Укладено договір оренди
земельної ділянки, однак державна реєстрація права оренди земельної ділянки не
відбулася – чи діє договір оренди землі?
01
червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
396/1517/18, провадження № 61-6240св19 (ЄДРСРУ № 89564168) досліджував
питання: «Чи діє договір оренди землі, якщо державна реєстрація права оренди не
відбулась?».
Статтею
125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну
ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної
ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно
до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого
сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до
договору.
Згідно
із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в
належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами
договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні
або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за
заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин
підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий
правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті
210 ЦК України).
Відповідно
до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної
ділянки регулюються законом.
Спеціальним
законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України
«Про оренду землі».
За
змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після
його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній
реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку,
встановленому законом.
Отже,
строк дії договору оренди
землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту
державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а
не з моменту його укладення.
Колегія
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 322/1178/17 зазначила, що Верховний Суд України
впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свої висновки щодо
визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається
укладеним.
Зокрема,
спочатку Верховний Суд України вказав, що відповідно до Закону №161-XIV у
момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір,
укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту його
укладення (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13)).
У
постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) зроблено
висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване
волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після
відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 ЦК України,
статей 125, 126ЗемельногокодексуУкраїни (далі - ЗК України) договір оренди
земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.
Викладений
у згаданій постанові Верховного Суду України висновок неодноразово
застосовувався Верховним Судом, зокрема, у його постановах у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018
року у справі № 140/960/15-ц та від 15
березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц.
У
правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19
лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012
(провадження № 6-162цс13) та 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження№ 6-643цс16), які
також враховані та на які міститься посилання в постанові Верховного Суду від
15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц
(провадження № 61-5839св18) так само йдеться про те, що моментом укладення
договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо
істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає
чинності в момент його державної реєстрації.
Верховний
Суд України також зробив висновок, що строк дії спірного договору оренди
земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його
укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти
права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення
правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає
правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін
(постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та 07
червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц
(провадження№ 6-872цс17)).
У
постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського
суду від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18
вказано, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти
права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення
правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає
правовідносинами, на виникнення яких спрямоване волевиявлення сторін.
Колегія
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що
Верховний Суд України не відступав від висновку, зробленого у постановах від 19
лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012
(провадження № 6-162ц13) і 13 червня 2016 року у справі№
570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), та вказала, що з огляду на
тлумачення статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній
на момент укладення між сторонами договору оренди, правове значення державної
реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній
реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за
відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим
(неукладеним).
Враховуючи
наявність суперечливих висновків Верховного Суду України, колегія суддів Другої
судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої
Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України,
викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та 13
червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц
(провадження № 6-643цс16) для уточнення правових висновків, викладених у
постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження№ 6-2777цс16) і 07
червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц
(провадження № 6-872цс17) шляхом вказівки, що правочин (договір), який підлягав
державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення.
Отже,
для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення
не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної
державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на
нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики
об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної
ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів
нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме
можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
Таким
чином, правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір),
який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її
проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір)
слід вважати невчиненим (неукладеним).
Аналогічного
висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020
року у справі № 322/1178/17 (провадження
14-338цс19, ЄДРСРУ № 87857824).
Стаття
31 Закону України «Про оренду землі» регулює питання припинення договору оренди
землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на
який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та
примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в
порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної
ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до
позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від
виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної
особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що
розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії
договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів
оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
Договір
оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно
із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних
ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.
У
пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням
земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації
земельних ділянок.
Згідно
із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за
рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору
другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди
друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при
укладенні договору.
Суди
мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та
враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість,
добросовісність та розумність.
Згідно
із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не
визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного
права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб
захисту, який не суперечить закону.
ВИСНОВОК: Якщо момент укладення договору, а
відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з
моментом державної реєстрації і інших строків чи термінів початку перебігу чи
закінчення дії договору його текст не містить, то договір слід вважати
неукладеним до моменту державної реєстрації.
І
навпаки, якщо державна реєстрація відбулась наприкінці «строків визначених сторонами»,
то строк дії такого договору не припиняється, оскільки відлік строків починає
розраховуватися тільки з моменту державної реєстрації, а тому відсутні правові
підстави для визнання такого договору припиненим та скасування його державної
реєстрації.
Матеріал по темі: «Момент набрання чинності договору оренди землі»
теги:
договір оренди землі, момент набрання чинності, державна реєстрація договору
оренди землі, аренда земли, заключение договора, государственная регистрация,
судебная практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар