Стадії, коли платник податків може долучити первинні
бухгалтерські документи, що не були надані під час податкової перевірки ?
25 серпня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 826/15890/18,
адміністративне провадження №К/9901/27721/20 (ЄДРСРУ № 105899624) досліджував
питання щодо надання платником податків посадовим особам контролюючих органів у
повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом
податкової перевірки.
Згідно з
пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків
зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з
визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі
первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності,
інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення
яких передбачено законодавством.
Платникам
податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій
на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим
цього пункту.
Наведені норми
підтверджують висновок про те, що первинні документи, створені у письмовій або
електронній формі, для цілей оподаткування повинні містити відомості про факти
реальної підприємницької та іншої діяльності, які впливають на стан майна,
капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Відповідно до
пунктів 85.2, 85.6 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати
посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі
документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок
виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника
податків або його законних представників надати копії документів посадовій
(службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній
формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по
батькові платника податків (його законного представника) та переліку
документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується
посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або
його законним представником. У разі відмови платника податків або його
законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється
відповідний запис.
Верховний Суд
неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов`язок контролюючого
органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з
обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх
при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК
прирівнюється до їх відсутності. У той же час, норма пункту 44.6 містить
виняток - виїмка документів або інше вилучення правоохоронними органами. Якщо
платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення
контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що
підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані
під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту
44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом
під час розгляду ним питання про прийняття рішення. При цьому, ненадання
платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копії є
самостійним правопорушенням, не пов`язаним із наявністю фактів незабезпечення
зберігання документів (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від
29 серпня 2018 року у справі №815/2119/17,
від 31 січня 2020 року у справі №826/15328/18, від
18 березня 2020 року у справі №804/708/16, від 09 жовтня 2019 року у
справі №808/9397/13-а, від 20 березня 2020
року у справі №2а-9423/12/2670).
У постанові від
08 вересня 2019 року у справі №802/1069/13-а
Верховний Суд також зауважував, що обставина порушення платником податків
обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після
початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом
перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до
прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від
обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений
абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що
прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Крім того,
Верховний Суд у постанові від 08.08.19 р. справа №823/1358/13-а
зазначив, що надання документів платником податків після закінчення перевірки
та до прийняття рішення контролюючим органом, не зобов`язує платника надавати
документи тільки до письмових заперечень.
Верховний Суд
також зауважує, що неможливість платника в силу об`єктивних обставин надати
певні документи контролюючому органу безпосередньо до перевірки не свідчить про
невиконання ним обов`язку, встановленого підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1
статті 16 ПК України, а також обумовлює здійснення відповідачем певних дій з
метою отримання таких документів.
Аналогічна
позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі
№805/1690/16-а.
Також у
постановах від 08 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а,
від 01 квітня 2020 року у справі №640/637/19
Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право
платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під
час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки
посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття
рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу
щодо призначення та проведення позапланової перевірки.
Окрім цього,
право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до
матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику
як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із
поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження
судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення
справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від
12.11.2018 у справі №806/434/16 (ЄДРСРУ
№78329873), від 24.01.2019 у справі №820/12113/15
(ЄДРСРУ № 79409332), від 12.02.2019 у справі №820/6512/16
(ЄДРСРУ №79791393).
Позиція
Верховного Суду у питанні застосування норми пункту 44.6 статті 44 ПК України є
усталеною і послідовною.
У постановах
від 24 лютого 2020 року у справі №440/4443/18,
від 27 квітня 2022 року у справі №420/13197/20
Верховний Суд виходив з того, що, суд не може обмежити право платника податків
довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з
тим, з огляду на передбачену ПК України мету й повноваження контролюючого
органу під час проведення податкової перевірки, у разі, якщо рішення
контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу
контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з
окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і
враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
У постанові від
08 листопада 2021 року у справі №640/21601/19
Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого в частині ненадання
документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного
правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на
ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів
чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для
здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для
висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення
від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні
причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює
склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України. Не
підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під
час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані
контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність
даних податкового обліку. В такому випадку контролюючий орган має підстави для
констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу
податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді
визначення грошових зобов`язань за наявності для цього підстав. Отже,
з`ясуванню під час перевірки правомірності застосування штрафних санкцій на
підставі пункту 121.1 статті 121 ПК України підлягає те, чи дійсно позивач
вживав усі залежні від нього заходи для забезпечення повної і об`єктивної
перевірки, чи ухилявся від її проведення, а також перевірити та оцінити
поведінку контролюючого органу (чи надав він реальну можливість платникові
податків надати усі документи, чи у повній мірі забезпечив право на участь в її
проведенні).
ВИСНОВОК: Суд не може
обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких
ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під
час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків
органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на
підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях
податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається
подання учасником процесу нових доказів.
У свою чергу,
контролюючий орган в такому випадку повинен навести переконливі доводи і надати
докази на їх підтвердження.
Аналогічна
правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у
справі № 826/7704/16.
Матеріал по темі:
«Вилучення первинних документів, як підстава для відкладення
податкової перевірки»
Теги: податкова
перевірка, первині бухгалтерські документи, долучення документів, витребування
первинки, доказ, вилучення первинних документів, судова практика, Верховний
суд, Адвокат Морозов
