Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: визначення у договорі
грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента
зобов'язання в іноземній валюті, а також можливість здійснення розрахунків за
зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.
6 квітня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 760/8192/15-ц, провадження № 61-9661св18 (ЄДРСРУ №
73469398) досліджував питання щодо визначення у договорі грошових зобов'язань в
іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній
валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим
еквівалентом в іноземній валюті.
Суд вказав, що згідно зі статтею 99
Конституції України грошовою одиницею України є гривня. У статті 192 ЦК
України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території
України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в
порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 524
та частиною першої статті 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене та
виконане у грошовій одиниці України - гривні. Отже,
гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території
України.
(!!!) Разом з тим частина друга статті 524
та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони
можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає
сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день
платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом
чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до положень частини 2
статті 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в
порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти
на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. №
15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Правилами
використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено
постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200;
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923),
Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на
території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. №
520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за №
152/5343) та іншими документами.
Відповідно до частин першої та
третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова
установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за
договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого
захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична
особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити
продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою
діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини
першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів,
робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і
надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також
визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері
захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного
Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного
тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті
18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку
з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про
захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на
правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про
надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання
такого договору.
Відповідно до частини першої статті
11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на
час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту
укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець
надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для
придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач
зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Надання (отримання) споживчих
кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
Аналіз зазначених норм права дає
підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла
заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті,
але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий
кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті
іноземної валюти.
При цьому згідно із частинами першою,
другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець,
виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є
несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності
його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду
споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є
вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну
договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Такий же висновок застосування норм
матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня
2017 року в справі № 6-2024цс16.
ВИСНОВОК: Отже, в чинному законодавстві хоча й
закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на
території України, однак не міститься заборони на визначення у договорі
грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента
зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за
зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.
Аналогічна позиція викладена в
рішеннях Верховного суду від 15 березня 2018 року у справі № 686/843/16-ц, провадження № 61-3981св18 (ЄДРСРУ № 72850558).
P.s. Міністерство
юстиції України в листі від 03.07.2015 р. № 6878-0-30-15/20 роз’яснило, що в
разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягненню
під час примусового виконання підлягає саме іноземна валюта, визначена цим
рішенням і якщо умовами договору в іноземній валюті передбачено сплату пені в
установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням
заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній
валюті. (висновки викладені в рішенні Верховного суду від 14 лютого 2018 року у
справі № 495/5517/15-ц (ЄДРСРУ №72243774), від 14 березня
2018 року у справі № 473/1274/16-ц (ЄДРСРУ № 72793487), від 14
березня 2018 року у справі № 357/13224/15-ц (ЄДРСРУ № 72909146) та аналогічні в
постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17).
P.s.s. Необхідно також
додати, що для належного забезпечення/захисту прав кредитора та за для
врахування курсової різниці, а також уникнення формулювання резолютивної
частини судового рішення: «…у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду…» прохальна
частина позову в суд повинна містити, щось накшталт: «Стягнення
заборгованості зазначеної в доларах США проводити в гривневому еквіваленті по
відношенню до долара США за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу».
Матеріал
по темі: «Штрафні санкції
та стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті»
Теги: визначення грошових зобов'язань
в іноземній валюті, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті,
курсова різниця, стягнення в валюті зобов’язання, пеня в іноземній валюті,
судова практика, Адвокат Морозов
