Адвокат Морозов (судовий захист)
Особливості судового розгляду справ щодо визначення
місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного
виховання
13 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 592/20023/23, провадження
№ 61-12694св25 (ЄДРСРУ № 131791872) досліджував питання щодо судового розгляду
справ щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту
самостійного виховання.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я,
дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що
права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від
них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в
порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків
батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та
обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між
собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не
впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім
випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК
України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний,
духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК
України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку,
передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо
від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте
спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права
перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та
брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному
розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення
батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від
дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному
посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно
пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що
невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою
для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю
(договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо
виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав
(стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що
підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або
припинятися.
(!!!) Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне
існування (настання) обставин, у силу яких обсяг
прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні
права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути
передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних
фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного
стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських
прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу
користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки
припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із
батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення
батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною
першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про
неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо
виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що
право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою
державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК
України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним
засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є
підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком
пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх
батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або
невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та
безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні
правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено
підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена
частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків
свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання
дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути
встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі
між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові
Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Судовий спір щодо визначення місця проживання
малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання мають різні
предмети доказування.
ВИСНОВОК: За логікою Верховного суду сам факт проживання дитини з батьком не
підтверджує факту самостійного виховання ним дитини.
Матеріал по темі: «Позов про визнання батьківства або заява про встановлення факту батьківства»
Теги: позбавлення батьківських
прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган
опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
