Чи має
право позивач самостійно обирати спосіб
судового захисту, у тому числі й право на стягнення страхового відшкодування з
винної у ДТП особи в порядку регресу, а також визначати коло відповідачів,
зокрема пред’являти позов до страхувальника чи до винної у ДТП особи?
Відповідно до судової практики Верховного суду України
щодо розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, в тому
числі системного аналізу даної категорії справ, зробленого його Головою –
Романюком Я.М. вбачається наступне.
Загальні положення про договір страхування.
Визначення «договору страхування» закріплено в Цивільному
кодексі України (ст. 979), Господарському кодексі України (ст. 354) та в Законі
№ 85/96-ВР.
Так, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування —
це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої
страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку
здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у
договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір
страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник
зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати
інші умови договору.
Отже, договір
страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Договір відповідно до Закону № 1961-IV є публічним, на
користь третьої особи.
Форма договору страхування є письмовою, причому
недотримання цієї вимоги, встановленої ст. 981 ЦК, робить такий договір
нікчемним. Проте в цьому випадку слід пам’ятати положення ч. 2 ст. 218 ЦК: якщо
договір укладено усно і одна зі сторін здійснила платіж, а інша прийняла його,
то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним.
Інакше договір є недійсним з моменту його укладення і жодних цивільно-правових
наслідків, крім наслідків недійсності договору, не породжує.
Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК, ч. 2 ст. 18 Закону № 85/96-ВР
факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право
відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення
страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.
У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким на
страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настання
страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має
повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає
страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання
його страховим випадком чи відмову в цьому.
Разом з тим, сам факт порушення страхувальником
визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються
страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про
настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення
страхової виплати.
Основна частина.
Аналіз судової
практики передбачає дві можливості відшкодування шкоди:
-
за рахунок
безпосереднього заподіювача шкоди;
-
за рахунок
страховика шляхом отримання страхового відшкодування.
ВАЖЛИВО: Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача)
до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов’язання із
відшкодування збитків не виникає — відбувається заміна кредитора: потерпілий (а
ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до
особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає
замість потерпілого.
І регрес, і суброгація виникають на підставі закону.
Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами
обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних
засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та
здоров’ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або
наркотичного сп’яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону — ст.
993 ЦК та ст. 27 Закону № 85/96-ВР.
Проте Верховний суд України вказує, що між зазначеними
поняттями існують відмінності:
-
за суброгації
відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активного
суб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна особа набуває
прав і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному
відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і
сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
-
при регресі одне
зобов’язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до
іншого не відбувається.
-
ці інститути
мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними
нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК
встановлений особливий правовий режим.
-
регрес у
страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація
застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового
випадку.
ВАЖЛИВО: При суброгації
перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового
випадку. При регресі — з моменту, коли страховик виплатив страхове
відшкодування, тобто зазнав збитків.
Разом з цим для відповіді на питання про право позивача
самостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й право на стягнення
страхового відшкодування з винної у ДТП особи в порядку регресу, а також
визначати коло відповідачів, зокрема пред’являти позов до страхувальника чи до
винної у ДТП особи, необхідно звернутися до конкретної судової практики.
Так, Верховний суд України 23.12.2015 р. розглядаючи
справу № 6-2587цс15 вказав на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування»
страхування – це вид цивільно-правових
відносин щодо захисту майнових інтересів
фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових
випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за
рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та
юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та
доходів від розміщення коштів цих фондів.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону
України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування
за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право
вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,
має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі статтею
1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі
недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного
відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана
оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою
виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має
право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або
оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить
загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в
частині другій статті 16 ЦК України.
Висновком ВСУ
було те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту
свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення
коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Окремо необхідно вказати, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до
наступного висновку.
За загальним правилом
відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода
завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання,
зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується
володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій
підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)
володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Як передбачено статтею 1194 ЦК
України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо
для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою
цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю
між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим
відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене,
сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому
договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на
відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння
дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди
особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок
дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву
потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі
кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди).
Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення
договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування
цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в
якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному
зобов’язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені
зобов’язання не виключають одне одного.
Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє
загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його
виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка
здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах
страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде
кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового
відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання,
оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття
шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому,
потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за
договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати
обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права
вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може
бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга
статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК
України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках,
встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права
щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та
четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в
якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи,
яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від
права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь
третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті
договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на
відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може
бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей
договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право
одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому
відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за
договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному
зобов’язанні.
Таким чином потерпілому як
кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному.
Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом
звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї
шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди,
застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового
відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка
завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та
одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках
деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова
відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і
цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги
потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором
страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною
вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі
згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування
цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до
страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі
відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка
завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням,
проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до
страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного
відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою,
яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі статтею 1194 ЦК України –
відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою
виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування
страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте
страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні
страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір
страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди,
страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо
впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК
України.
Таким чином розмір страхової виплати
(страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми
(ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди,
якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково
відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик
порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове
відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення
обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
ВИСНОВОК: Верховний Суд України вказав, що право потерпілого на відшкодування
шкоди її заподіювачем є АБСОЛЮТНИМ і суд
не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова
відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
У разі задоволення такого
позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до
страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування
цивільно-правової відповідальності.
Теги: ДТП, вред, возмещение, взыскание,
ответственность, страховка, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс,
суброгация, суд, защита, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза,
Адвокат, Морозов Евгений, юридическая консультация, уведомление, срок, исковая
давность
Немає коментарів:
Дописати коментар