Верховний
суд України надав роз’яснення щодо формулювання предмету позовних вимог при
захисті майна або витребування останнього із чужого незаконного володіння.
Захист право власності в суді. Правова можливість одночасного пред’явлення
віндикаційного та негаторного позову.
Верховний
Суд України 18 січня 2017 року при розгляді цивільної справи №
6-2723цс16 сформулював праву позицію стосовно способу захисту
майнового права та/або інтересу.
Предметом
дослідження була правова можливість одночасного пред’явлення віндикаційного
позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову
власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його
володільця) та негаторного позову про визнання
правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права
від порушень, не пов’язаних з позбавлення володіння).
Віндикаційний
позов (від лат. Vindicatio захист) – позов про
витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.
Кваліфікуючи
ознаки позову: 1) позивач є власником майна та/або речі; 2) власник
фактично (де-факто) втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним
володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5)
предметом спору є індивідуально визначена річ; 5) предмет спору повинен
існувати в натурі.
Негаторний
позов – позов про усунення перешкод у здійсненні власником права
користування та розпорядження своїм майном.
Кваліфікуючи
ознаки позову: 1) позивач є титульним власником речі; 2)
поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред’явлення позову
правопорушення є триваючим; 4) позивач і відповідач не повинні перебувати в будь
– яких зобов’язальних відносинах.
Так
Верховний суд України вказав, що відповідно до частини першої статті 16 ЦК
України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого
немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування
конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту
суб’єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру
його порушення.
ВАЖЛИВО: Реституція
як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України)
застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є
нікчемним або який визнано недійсним.
Реститу́ція (лат.
restitutio — відновлення) — поновлення порушених майнових прав, приведення їх
до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто
повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі — тих же самих, або
подібних, або речей такої самої вартості.
У
зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання
недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки
стороні недійсного правочину.
Положення
частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави
позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке
було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна
про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які
були вчинені після недійсного правочину.
Разом з
тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила
власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
ВАЖЛИВО: Витребування
майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру,
зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і
майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому
разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного
правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного
позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Таким
чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави
позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з
володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим
шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем
майна не існує жодних юридичних відносин.
ВИСНОВОК: У
разі заявлення в позовах вимог про віндикацію та реституцію, суд повинен
самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред’являє позивач, і
відповідно застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами
статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України.
Одночасне
пред’явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного
володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування
майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину
недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не
пов’язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і
338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний
позови вважаються взаємовиключними.
Крім
того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом
задоволення позову до володільця з використанням правового механізму,
установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин
речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий
спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для
цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право
витребувати в набувача це майно.
ПРАВИЛО: Якщо
майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то
позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків
недійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майно залишається у
набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна
шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання
правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином,
надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним
позовом.
Якщо
після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається
правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти
позов про витребування майна в останнього набувача.
Проте в
цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову,
оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання
недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише
обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо
майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено
в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином,
враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є
правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
(!!!) У
разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про
відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання
майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за
недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.
P.s.
Необхідно також вказати, що 18.01.2017 р. Верховний суд України
розглядаючи справу № 6-2776цс16 в черговий раз сформував правову
позицію щодо вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення.
За
змістом зазначеної позиції майно, яке вибуло з володіння власника на підставі
рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід
вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Аналогічна
правова позиція висловлена у Постанові ВСУ від 02.09.2015 р. справа №
6-1168ц15 (ЄДРСРУ № 50287777), Постанові ВСУ від 21.12.2016 р.
справа № 1522/25684/12 (ЄДРСРУ № 64033654).
Більш
детально по темі у матеріалі: «Придбання
об’єктів нерухомості з сумнівною репутацією: правові наслідки» .
Теги: реституція,
віндикація, негаторний позов, правочин, угода, нікчемний, оспорюваний,
недійсність, власник, власність, витребування майна, незаконне володіння,
позивач, відповідач, відповідальність, шкода, витрати, сделка, сторона, иск,
нотариус, последствия, недействительность, Адвокат, Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар