Процесуальні строки застосування санкцій про стягнення в дохід держави активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування санкцій щодо стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі

12 грудня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/5732/22, провадження № 2-а/991/3/22 (ЄДРСРУ № 107918181) досліджував питання щодо особливостей застосування санкцій на стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб» від 12.05.2022 № 2257-IX, який набрав чинності 24.05.2022 (далі - Закон № 2257-IX), внесені зміни до Закону України «Про санкції» та доданий новий вид санкції «стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними» (пункт 1-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції»). За своєю суттю такий захід є конфіскацією активів.

Поняття активів надано у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361.

Так, згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 1 Закону № 361-IX під активами розуміються кошти, зокрема електронні гроші, інше майно, майнові та немайнові права, віртуальні активи, а під активами, пов`язаними з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням є всі активи, що прямо (а щодо права власності на корпоративні права - також опосередковано (через інших осіб) перебувають у власності, у тому числі у спільній власності, або передаються на користь осіб, включених до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (далі - Перелік осіб), осіб, які здійснюють фінансові операції від імені або за дорученням осіб, включених до Переліку осіб, та осіб, якими прямо або опосередковано (через інших осіб) володіють або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, включені до Переліку осіб, а також активи, отримані від таких активів.

З огляду на викладене, активами до яких можуть бути застосовані санкції, суд визнає будь-яке майно, щодо якого особа може здійснювати управлінські, розпорядчі функції, отримувати прибутки чи користуватися у будь-який спосіб.

Таким чином, застосувати конфіскацію майна можна лише щодо тих осіб, рішення про блокування активів яких було прийнято після 24.05.2022 р. за наступних умов:

По-перше: Позовна заява Міністерства юстиції України про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону «Про санкції», підлягає розгляду Вищим антикорупційним судом за правилами здійснення адміністративного судочинства.

По-друге: Дотримано процесуальні строки звернення до суду…

 

Щодо дотримання строків звернення до суду із позовною заявою

КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Відносини у сфері захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави регулює Закон України «Про санкції».

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій, є стаття 5 згаданого Закону. З її змісту вбачається, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Частиною третьою зазначеної статті визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкції щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Частиною восьмою згаданої статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, вживає заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях Ради національної безпеки і оборони України, та має право залучати до виявлення та розшуку таких активів інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ці органи забезпечують сприяння центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, у виявленні та розшуку відповідних активів у межах прав та можливостей, наданих їм законодавством, яке регулює статус та організацію їхньої діяльності.

У разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.

Частиною першою статті 51 Закону визначені підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави, встановлено, що санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами, у тому числі до резидентів у розумінні Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів».

Ця санкція може бути застосована лише в період дії правового режиму воєнного стану та за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів.

Підставами застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, є: 1) завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, 2) суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених пунктом 1 цієї частини.

У свою чергу, у відповідності до частини другою статті 51 Закону України «Про санкції» за наявності підстав та умов, зазначених у частині першій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до Вищого антикорупційного суду із заявою про застосування до відповідної фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що до осіб, зазначених у частині 2 статті 1 згаданого Закону, можуть бути застосовані санкції, зокрема у виді стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 1-1 частини 1 статті 4 Закону).

Таким чином, санкція, передбачена пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону, може бути застосована:

1) лише в період дії правового режиму воєнного стану;

2) щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (зокрема шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (зокрема шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами;

3) за умов наявності активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

4) за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів.

Зі змісту правових положень, закріплених у Закон України «Про санкції», винесення указу Президента України про введення у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» є обов`язковою умовою для звернення до суду із позовною заявою про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції». Разом із цим, Закон не передбачає обов`язку Ради національної безпеки і оборони України конкретизувати у своєму рішенні перелік заблокованих активів. Згадане рішення носить персональний характер та є підставою для тимчасового обмеження права певної особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося.

Статтею 6 згаданого Закону передбачено, що застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», є винятковим заходом, обумовленим гостротою становища та необхідністю досягнення цілей, визначених частиною 1 статті 1 цього Закону, в умовах правового режиму воєнного стану.

Ця санкція може бути застосована лише щодо осіб, на яких накладено санкцію у виді блокування активів за рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, прийнятими після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб».

Справи, розпочаті в період дії правового режиму воєнного стану, в яких на момент припинення або скасування такого режиму не було ухвалене остаточне рішення, розглядаються в порядку, визначеному цим Законом.

(!!!) Аналіз наведених правових положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про санкції» дає підстави дійти висновку, що введення у дію відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних санкції є підставою для суб`єкта звернення до суду із відповідним позовом заходів щодо пошуку наявного у особи майна (активів).

Як зазначалося вище, стаття 51 Закону України «Про санкції» є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави та є спеціальною щодо приписів статті 122 КАС України в частині строків звернення до суду із адміністративним позовом.

Таким чином, у суб`єкта звернення виникає право на пред`явлення визначених законом позовних вимог не з моменту винесення Указу Президента України про введення у дію відповідного рішення Ради національної безпеки та оборони України, а з моменту встановлення всіх умов для застосування санкції, зокрема належності особі певного майна (активів), разом з цим строк звернення до суду із відповідною позовною заявою обмежується періодом дії правового режиму воєнного стану.

Риторичне питання: Скільки потрібно часу Міністерству юстиції України (яке є держателем реєстрів) для отримання з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно інформаційної довідки про право власності на нерухоме майно та навіщо нам строки встановлені КАС України?

Відповідь (в даній конкретній справі):

• Для отримання інформаційної довідки - потрібно більше 5 місяців (Рішення РНБО + Указ від 09.06.2022 до 11.11.22 р. (отримання інформаційної довідки з реєстру);
• КАС України, не відіграє жодної ролі, адже «…моменту встановлення всіх умов для застосування санкції, зокрема належності особі певного майна (активів)» може відбуватися – див. п.1.

 

Матеріал по темі: «Персональні економічні санкції, як спосіб не платити податки»

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Персональні економічні санкції, як спосіб не платити податки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Не можливість сплати податків у зв’язку із застосуванням персональних економічних санкцій або блокуванням активів

05 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/22711/19, адміністративне провадження № К/9901/29367/21, К/9901/29363/21 (ЄДРСРУ № 100856882) досліджував питання щодо не можливості сплати податків у зв’язку із застосуванням персональних санкцій.

Відповідно до частини першої та другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

(!!!) Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

У частині першій статті 4 вказаного Закону наведені види санкцій, які можуть бути застосовані. До вказаного переліку, серед іншого, відноситься блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (пункт 1).

Керуючись Законами України «Про санкції» та «Про Національний банк України» Правлінням Національного банку України прийнято Постанову від 1 жовтня 2015 року № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (з наступними змінами, далі - Постанова №654).

Підпунктом 7 пункту 1 Постанови №654 постановлено банкам України, серед іншого, заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у такому порядку, зокрема:

- банк зобов`язаний відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеному в санкційних списках, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції "блокування активів" та/або "зупинення фінансових операцій" та/або "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань" (абзац п`ятий);

- банк повертає клієнту розрахунковий документ без виконання і проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на Закон України "Про санкції", укази Президента України від 15 червня 2016 року № 254/2016, від 15 травня 2017 року № 133/2017, від 17 березня 2018 року № 71/2018, від 14 травня 2018 року № 126/2018, від 21 червня 2018 року № 176/2018- до 29 березня 2019 року, а з 30 березня 2019 року із зазначенням указу Президента України, яким уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки та оборони України, прийняте відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про санкції" ), що засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, який виконує функції контролера (абзац десятий).

Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до абзацу першого пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Абзац третій пункту 87.1 статті 87 ПК України передбачає, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник. Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі №640/20899/18 (ЄДРСРУ № 95364208) за результатами аналізу наведених вище норм права зазначив таке.

При вирішенні питання своєчасності виконання платником податків податкового обов`язку за умови перебування такого платника під дією персональних економічних та інших обмежувальних заходів судам слід перевіряти, чи була у цієї особи за таких умов реальна можливість сплати належних платежів та зборів. У разі відсутності за наведених обставин для цього платника податків механізму виконання податкового обов`язку відповідальність за несвоєчасне його виконання не може бути покладена на нього в якості додаткового тягаря.

Верховний Суд, розглядаючи питання притягнення платників податків до відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, неодноразово вказував, що податковий обов`язок є безумовним і першочерговим. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку законодавчо покладено на платника податків. Водночас, для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для застосування до платника податку відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання необхідно встановити причини, що зумовили такий пропуск, та перевірити, чи вчинив платник податку усі залежні від нього дії з метою належного та своєчасного виконання податкового обов`язку.

ВИСНОВОК: Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 березня 2021 року у справі №640/20899/18, у разі доведеності того, що будь-якого іншого шляху виконання податкового обов`язку не було, то несвоєчасне його виконання з огляду на застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів до такого платника податків не утворює складу правопорушення, передбаченого статтею 109 ПК України.

 

Матеріал по темі: «Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі»

 

Санкційні обмеження майнових прав акціонера

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є наслідком блокування активів акціонера – позбавлення права голосу на загальних зборах?

15 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/6888/19, адміністративне провадження № К/9901/27780/20 (ЄДРСРУ № 98344613) досліджував питання щодо санкційних обмежень майнових прав акціонера.

Контекст спору вимагає відповіді на питання: «Чи охоплює «блокування активів» такий наслідок як позбавлення акціонера, до якого застосовано цю санкцію, права голосу на загальних зборах акціонерного товариства?».

Закон «Про санкції» до переліку суб’єктів санкцій відносить: а) іноземну державу; б) іноземну юридичну особу; в) юридичну особу, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; г) іноземця; д) особу без громадянства; е) суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Між тим, фізичні особи, що здійснюють терористичну діяльність, також є суб’єктами санкцій, причому незалежно від громадянства. Це положення узгоджується із Законом «Про боротьбу з тероризмом», де зазначено, що керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність за це згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1644-VII (застосовується у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Одним із видів санкцій є блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1644-VII).

Цей Закон не визначає власного переліку понять та термінів. Зокрема, й «майна». То ж це поняття не має особливого змісту для «санкційних» правовідносин і слід послуговуватися його загальним значенням.

Загальне поняття «майно» міститься в ст.  190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Майном визнається як окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (частин 1, 2).

(!!!) Не є спірним у справі, що акції є майном і санкція «блокування активів» включає тимчасову заборону розпоряджатися акціями. Однак, спірним залишається питання про можливість обмеження користування акцією у спосіб позбавлення права голосувати з питань порядку денного.

Конституційний суд у своєму рішенні у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд Кері Україна» від 5 червня 2019 року №3-р(І)/2019 визначив: «Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства». Про те саме сказано і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року: «Суд повинен визначити, чи було дотримано справедливого балансу між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини».

Виходячи з поставленого питання щодо співвідношення понять «участь у загальних зборах акціонерів» та «користування майном» важливо з`ясувати місце першого поняття в системі корпоративних майнових прав та аргументувати його майновий характер.

З цього приводу Верховний Суд відзначає, що в Законі України «Про депозитарну систему України» від 06.07.2012 №  5178-VI (далі - Закон №  5178-VI) законодавець виділяє права на цінні папери (речові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права)) та права за цінними паперами (права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента)). Такий поділ прав, з одного боку, сприяє виокремленню прав двох видів, з іншого - не сприяє однозначному розмежуванню майнових (речових) та немайнових прав.

У статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV (далі - Закон № 3480-IV) визначено, що «Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств». При цьому акція є неподільною.

Як слідує з п. 8 частини першої ст. 2 Закону № 514 корпоративними правами закон визначає «сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

ВАЖЛИВО: Таким чином, права, що випливають з акції, можуть бути майновими або немайновими. Немайнові права покликані забезпечувати участь у справах товариства, а майнові - участь у майні.

З огляду на те, що за законом «блокування» може стосуватися лише «майна», є підстави вважати, що немайнові корпоративні права, тобто ті, які не мають майнового змісту, не можуть обмежуватися.

Зміст поняття «акція» у Законі № 3480-IV дає підстави для висновку про віднесення до корпоративних майнових прав: (1) права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів; (2) права на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації; (3) права на управління акціонерним товариством.

Зі змісту ст. 25 Закону № 514 слідує, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

В результаті порівняльного аналізу даної норми з положеннями ст.  6 Закону № 3480-IV можна зробити висновок, що до корпоративних майнових прав належать такі права акціонера: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; тоді як право на отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства логічно відносити до корпоративних немайнових прав.

Виходячи з положень Закону №514 про систему управління акціонерним товариством, можна констатувати, що реалізація права на участь в управлінні акціонерним товариством може здійснюватися у формі участі у загальних зборах та інших органах управління товариства.

Крім того, згідно з абзацом третім частини другої статті 2 Закону №514 та пунктом  11-1 статті 1  Закону №  3480-IV слідує, що «особа, яка здійснює управлінські функції, - фізична особа, яка: а) входить до складу наглядової ради або виконавчого органу юридичної особи; або б) не входить до складу наглядової ради або виконавчого органу юридичної особи, але має постійний доступ до інсайдерської інформації, що прямо чи опосередковано стосується юридичної особи, та має повноваження ухвалювати управлінські рішення, що впливають на подальший розвиток і комерційні перспективи юридичної особи».

В контексті спору слід мати на увазі, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Майновий характер акцій та майнових прав обґрунтовують зокрема положення статті 129 Господарського кодексу України, вказуючи: «Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Однією з сутнісних ознак акцій товариства є їх вартісна характеристика (ринкова вартість), порядок оцінки якої передбачено статтею 8 Закону № 514, а також Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-III (далі - Закон №  2658).

На вартісну властивість акцій вказує зокрема абзац другий частини другої ст. 3 Закону №  2658, додатково відносячи акції до майна: «майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності».

Аналогічно, вартісну рису майнових прав доводять зокрема положення абзацу третього частини другої ст. 3 Закону №  2658, передбачаючи водночас поділ майнових прав на: 1)  майнові права, які можуть оцінюватися (визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також 2)  інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

ВАЖЛИВО: Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування державою спеціальних обмежувальних заходів шляхом блокування активів у випадку цінних паперів не обмежується лише речовими правами на таке майно, оскільки права за цінними паперами (права з акції) не можуть існувати окремо від речового права (права на акцію).

НКЦПФР як державний орган розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України (п. 18 ч. 2 ст. 7 Закону № 448/96-ВР).

На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), НКЦПФР прийняла рішення № 1707, яким урегулювала процедуру застосування санкції шляхом блокування активів осіб, зазначених у санкційному списку.

Обмеження права голосувати на загальних зборах акціонерів у межах застосування з боку України санкцій по відношенню до іноземної юридичної особи відповідає Закону №  1644-VII.

На переконання Суду, застосування до осіб, зазначених у санкційному списку, тимчасових обмежень, не порушує право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не пов`язане з позбавленням права власності.

ВИСНОВОК: Можливість обмеження майнових прав акціонера, серед яких право участі у загальних зборах акціонерів, прямо передбачено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», а тому абзац 5 підпункту 2 пункту 2 рішення НКЦПФР від 13.10.2015 № 1707 (зокрема, але не виключно: права голосувати; права вносити пропозиції щодо питань порядку денного; права вносити пропозиції щодо кандидатів до складу органів товариства, тощо) відповідає пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII.

Аналогічних висновків Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду дійшов у справі № 908/2753/18 за позовом Компанії «Велбей Холдінгс Лімітед» (постанова від 16.10.2019, ЄДРСРУ № 85359374).

 

P.s. Застосовані відповідно до закону санкції не мають на меті позбавлення Позивача його власності, а стосуються тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.  

Зазначені обмежувальні заходи здійснюються в інтересах суспільства з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України.

З огляду на обмежувальний характер цих заходів (три роки) та обсяг обмежень, а також наявність у Позивача права на оскарження в суді рішення, яким щодо нього застосовані відповідні санкції, суд дійшов правильного висновку про дотримання розумного балансу між законною метою, яка лежить в основі, та правами Позивача, який постраждав від застосування санкцій (Окрема думка Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Кролевець О.А. від  09 червня 2020 року у справі № 908/3736/15).

 

Теги: санкції, санкции, санкционные обременения, блокування активів акціонера, санкційні обмеження, права голосу, акціонер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов