
тобто той, хто проходить військову службу.
Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:
1. самовільному залишенні військової частини
або місця служби;
2. нез`явленні на службу у разі призначення,
переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі
дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування
військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину
(до місця служби) в установлений строк.
Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим
умислом. Крім того, обов`язковою ознакою цього складу кримінального
правопорушення є мета: при
дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не
тимчасово, а назавжди.
(!!!) Фактичний термін відсутності військовослужбовця в
місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це
має значення лише для призначення покарання.
Від злочину,
передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України,
відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою
дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової
служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а
ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець
може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або
ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не
затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в
який момент у особи виник намір ухилитися від служби -
безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період
незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після
самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби,
його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом
самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже,
поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Стосовно справедливості призначеного засудженому
покарання, яке він має відбувати реально
Функція суду
щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є
дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин
справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного,
обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з
урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість
чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Слід зазначити,
що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом,
у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою,
заходи примусу.
На реалізацію
принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно
з яким юридична відповідальність особи
має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений
принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань,
звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його
відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись
загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має
призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально
індивідуалізуючи покарання.
Призначене
судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального
правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто
бути справедливим.
Виходячи з мети
покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації,
покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та
даним про особу винного.
Тобто
кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що
покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення,
повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого
кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а
також особливостям особистості злочинця.
Термін «явно
несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду
та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а
відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на
викладене справедливість розглядається
як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння,
тобто між поганим вчинком і
покаранням.
Таким чином, на
несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція
(порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом
та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин,
що повинні враховуватися під час призначення покарання.
Матеріал по темі: «Дезертирство в умовах воєнного стану
карається реальним строком позбавлення волі»
Теги: дезертирство, склад злочину, реальність покарання, самоволка, сзч, ухилення від служби, момент вчинення, верховний суд
