Стягнення з банку безпідставно списаних коштів з карткового рахунку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення з банківської установи на користь споживача (позивача) безпідставно списаних коштів з карткового рахунку.

У рішеннях Верховного суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (ЄДРСРУ № 71807586), 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14-ц (ЄДРСРУ № 72044195) та від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16-ц (ЄДРСРУ № 72199299) досліджувалися питання щодо стягнення з банківської установи на користь споживача (позивача) безпідставно списаних коштів з карткового рахунку.

Приклад фабули справи: між позивачем та банком було укладений договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку.

В процесі користування та/або через деякий час, невідомими особами з карти позивача було знято кошти (можливо кредитні) про що останнім одразу повідомлено Банк на гарячу лінію про вчинення шахрайських дій та заблокувано картковий рахунок, а також написано звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення (відомості про злочин внесені до Реєстру досудових розслідувань, однак досудове розслідування триває, винних осіб співробітниками поліції не знайдено, грошові кошти позивачу не повернуті і.т.і.).

Таким чином, посилаючись на те, що позивач не порушував Умов та правил надання банківських послуг, жодній особі не повідомляв свій пін-код до картки та СVV-код, не реєструвався у системі LigPay, просив стягнути з банку грошові кошти, безпідставно списані із карткового рахунку.

З першу необхідно вказати, що Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 р. у справі № 15- рп/2011 роз'яснив, що положення пунктів 22, 23 ст. І, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Так, згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 8 та п. 9 Розділу VI Постанови НБУ № 705 від 05.11.2014 року «Про здійснення операцій з використання електронних платіжних засобів»: «Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції (п. 8).»

Згідно п.9 розділу УІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року №705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30 квітня 2010 року банку разі здійснення не дозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином Верховний суд вказує, що задовольняючи позов споживача суд має враховувати положення статей 1068, 1071, 1072, 1073 ЦК України, статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пункту 9 розділу ІV Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, та діяти на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15: «…не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН- коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності позичальника».

Більше того, аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довів вини банку у порушенні умов договору, укладеного з ним, колегія суддів відхилила, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам статей 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Стосовно моральної шкоди суд вказує, що відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1575цс16.

З наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг (заяви позичальника) не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов'язань. Відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує право позивача на відшкодування моральної шкоди.

ВИСНОВОК: Для фактичного повернення банком грошових коштів споживача, безпідставно списаних з карткового рахунку останнього необхідно: 1) негайно повідомити обслуговуючий банк про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку; 2) заблокувати рахунок на виконання будь – яких транзакцій;  3) звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення і, як мінімум, отримати витяг з ЄДРДР та пам’ятку про права потерпілого; 4) звернутися з офіційною письмовою вимогою про повернення коштів в обслуговуючий банк; 5) в разі незадоволення вимоги - звернутися до суду з відповідним позовом.

Теги: картковий рахунок, безпідставне списання коштів, несанкціоноване списання коштів, захист прав споживачів, заблокувати кредитну картку, снятие денег с карты, зняття готівки з карткового рахунку, судова практика, Адвокат Морозов