Адвокат Морозов (судовий захист)
Згода в іпотечному договорі нa передачу
іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання
основного зобов'язання не є беззастережною, а залежить від ряду умов.
14 лютого 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 127/8068/16-ц, провадження № 61-5164св18 (ЄДРСРУ №
72243522) досліджував підстави та умови належності «згоди» іпотекодавця на
передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи
(іпотекодержателя).
Суть спору полягала в тому, що
іпотекодержатель (банк), правонаступник - новий власник (колектор)
та третя особа – «добросовісний набувач» (покупець) реєструючи право власності,
а в подальшому роблячи перепродаж предмету іпотеки, яка належить боржнику
вказували, що уклавши
договір іпотеки, Іпотекодавець надав свою «згоду» нa
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок
виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України
«Про іпотеку», а отже фактично
виразив волю на вибуття спірного нерухомого майна.
Однак Верховний суд зауважив, що
положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто
таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця
презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало
законної сили.
(!!!) Таким чином, у разі спростування
презумпції правомірності правочину (скасування
рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не
повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню.
Цивільним кодексом України
передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК
України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного
володіння.
Відповідно до статті 330 ЦК України,
якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач
набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу
майно не може бути витребуване у нього.
Пунктом 3 частини першої статті 388
ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у
особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг
знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від
набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій
він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
ВАЖЛИВО: Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді,
коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права
відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не
двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння
(віндикація).
Суд вказує, що сама по собі умова
договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на
предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з
його володіння.
Частиною першою статті 17 Закону
України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного
договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення
стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником
основного зобов'язання.
Одним із способів звернення стягнення
на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет
іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин другої, третьої
статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності
іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом
іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває
предмет іпотеки у власність за вартістю,
визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки
суб'єктом оціночної діяльності.
ВИСНОВОК: Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37
Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода
іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої
особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а
саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного
зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності
чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.
За таких обставин вказана згода не
може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в
розумінні статті 388 ЦК України.
Теги: іпотека, право власності,
нерухоме майно, невиконання основного зобов’язання, договір забезпечення,
застава, спірне нерухоме майно, чинність іпотеки, вартість майна, судова
практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар