Трактування сумнівів та
неточностей арбітражної угоди повинно відбуватися на користь її дійсності,
виходячи з умов Нью-Йоркської конвенції 1958 року
03
червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 908/1481/19
(ЄДРСРУ №89625067) досліджував питання щодо принципу імунітету та автономії, а
також трактування сумнівів та неточностей арбітражної угоди.
Згідно
з ч. 5 ст. 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд
третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До
міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий
будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про
міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
Відповідно
до ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до
міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори
з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні
зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо
комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори
підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій,
створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само
їх спори з іншими суб`єктами права України.
Відповідно
до ст. 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітраж - будь-який
арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально
для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною
установою, зокрема
Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при
Торгово-промисловій палаті України.
Згідно
із ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода
сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть
виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами,
незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода
може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у
вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.
Відповідно
до ч. ч. 1, 2, статті 3 Господарського процесуального кодексу України
судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції
України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне
право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана
Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші
правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами
України, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно
приписів п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне
право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які
справи з іноземним елементом у
випадку коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце
на території України.
(!!!) Водночас, за положеннями статті 8 Закону України
"Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у
питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін
попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору,
залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає,
що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути
виконана.
Аналогічні
положення закріплені і у п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відповідно до якого суд
залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору
на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від
відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним
першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в
господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною,
втратила чинність або не може бути виконана.
Так,
у питанні застосування п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне
приватне право" за наявності укладеної між сторонами арбітражної угоди вже
наявний правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від
17.04.2018 по справі № 904/4384/17 (ЄДРСРУ № 73702604). У п. 27
згаданої постанови Верховний Суд вказав, що "за змістом пункту 7 частини 1
статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть
приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак
наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено
арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не
встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, до якого подано позов у
питанні, що є предметом арбітражної угоди, зобов`язаний, якщо будь-яка із
сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору,
припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу".
Відповідно
до положень статті 5 Закону України "Про міжнародний комерційний
арбітраж" з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не
повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.
Згідно
з роз`ясненням Міністерства закордонних справ України від 07 лютого 2000 року №
4.3/8-076.137 Нью-Йоркська конвенція набрала чинності для України 10 січня 1961
року.
Так,
Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає
арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі
або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з
якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких
може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання
арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті
арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та
виконуваності на користь її
дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та
автономії арбітражної угоди).
Вказане
положення міжнародного права знайшло своє відображення і у тексті ГПК України.
Так, згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про
передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного
арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні
тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
За
правилами статті 19 ЗаконуУкраїни «Про міжнародні договори України» якщо
міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства
України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно
до статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»чинні міжнародні
договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм
міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних
договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів
України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.
З
огляду на наведене положення Нью-Йоркської конвенції є обов`язковими до
виконання Україною та є пріоритетним та має вищу юридичну силу щодо
національного законодавства України (за виключенням Конституції України), що
регулюють спірні правовідносини.
У
частині першій статті І Нью-Йоркської конвенції передбачено, що цей міжнародний
договір застосовується до визнання і виконання арбітражних рішень,
постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх
визнання і виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так
і юридичні особи. Її належить застосовувати також щодо арбітражних рішень, які
не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання
та виконання.
За
правилами статті ІІ цієї конвенції кожна договірна держава визнає письмову
угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати в арбітраж всі або будь-які
спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-яким
конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути
предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне
застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або
міститься в обміні листами або телеграмами.
Відповідно
до статті ІІІНью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражні
рішення як обов`язкові та виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї
території, де запитуються визнання та виконання цих рішень, на умовах,
викладених у статтях Конвенції.
17
березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 907/930/15
(ЄДРСРУ № 88360066) вказав, що підстави для відмови у визнанні та наданні
дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
визначені і у ст. V Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних
арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 року, ратифікована Президією
Верховної Ради СРСР 10.08.1960), учасниками якої є, зокрема, Швейцарія та
Україна.
Згідно
із п. «а» ч. 2 ст. V Нью-Йоркської конвенції 1958 року у визнанні й виконанні
арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, в
якій виклопочується визнання й виконання арбітражного рішення, встановить, що
об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї
країни.
У
виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти
якої воно направлене, якщо ця Сторона надасть
компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того,
що спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом (п. «в» ст. 9 Угоди
про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської
діяльності, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 №
2889-XII).
У
пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958
року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не
може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер»,
головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були
складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до
арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна
установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований
на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні
формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне
право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному
порядку.
У
постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16
Велика Палата Верховного Суду вказала (п. 34 постанови), що "суд має
тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що
передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного
арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність
арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної
установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин
справи".
Разом
з цим, цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду (п. 37 постанови)
уточнила (доповнила) висновок Верховного Суду України, що був викладений у
постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16,
зокрема, таким висновком: "суд може визнати угоду такою, що не може бути
виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого
передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови
відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи
будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо
обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись
арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона
арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного
суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони
вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору".
ВИСНОВОК: Міжнародним договором України
(Нью-Йоркська конвенція набрала чинності для України 10 січня 1961 року)
встановлено принцип імунітету та автономії арбітражної угоди, тому всі сумніви
та неточності трактуються на користь її дійсності.
Немає коментарів:
Дописати коментар