Адвокат Морозов (судовий захист)
Судова практика виходить з того, що первинний документ має
містити дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію та
підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Позиція захисту: Як зазначено в Ухвалі Вищого
Адміністративного Суду України від 06.10.2014 року по справі №
810/1980/13-а (№ в ЄДРСРУ 41150728): «Відповідно до п. 16 Порядку
заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів
України 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
29.12.2010 за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної
підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання
товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця.
Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється
його печаткою.
Отже, підписання
первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного
здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та,
відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за
фактично здійсненою господарською операцією».
Аналогічна позиція
викладена в Ухвалі ВАСУ від 10.11.2016 року по справі № 804/14339/15 (№ в
ЄДРСРУ 62726385),
Більше того, презумпція
добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому
органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно
відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові
показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше
не буде доведено контролюючим органом.
У площині процесуального
регулювання презумпції добросовісності
платника податків відповідає
обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в
судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування
рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання
контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних
поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до
встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних
підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені
суми його податкового обов'язку. (Ухвала
ВАСУ від 20.07.2016 року по справі № 814/2427/13-а (№ в ЄДРСРУ 59491530).
Разом з тим, Ухвала
Вищого Адміністративного Суду України від 05.04.2016 року по справі №
813/5054/14 (№ в ЄДРСРУ 57065817) проголошує: «Окремий
її недолік сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення
податкової накладної сили звітного документа».
Аналогічна позиція в
Ухвалі ВАСУ від 17.02.2016 року по справі № 2а (№ в ЄДРСРУ 56094720), від
19.11.2015 року по справі № 822/1270/14 (№ в ЄДРСРУ 54018394), ВАСУ від
04.11.2015 року по справі № 2а-1970/2744/12 (№ в ЄДРСРУ 53244193), від
09.07.2015 року по справі № 812/10351/13-а (№ в ЄДРСРУ 48127510) та ін.
«Слід зазначити, що законодавець
не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити
реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку
господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами,
зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із
законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із
звичаєвою практикою.
При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у
первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на
підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично
понесені.
ВАЖЛИВО: Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих
позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність
максимальної деталізації виду виконаних робіт/послуг не перешкоджає прийняттю
цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських
операцій.
Посилання Інспекції в
касаційній скарзі на акти про неможливість проведення зустрічної звірки
контрагентів позивача, не є свідченням не здійснення робіт такими суб'єктами
господарювання, оскільки по своїй суті вони лише засвідчують факт неможливості
проведення зустрічної звірки. Слід зазначити й те, що жодних належних доказів
(пояснень свідків, вироків та інших даних), які б підтвердили факт штучного
формування даних бухгалтерського та податкового обліку) зазначеними
підприємствами та свідчили б про те, що зазначені суб'єкти здійснювали фіктивне
підприємництво, відповідачем під час судового розгляду, не надано.
Суд вважає за потрібне
наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні
Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти
України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм
доведення «поза розумними
сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими,
чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських
операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та
допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного
судочинства України.
ВАЖЛИВО: Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому,
що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства
України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування
правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,
якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується
з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23
липня 2002 року у справі «Компанія
«Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні
суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління,
мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені
рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести
наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових
штрафів має саме податкове управління.». (Ухвала ВАСУ від 30 листопада 2016 р.
№ К/800/32599/15, ЄДРСРУ № 63257825).
ВАЖЛИВО: «Первинний документ має містити дві обов'язкові ознаки, а саме:
відомості про господарську операцію та підтверджувати її реальне (фактичне)
здійснення.
Враховуючи наведене,
визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника
податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних
змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції
кореспондує з нормами податкового законодавства.
Так, відповідно до пп.
14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник
податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного
(податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.1 ст. 198
цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у
разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в
разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво,
спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на
митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням
таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів
на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної
діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території
України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами
оперативного або фінансового лізингу.
Податковий кредит
звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості
товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до
статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених)
платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього
Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням
товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого
використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності
платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів
(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та
незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому
числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних
операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198
ПК України).
Відповідно до п. 198.6
ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку,
сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не
підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними,
оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені
митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті
201 цього Кодексу.
За приписами п. п. 201.1
201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати
покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та
скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох
примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал
податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця
товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно
відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових
накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова
накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання
товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку,
що відносяться до податкового кредиту.
Наведені норми свідчать
про те, що господарські операції для визначення сум податку на додану вартість
мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими
первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність здійснення
таких операцій та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.
ВАЖЛИВО: Колегія
зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так
само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність
господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів
або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з
його господарською діяльністю мали місце, що було встановлено судами попередніх
інстанцій з підтвердженням матеріалів справи. (Ухвала ВАСУ від
23 листопада 2016 р., справа № К/800/31156/13, ЄДРСРУ № 62918453);
Більше того, Верховний суд
України неодноразово наголошував, що при вирішенні даного виду спору суди
повинні досліджувати первинні бухгалтерські документи та з’ясовувати інформацію
щодо фактів здійснення господарських операцій між контрагентами, при цьому приймаючи
до уваги лише Довідки, а не Акти про неможливість проведення зустрічних звірок
у зв'язку з відсутністю платника податку за юридичною адресою (Постанова ВСУ від 27.01.2016 року
по справі № 804/4663/15 (№ в ЄДРСРУ 55987739).
Теги:
Податкові спори, судова практика ВССУ, захист адвоката, Європейський суд,
оскарження податкових повідомлень – рішень, фіскальні органи,
контролюючі органи, податкові органи, позовне провадження, адміністративний
суд, налоговая инспекция, ДФС, фискальная служба, фіскальна служба, Адвокат
Морозов, Юридическая консультация, защита в суде, представительство интересов,
иски, апелляции
Немає коментарів:
Дописати коментар